Ми продовжуємо розмову про ракетні програми і розробки незалежної України. Адже ракетне озброєння грає надважливу роль у сучасній війні, в чому українці, на жаль, можуть пересвідчитися на власному досвіді. В попередніх оглядах ми вже розповідали про вже легендарний комплекс “Нептун”, ракети якого потопили флагман російського флоту, а також про оперативно-тактичний комплекс «Грім-2». Сьогоднішній огляд є третім і завершальним в цьому циклі, ми розповімо про ще одну перспективну українську розробку “Вільха” та інші проєкти.
Сумна доля «Вільхи»
Одним з результатів здійснення вітчизняної ракетної програми стала розробка і мілкосерійне виробництво 300 мм корегованого боєприпаса (фактично ракети) Р624 «Вільха». Практичний етап реалізації цього проекту було запущено у січні 2016 року, коли про нього заявили вголос на засіданні РНБО.
Знову ж таки для прискорення процесу за основу взяли совєцький зразок – некеровану ракету 9М55 зі складу комплексу БМ-30 "Смерч". По-перше, це була найпотужніша реактивна система залпового вогню, яка була на озброєнні ЗСУ на той момент, по-друге, в наявності були пускові установки, тому не треба було витрачати час та гроші на їх проектування та створення.
Фото: Пускова установка для ракет “Вільха”. Відрізняється від стандартних БМ-30 «Смерч» кожухом на направляючих. З особистого архіву М. Жирохова
Таким чином, за доволі короткий час фахівці КБ "Південне" з Дніпра та КБ "Луч" з Києва створили абсолютно новий ракетний боєприпас з управлінням по всій траєкторії польоту за допомогою газодинамічних кермів, інерційною системою наведення та можливістю коригування траєкторії в польоті за сигналом GPS. Фактично від совєцької ракети залишився тільки двигун та корпус, а решта, включаючи систему управління, ракетне паливо та бойову частину, було вітчизняного виробництва.
«Родзинкою» проекту стало використання лазерного гіроскопа виробництва КБ "Арсенал", який використовується в конструкції цивільної ракети-носія "Дніпро" та російського оперативно-тактичного ракетного комплексу "Іскандер". Таке нетривіальне рішення дозволило різко зменшити середнє відхилення ракети - якщо, наприклад, ракета "Смерча" дозволяє обстрілювати ціль із круговим ймовірним відхиленням 50 м, то за результатами польових випробувань цей показник для "Вільхи" становив лише близько 5 м. Дальність ураження цілі української ракети досягала 70 км. По цьому показнику "Вільха" ні в чому не поступається американському HIMARS!
Фото: Випробування “Вільха-М” на Державному випробувальному полігоні “Алібей” 25 квітня 2020 року. Генеральний штаб ЗСУ
Власне ракета виконана у габаритах свого совєцького “родича”, але має більшу масу (1000 замість 800 кг) за рахунок використання електроніки, засобів управління ракетою в польоті та геть іншої бойової частини в 250 кг.
Після серії вдалих випробувань – на одній з яких навіть був присутній президент України Петро Порошенко - восени 2018 року ракета під назвою Р624 “Вільха” була прийнята на озброєння ЗСУ. В грудні 2018 року стало відомо, що держава замовила близько 100 ракет. Для розуміння масштабів варто нагадати, що залп однієї пускової установки "Смерча" складає 12 ракет – далі рахуйте самостійно на скільки це залпів…
Фото: Імпульсні газодинамічні двигуни ракети Р624. З особистого архіву М. Жирохова
Майже одночасно з цим розпочалися роботи зі створення більш потужного варіанту зі збільшеною до 120-130 км дальністю ураження цілей. У підсумку, 4 квітня 2019 року, відбулися контрольні випробування версії "Вільха-М", під час яких ракета влучила в ціль на відстані у 110 кілометрів з максимальним відхиленням від цілі до 15 метрів.
Планувалося, що її корпус вже буде вітчизняного виробництва (для «Вільхи» використовували совєцькі корпуси), для чого на ДАХК "Артем" було закуплено кілька верстатів із ЧПУ виробництва турецької фірми Repkon. Судячи з усього, збільшення дальності польоту було досягнуто за рахунок зменшення маси бойової частини ракети з 250 до 170 кг та збільшення кількості палива. За твердженням військових, ракета могла злітати на висоту 30-40 км, а в кінцевій стадії польоту її швидкість становила феноменальні 3,4 Маха (4165 км/год).
Втім, Міністерства оборони України заявило, що ціна "Вільхи-М" непідйомна (за деякими даними, це від $300 до 500 тис.) і тому ці ракети закуповуватись не будуть. Хоча формально на озброєння її прийняли – це необхідна умова для експортних поставок, на які стало робити ставку КБ «Луч».
Паралельно почалися спроби знайти дешевший, а отже, менш ефективний варіант, для закупок нашим Міністерством оборони. В результаті з'явився варіант "Вільха-Р" - зняті зі зберігання радянські ракети 9М55 отримували нову (касетну) бойову частину та новий заряд сумішевого палива. Без блоку керування це фактично була фікція, імітація бурхливої діяльності. Судячи з усього, навіть їх так і не купували. І причина банальна – зміна у 2019 році політичного та військового керівництва країни. Вже в грудні 2020 року тодішній головнокомандувач Збройних Сил України генерал-полковник Руслан Хомчак (в серпні 2014 року – командувач всіма військами під Іловайськом, дружина якого якийсь час була очільницею Чернігівської ОДА) заявив [https://www.ukrmilitary.com/2020/11/doz-vilkha.html], що на армійських складах лежать 98 коригованих ракет "Вільха" для важкої РСЗВ БМ-30 "Смерч" і подальша закупівля цих ракет не є пріоритетом, адже виділеного на оборону фінансування не вистачає, а тому доводиться обирати лише найнеобхідніше.
Фото: Фрагмент ракети Р-624 “Вільха”, знайдений місцевими мешканцями поблизу міста Донецьк, березень 2023 рік. Джерело: російський сегмент ТГ
Фактично, зупинка державного фінансування призвела до заморозки проекту. Всі підприємства, які були "зав'язані" на проекті, "посипалися". У червні 2021 року стало відомо, що за результатами фінансового звіту 2020 року, Павлоградський хімічний завод (основний виробник компонентів ракетного палива для ракети) отримав 156,8 млн. грн. чистих збитків. І це при тому, що за результатами фінансового звіту за 2019 рік підприємство мало 1898 млн грн чистого прибутку. Тоді ж представники заводу заявили, що виробничі потужності підприємства простоюють, а персоналу (зокрема, робітників рідкісних для країни спеціальностей) звільнено.
Трохи рятувати ситуацію повинні були лише експортні поставки. Так, у липні 2021 року стало відомо, що "Луч" працює над виробництвом партії ракет "Вільха" (ймовірно, у модифікації "М") для ОАЕ.
В результаті широкомасштабне вторгнення РФ лютого 2022 року наша армія зустріла з мінімальною кількістю ракет "Вільха". І хоча 3 березня прес-служба КБ "Луч" заявила, що в ході бойових дій було виконано понад 50 вдалих пусків по ворогу, та й в російському сегменті інтернету публікувалися фотографії уламків ракет, які точно можна ідентифікувати як Р624 через імпульсні газодинамічні двигуни. Ймовірно, мова йде перш за все про "Вільха-М", які виготовлялися для арабського замовника. Відомо, що всі ракети, які були виготовлені за закордонними контрактами і станом на 24 лютого 2022 року знаходилися на території України, КБ "Луч" передало армії.
Після весни 2023 року повідомлень про використання ракет «Вільха» у відкритому доступі не було і з великою долею ймовірності їх виробництво не було відновлено.
Станом на літо 2025 року можна говорити про те, що влада в черговий раз упустила можливість суттєво посилити ЗСУ вітчизняними зразками ракетної зброї. Причому, за сукупністю характеристик ця зброя майже не поступається американським HIMARS, а до того ж дозволяла не залежити від примх наших західних союзників.
Інші проекти
Крім проектів ракетної зброї, які дійшли до стадії серійного виготовлення як то «Грім-2», «Вільха» або «Нептун», за 2015-2021 роки існувало ще декілька, які або існували у вигляді макетів або навіть дійшли до випробувань.
Сімейство «Тайфун»
В 2019 році конструкторське бюро "Південне" представило на виставці «Зброя і безпека-2019» макети чотирьох некерованих реактивних снарядів серії «Тайфун». Фактично це були вітчизняні клони совєцьких ракет: 122 мм для БМ-21 «Град» («Тайфун-1»), 220 мм для БМ-27 «Ураган» («Тайфун-2») та 300 мм для БМ-20 «Смерч» («Тайфун-3»), 400 мм («Тайфун-4»).
Фото: Макет 122 мм некерованої ракети «Тайфун-1». З відкритих джерел.
Але до стадії випробувань дійшла тільки «Тайфун-1» і то тільки 23 лютого 2022 року! Варто також сказати, що за мірками військової промисловості це швидше не прорив, а жирний мінус нашої оборонки. КБ "Південне", яке було здатне виробляти міжконтинентальні балістичні ракети, на восьмий рік війни спромоглося лише розпочати випробування досить примітивної некерованої ракети. Навряд чи це вже серйозний привід для гордості. Це результат всієї державної політики щодо армії за часів Незалежності. Ракети, яких армія потребувало сотнями тисяч навіть і не думали виробляти самостійно. Як результат – під час широкомасштабного вторгнення Україна була вимушена закупати ракети для РСЗВ за кордоном, причому в мікроскопічних об’ємах, явно недостатніх для їх ефективного використання.
Зенітна ракета «Корал»
У березні 2020 року КБ “Луч” представило проєкт нового зенітного ракетного комплексу середньої дальності «Корал» із дальністю ураження цілей до 100 кілометрів. Дуже швидко з’явився на публіці й макет зенітної ракети, яка як виявилось була подальшим розвитком ракети “Вільха”.
Фото: Макет ракети “Корал”. З відкритих джерел
Як заявляв розробник, на ракеті може бути встановлено вітчизняну напівактивну або активну радіолокаційну головку самонаведення з інерціальною системою наведення й лінією передачі даних.
Станом на 2025 рік про цей проєкт інформації немає і скоріш всього він не дійшов до стадії реалізації.
Крилата ракета «Коршун-2»
Починаючи з 2014 року, на декількох збройових виставках «Зброя і безпека» КБ «Південне» презентувало перспективний проєкт дозвукової крилатої ракети «Коршун-2».
Фото: Макет крилатої ракети «Коршун-2». З відкритих джерел.
Судячи з відкритих джерел, ракету планували створювати навколо двигуна МС400 виробництва запорізької компанії «Мотор Січ». Фактично це повинен бути такий собі клон совєцької крилатої ракети Х-55 (яка до речі час від часу використовується росіянами для ударів по Україні з 2022 року), так як планувалось використати основні технології саме від неї та й двигун побудований на базі Р95-300, який використовується у ракеті Х-55.
Реальних характеристик немає, але розробник заявляв про політ на надмалих висотах на висоті до 50 метрів над поверхнею землі, масу бойової частини — 480 кг та можливість ураження цілі на дальності в 280—300 км.
* * *
Завершуючи цикл статей про ракетну програму України, на жаль варто визнати, що, маючи колосальний потенціал в області ракетних технологій, в 1991 році наша країна не змогла його використати. Як знати чи була б відкрита російська агресія настільки масштабної й руйнівною, якщо б на озброєнні ЗСУ було декілька десятків ракетних комплексів з можливостю ураження будь-яких об’єктів на європейській частині РФ? На жаль історія не має альтернативних версій…
