Нещодавно Мінкульт визнав 144 об’єкти культурної спадщини Чернігівської області такими, що не підлягають занесенню до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Серед них – “Пам’ятний знак на честь Перемоги над нацизмом”, відомий як танк на Кругу в Чернігові. Одразу ж у місцевих мережах і Telegram-каналах з’явилася хвиля обурливих коментарів, місцями далеких від адекватного сприйняття сьогоднішньої дійсності. А Інтернетом ще й досі гуляє легенда, що на постаменті знаходиться танк, який нібито одним з перших увірвався до Чернігова 21 вересня 1943 р. Що в цій історії не так – розбираємося далі.
Танк на Кругу у Чернігові
Танк з Чернігова наше місто не звільняв
Насправді все просто: на площі Перемоги стоїть танк Т-34-85, який пішов у серійне виробництво лише в першій половині 1944 р. Тому звільняти Чернігів він не міг від слова «взагалі», а в офіційних виданнях десятиліттями тиражувалася досить примітивна вигадка. До того моменту основним танком в Червоній армії був його попередник – Т-34-76, який почали випускати з 1940 р. Основні відмінності, які добре видно ззовні, – менша, формально двомісна башта з коротшою 76-мм гарматою Ф-34. На цій машині з усіма її перевагами та нівелюючими їх конструктивними недоліками, заводським браком, недостатнім рівнем освоєності у виробництві та на полі бою, радянські танкісти пройшли найбільш тяжкі й кровопролитні битви 1941–1943 рр., зазнаючи шалених втрат.
Саме тому після Другої світової війни танки ранніх модифікацій стали рідкістю, а у фільмах про війну та на постаментах почесне місце зайняли Т-34-85. Зокрема, такі ж пам’ятні знаки встановлені на поч. 1980-х в Ніжині та Прилуках, їх історія подібна. Всього в світі налічується більш ніж 400 пам’ятників з Т-34. Щоправда, за останні кількадесят років перших тридцятьчетвірок побільшало: різні пошукові групи навитягали їх з боліт і річок у місцях колишніх боїв. До речі, один з небагатьох пам’ятників з оригінальним Т-34-76 можна побачити у Глухові. За офіційними відомостями, ця машина під № 221 взяла участь у вигнанні нацистів з міста 30 серпня 1943 р. Несподіваний для німців наступ радянських військ на Глухів у рамках Чернігівсько-Прип’ятської наступальної операції став одним з вирішальних факторів швидкого вигнання нацистських військ з території Чернігово-Сіверщини.
Глухів, 1943 рік
Звідки з’явився чернігівський Т-34?
Сам пам’ятник споруджений у 1968 р. в рамках відзначення 25-ліття звільнення міста від німецьких загарбників. За спогадами свідків, обраний для цього танк раніше знаходився у військовій частині в Десні, де використовувався як навчальний експонат. У Чернігові він своїм ходом заїхав на збудований постамент, для чого був підготовлений земляний насип. Після замірів на місці танк ще раз з’їхав вниз, з нього зняли двигун, коробку передач, затвор з гармати та інше обладнання. Потім його поставили на вічну стоянку зверху за допомогою танкового тягача. Остаточно роботи завершили до 8 травня 1968 р., коли й урочисто відкрили монумент.
Згідно з рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради депутатів трудящих від 31.05.1971 № 286, він офіційно названий «Бойовий танк Т-34 № 129, встановлений на честь радянських воїнів-визволителів міста від німецько-фашистських загарбників». Авторами проєкту були А. Карнабіда, М. Трушков та В. Кваша. На лівій стороні башти танку знаходився напис “За Родину!”, який нібито знайшли під шарами фарби (ще одна легенда). На південній стороні постаменту зроблено напис “Воїнам-визволителям від трудящих Чернігова”, на північній – панно під назвою “Атака”. На фасаді на лабрадоритових плитах вміщений перелік з 10 частин і з’єднань, які отримали найменування “чернігівських”.
Листівка, 1978 рік
Чому радянська пропаганда має зникнути з чернігівських вулиць?
І так спокійно стояв собі танк до 2014–2015 рр., коли з початком процесів декомунізації в громадських колах Чернігова розпочалися дискусії щодо доцільності подальшого існування цієї композиції. У липні 2019 р. два учасники арт-колективу “Воїни Добра-і-Світла” намагалася “декомунізувати” танк, кинувши в нього пляшки із запальною сумішшю. Вони отримали 3 та 4 роки умовно за звинуваченням в “оскверненні пам’ятника”.
Після 24 лютого 2022 р. заклики прибрати пам’ятник зазвучали з новою силою. Особливо кричущим є той факт, що в переліку на постаменті згадуються 76-та та 77-ма “чернігівські” стрілецькі дивізії. Сьогодні вони переформовані відповідно в десантну-штурмову дивізію, 414-ту та 727-му батальйони морської піхоти, що з 2014 р. беруть активну участь в агресії росії проти України.
Зокрема, 76-та гвардійська десантно-штурмова дивізія, відома також як Псковська десантна дивізія, брала участь у захопленні Криму та бойових діях на Луганщині. У березні 2022 р. її вояки чинили звірства в Бучі проти мирного населення, а в грудні 2023 р. могли бути причетними до розстрілу українських військовополонених під с. Роботине в Запорізькій області. Тому й постає питання: чи потрібне увіковічення такої “пам’яті”?
Перелік дивізій
І ще одне – 9 травня на офіційному рівні стало державним святом в СРСР лише в 1965 р. Тоді ж воно отримало статус неробочого дня. Водночас радянська влада формувала своєрідний культ “Великої Перемоги”, в якому вшанування пам’яті полеглих поступилося місцем пропаганді з її типовим підходом до меморіалізації подій виключно радянсько-німецької війни 1941–1945 рр. Це – проведення святкових парадів, повсюдне встановлення пам’ятників, обелісків, поховання та перепоховання загиблих у центральних парках і скверах міст, створення могил невідомих солдатів. Подекуди ці об’єкти не мали жодної прив’язки до реальних подій.
Вшановувати пам’ять своїх рідних і земляків, які воювали, загинули, зникли безвісті в тій страшній війні, пішли з життя в наступні десятиліття – просто необхідно. А заодно – привести до ладу їхні могили та місця масових поховань жертв окупаційних режимів. Зрештою, ще живі фронтовики в травневі дні згадували своїх загиблих побратимів у тиші без зайвого пафосу. А коли рідні просили розповісти про ті події, багато хто відповідав словами «Війна – це страшно!» І на тому розмова закінчувалася. Через це практика відзначати Перемогу над нацизмом за радянським/російським зразком має остаточно піти в небуття. У цивілізованих людей – “ніколи знову!”, в адептів “побєдобєсія” – “можем павтаріть!” Наслідки давно відомі. Отже, об’єкти пропаганди варто прибрати з публічного простору в музеї.
