Відновлення Чернігова після закінчення Другої Світової війни тривало майже два десятки років. Ця була неймовірно тяжка праця, що лягла на плечі жителів міста та військовополонених. Цікаво, як же це відбувалося? Що відновили в першу чергу? І який саме внесок військовополонених німців у відновленні житлового та адміністративного фонду Чернігова? Про це нашим читачам у рубриці «Чернігів минулих століть» розповідає історик, краєзнавець Данило Рига.
Катастрофічні наслідки війни
Друга світова мала катастрофічні наслідки для країни загалом і Чернігова зокрема. Значних руйнувань отримала житлова та промислова забудова нашого міста. Масштаби та характер шкоди, заподіяної будівлям, були різними, тому частину споруд вдалося відновити, і про це ми розкажемо згодом, але деякі було вирішено повністю розбирати.
Одна з найтрагічніших сторінок в історії міста - нищівне бомбардування, здійснене німецькими літаками «Легіону Кондор» 23-25 серпня 1941 року. Тоді загинули тисячі людей, насамперед, цивільних, значна частина (центр і промислова зона) Чернігова перетворилася на палаючу руїну. Причому визначеної кількості жертв цього варварства досі немає. Відомо лише, що згодом в результаті радянських і німецьких бомбардувань у вересні 1943 року було повністю або частково зруйновано 1740 будинків, що становило 70% житлового фонду міста.
Матеріальні втрати під час бойових дій та окупації від літа 1941 до осені 1943 рр. були величезними. Серед зруйнованих споруд: 14 шкіл, педінститут, драматичний театр, усі промислові підприємства, вокзал, мости тощо.
Катастрофічними були не лише матеріальні, а передусім людські втрати. Станом на кінець 1941 р. в Чернігові нараховували 30 тис. осіб (напередодні війни – до 70 тис. осіб), а в жовтні 1943 р. – лише 11 тис.
Надзвичайна державна комісія, створена в Радянському Союзі наприкінці війни для підрахунку завданих збитків, визнала Чернігів одним із найбільш зруйнованих міст у колишньому СРСР. Водночас місто включили до переліку найважливіших історичних міст СРСР, що сприяло збереженню, реставрації, а почасти і відтворенню його пам'яток. Відбудова міста стала найважливішою справою на наступні півтора-два десятиріччя, а розпочалася майже відразу після звільнення.
Не менше 25 годин щомісяця – на відбудові
Зруйнований війною Чернігів у перші роки після вигнання нацистів, починаючи з 21 вересня 1943 року, відбудовували жінки, підлітки та німецькі військовополонені.
Перетворене на суцільну руїну місто треба було очистити від уламків зруйнованих будинків та фундаментів, будівельного сміття, розчистити та прокласти нові вулиці, алеї, сквери, підготувати майданчики для нового будівництва. «Не менше 25 годин щомісячно працювати на відбудові міста поверх основної роботи» – під таким гаслом виходили жінки на вулиці рідного міста.
У лютому 1944 року міська влада визначила 44 об’єкти першочергової відбудови, як-от: електростанцію, ТЕЦ, водонасосну станцію, водогін, завод «Жовтневий молот», фабрику первинної обробки вовни, кінотеатр ім. Щорса, адміністративні та житлові будинки. Робітниці та службовці підприємств та установ, домогосподарки, студенти, школярі готували ці зруйновані споруди до відбудови, багато з них освоювали професії мулярів, штукатурів, теслярів, малярів.
Тяжка праця від світанку до вечора та дві тарілки супу на добу
10 липня 1944 року в Чернігові з’явився табір німецьких військовополонених №177, що мав поділ на 12 табірних відділень, розташованих на території Чернігівській області. Коли до Чернігова почали прибувати перші військовополонені німці, їх відправили до табірного відділення №6 (в районі сучасної фабрики «Сіверянка») та табірного відділення №2 (в районі бази МТС у мікрорайоні Коти).
Як свідчать спогади ув’язнених: у таборі годували капустяним супом двічі на день. Часто він був чорний, вже смердючий, із гнилої капусти, і давали 600 грамів хліба на день: 300 грамів зранку та 300 грамів ввечері – залежно від ефективності праці.
Спогади ув’язнених фіксують, що праця поза табором для всіх була однаково тяжкою. Всі мусили відбудовувати Чернігів. Місто лежало в руїнах. Спалені, розбиті будинки були свідками німецького наступу. Праця була важкою ще й тому, що не було знаряддя для роботи, а те, що видавали на руки, – старе, занедбане. Найбільш уживаним знаряддям були лопати та ломи. «Коли ранком ми приходили на місце праці і майстер відкривав кімнату з інструментами для роботи, всі ми кидались, щоб скоріше захопити його», - йдеться у спогадах.
Спочатку військовополонених залучали на дрібні роботи з розчищення завалів та прибирання вулиць міста. Постановою РНК УРСР і ЦК КП(б)У від 22 лютого 1946 року «Про відбудову Чернігова» був затверджений план відбудови та реконструкції міста на 1946–1950 роки. Саме з 1946 року німецьких військовополонених почали активно залучати до відбудови Чернігова.
Відбудували готель, кінотеатр, школу, лікарню, вокзал
Фактично два роки - з 1946 до 1948 - стали найбільш важливими у відбудові міста руками військовополонених німців. Як згадують старожили Чернігова, їхніми силами відновлено багато будівель адміністративного, житлового, промислового та навчального спрямування, особливо у центрі міста.
Зокрема, їх руками відновлено будівлю теперішнього Апеляційного суду – колишнього готелю «Десна», який з’явився у 1949 році після того, як двома роками раніше було ухвалене рішення повністю перебудувати будинок, що влітку 1941 року при перших бомбардуваннях був зруйнований. Тут надбудували третій поверх, а також мансарду та шпиль. Будівля і зараз прикрашає Красну площу, в ній знаходиться одна із найстаріших аптек у місті. Також був відновлений кінотеатр ім. Щорса, що мав 70% руйнування – від будівлі залишився лише фасад.
Історичний факт: після звільнення міста від німецьких окупантів у Чернігові не залишилось жодного вцілілого кінотеатру. Як свідчать історичні джерела, відновлювальні роботи в будівлі кінотеатру розпочались влітку 1944 р., а навесні 1946 р., незважаючи на продовження робіт, кінотеатр вже відкрив частину приміщення для перегляду фільмів. Завершилася відбудова цього приміщення в 1947 р., після чого у ньому розмістили міський будинок культури.
Була відновлена й середня школа, збудована в 1936 році, на сьогоднішній час ця будівля збереглася, в ній розміщується та функцією Чернігівська середня школа №17. Було відновлено будівлі міської лікарні, збудованої у 1937 році на вул. І. Мазепи; будівлі навколо Красної площі; житлові будинки на вул. Музична та на вул. Коцюбинського; розпочалося зведення залізничного вокзалу.
Залізничний вокзал, як стратегічний об’єкт почали відбудовувати, відразу після закінчення Другої Світової війни. Поряд з вокзалом були побудовані бараки для полонених. Полонених застосовували саме для розбору всіх завалів і навіть для початку будівництва нового корпусу і нової будівлі вокзалу. Сам вокзал будували за проектом архітекторів В. Лоскутова та Г. Гранаткіна. Відкрили його 27 січня 1951 року; також полонені відновили багато інших будівель житлового фонду міста.
Деякі військовополонені залишилася назавжди
У 1948 році частина німецьких полонених була репатрійована та відпущена по домівках, а частина разом з табором №177 переведена до м. Сталіно (Донецьк).
Не всі військовополонені німці повернулись додому, багато з них залишились назавжди в чернігівській землі. Немало померло від захворювань та важких умов праці.
Загалом ще в 1951 році в Чернігівській області налічувалось 8 кладовищ німецьких військовополонених, а у самому Чернігові офіційно діяли 2 кладовища. Одне знаходилося неподалік Троїцького собору, засноване у 1941 році, коли Чернігів був окупований. В той час німці влаштували військове кладовище у садибі Троїцько-Іллінського монастиря, яке мало доволі велику площу: від південно-західної огорожі монастиря до муру нафтобази в один бік, і від вулиці Толстого до схилів Болдіних гір в іншу.
Жителі міста, яких надсилали від біржі праці, копали у саду ями для поховань. А на меблевій фабриці, корпуси якої тягнулись вдовж вулиці Толстого, як раз напроти кладовища, робочі майстрували дерев’яні труни та хрести для солдат вермахту та їх союзників-угорців, які загинули у 1941 році під час наступу на Чернігів або вбитих партизанами вже під час тимчасової окупації.
Друге німецьке кладовище і до сьогодні збереглося та є єдиним офіційно зареєстрованим.
Кладовище німецьких військовополонених табірного відділення №6 розташоване біля лижної бази за адресою: м. Чернігів, вул. І.Виговського, 59 (до 2024 року це була вул. Малиновського). Саме тут ховали німецьких військовополонених з 1944 до 1947 року, а найвища смертність зафіксована взимку з 1944-го на 1945 рік.
Отже, ще раз констатуємо: важливий та очевидний історичний факт, що німецькі військовополонені разом із жителями міста, переважно жінками та підлітками, впродовж 1944-1948 років відбудовували значну частину зруйнованого в ході ІІ Світової війни Чернігова.
Довідково
Відбудова нашого міста після закінчення Другої Світової війни стала найважливішою справою на наступні півтора-два десятиріччя, яка розпочалась майже відразу після звільнення Чернігова. У 1946 р. група архітекторів на чолі з Н. Панчук за участю П. Букловського склала план відбудови та реконструкції міста. Він ґрунтувався на ідеї міста-саду з подальшим розвитком як міста-музею.
