На хвилі перебудови, демократизації та гласності в радянських містах стали з'являтись відеосалони. Офіційні та неофіційні, вони стали одним із перших «ковтків свободи», адже саме наприкінці 1980-х років відбуваються зміни в усіх сферах життя. Відбувалися вони і у сфері розваг. Коли ж у Чернігові відкривають перші відеосалони? Де вони знаходилися? Які фільми там показували? Чому згодом ці заклади припинили своє існування? Про це нам розкаже історик і краєзнавець Данило Рига.
Перші «відеосалони» влаштовували на квартирах
Історію варто почати з далекого 1971 р. Саме тоді в США у вільний і масовий продаж поступив перший відеомагнітофон фірми Sony. Він вийшов громіздким і надзвичайно дорогим, але початок було покладено. За рік свою розробку на ринок випустив концерн Philips. За ціною 650 британських фунтів відеомагнітофон став уже набагато доступнішим широким масам населення.
У середині 1980-х відеомагнітофони стали надходити в магазини «Берізка», а потім і в комісійні магазини. Часто ціна японського або голландського «відика» доходила до трьох тисяч руб., що перевищувало річну зарплату рядового інженера.
Перші відеомагнітофони та перші касети в Радянському Союзі з'явилися у тих, хто бував за кордоном: дипломатів, моряків, співробітників «Аерофлоту». Володарі відеомагнітофонів часто «монетизували» цю покупку, організовуючи закриті платні покази західних фільмів. Так стали виникати підпільні відеосалони.
Дехто перекуповував відеомагнітофон і намагався заробити на показі заборонених у Радянському Союзі кінокартин. Як правило, збиралися на квартирах і дивились декілька фільмів підряд. Досить часто такі зустрічі «накривала» міліція. За перегляд заборонених кінострічок можна було не лише втратити відеомагнітофон за ціною уживаного автомобіля, але й потрапити на лаву підсудних.
Аби потрапити на екран, кіно в СРСР проходило «цензуру»
В цей час у Чернігові функціонували такі головні кінотеатри: «Жовтень» на Старій Подусівці (відкритий у 1971 р.); кінотеатр ім. Щорса (в якому 1993 р. повністю згоріла Блакитна зала); кінотеатр ім. О. Довженка (працював з 1960-х років); кінотеатр «Дружба» (відкритий у 1975 р.); кінотеатр «Перемога» (відкритий у 1985 р.). Однак асортимент кінопродукції в кінотеатрах вже не відповідав бажанню населення. За часів СРСР будь-який фільм, аби його побачили глядачі, проходив цензурування. Стосувалося це не тільки закордонних стрічок, а й кіно вітчизняного. Спеціальні комісії вирішували долю кінофільму. Вони виносили вердикт – рекомендувати стрічку для перегляду чи ні. Однак передивитися всі кінофільми, які випускали американські та європейські кіностудії, і винести отакий вердикт, чи можна їх пропонувати радянському глядачу, було неможливо. Залізна завіса поступово зникала…
У вересні 1986 р. виходить розпорядження Ради міністрів СРСР №1213-р. «Вжити заходи до створення в установах і організаціях культури і спорту пунктів прокату, технічних засобів, музичних інструментів, відеоапаратури, грамплатівок, магнітофонних і відеокасет із записами кращих творів класики, радянського і зарубіжного мистецтва». Це було початком легалізації відеосалонів, які, як гриби після дощу, почали з'являтися особливо після виходу у світ закону «Про кооперацію в СРСР» у 1988р.
Втім, кількість офіційних відеосалонів була вкрай малою. У серпні 1987 р. в пресі озвучують плани: за два роки відкрити тисячу відеозалів і 500 відеотек. У цей же час з'являються перші відеосалони в країні. Спочатку - у великих містах: Києві, Харкові, Одесі. Наприкінці 1980-х років перший відеосалон з'явився і в Чернігові.
Відеосалони під егідою комсомолу
Часто відеосалони організовували діячі комсомолу. Молоді «бійці» партії швидко зрозуміли, що кооперативи можуть принести нечувані дивіденди. Дозволити собі купити відеомагнітофон мали змогу люди, які були працівниками різних органів влади, партійний і комсомольський актив.
Найскладніше було дістати касети, решта – справа техніки. Брали в оренду якесь напівпідвальне приміщення багатоквартирного будинку або порожній кабінет в ПТУ, прибудову якогось комунального підприємства. Тому досить часто відеосалони існували під егідою комсомольських організацій, а покази проходили за документами як заходи для дозвілля громадян.
На початку 1990-х років вже у кожному мікрорайоні Чернігова існував свій невеликий відеосалон, а подекуди – і не один. Розміщувались вони, як вже було сказано, де завгодно: в підсобних приміщеннях гуртожитків, у кабінетах різних установ і державних організацій, в підсобних приміщеннях міського палацу культури. Відеосалон того часу мав такий вигляд: невелика кімната з двома десятками стільців і телевізором. Треба було лише підключити до телевізора відеомагнітофон та «крутити» фільми, збираючи за це гроші. Зазвичай сеанс коштував 1 руб., якщо ж показували «відверті» фільми, то й усі 3 руб. З урахуванням того, що середня зарплата в ті часи була на рівні 100-120 руб., це було доволі недешево. Особливо для школярів та студентів.
Найпопулярніші жанри – бойовики, жахи, еротика
Серед численних відеосалонів Чернігова були, так би мовити, і елітні. Наприклад, «Хіал» у будинку на розі вул. Гончої і вул. Полуботка. Там було два зали з диванчиками та кріслами на чотирьох. Пропонували список наявних фільмів, розбитих за тематикою, і глядачі замовляли, що з нього хочуть подивитись. Щоправда, і коштували відвідини цього салону дорожче за інші.
Відеосалони показували те кіно, яке на великому екрані було недоступне або заборонене. Найпопулярнішими жанрами стали бойовики та фільми жахів. Те, чого радянський глядач не міг бачити в кінотеатрах, але так хотілося. Відбою від клієнтів тоді не було. І це без соціальних мереж і без якоїсь централізованої реклами. Як правило, ближче до вечора в відеосалоні показували бойовики з Арнольдом Шварценеггером, Сильвестром Сталлоне та Брюсом Лі, комедії типу «Поліцейської академії», фільми жахів, як-от «Кошмар на вулиці В’язів», «Зловісні мерці». Ближче до ночі показували еротичні фільми типу «Калігули» чи «Грецької смаковниці».
Якість перекладу та картинка були дуже низькими
Зараз нам важко уявити, що люди були готові платити чималі гроші за можливість подивитись десятки разів переписану касету з одноголосим перекладом. Як правило, фільми на касети записували з інших копій, зрозуміло, що якість була, м'яко кажучи, не дуже. Картинка часто рябила, ішла смугами, була розмитою та нечіткою. На хвилі розвитку відеосалонів формується ціла плеяда перекладачів. Іноді переклад фільму йшов одночасно з його першим переглядом, тому часто в старих озвученнях є паузи, пропуски і так званий «авторський переклад», коли буквальний текст мінявся на близький за змістом. Переклади грішили неточностями.
Мультфільми користувались популярністю, звичайно, у дитячій аудиторії. Мультфільм «Том і Джері» став символом дитячих сеансів у відеосалонах нашого міста. Щодо ціни, то коштували ці сеанси відносно копійки.
Відеосалони «кришували» місцеві авторитети
Кооперативи працювали в правовому полі, тобто до них претензій щодо надання послуг з відеоперегляду не було. Щоправда, в ті роки мало хто чув про авторське право, тому відеосалони не мали проблем і з цією стороною справи. Інша річ, що розквіт відеосалонів співпав з розгулом злочинності та появою рекету. Прибуткові точки швидко розподілили між собою конкуруючі злочинні групи.
Відеосалони занепали після 1991 р. На то були різні причини. По-перше, на початку 1990-х з'являється піратський аналог кабельних мереж. Декілька десятків квартир або навіть пара під'їздів обвивалися кабелями, в підвалі сиділа спеціально навчена людина і ставила касети, забезпечуючи дозвілля жителям пострадянських «панельок».
По-друге, з’явилось своє чернігівське телебачення, яке пускало в ефір голлівудські картини в «авторському» перекладі. У 90-тих роках на чернігівському телебаченні показували відеофільми, які транслювали у тодішніх відеосалонах місцевих бізнесменів. Телебачення співпрацювало з компанією, яка мала власну мережу відеосалонів, надавала ці фільми в прокат.
По-третє, в цей час з’являються перші приватні канали. По-четверте, в середині 1990-х відеомагнітофон уже не був розкішшю. Його купували родини навіть з дуже середнім достатком. Все більше і більше фільмів сталі доступні через точки прокату, і самі відеосалони як форма дозвілля безповоротно пішла.
А от відеокасети зникли значно пізніше. У 2008 р. ера VHS остаточно завершилася: тоді перестали випускати нові касети, а в 2012 р. зробили останній відеоплеєр. Почали також замислюватись, як перероблювати численні відеокасети, і виявилось, що пластик, з якого зроблені коробка і сама стрічка, може бути небезпечним для довкілля.
