21-го вересня на День міста Чернігів отримав надзвичайний і цінний подарунок від свого захисника. Ветеран, учасник оборони Чернігова, актор Театру ветеранів «Серцевір» Валерій Вовк з позивним «Михалич» презентував публіці моновиставу «Суха статистика війни», створену за його віршами. Режисером-постановником став актор Олексій Биш. Майданчиком для показу слугував новостворений сценічний простір у Літературно-меморіальному музеї ім. М. М. Коцюбинського.
Значна частина віршів, з яких зіткалося текстове полотно, написана паном Валерієм під час облоги Чернігова. Він розповідає: 24 лютого був на роботі в охороні, на нічному чергуванні. Коли зрозумів, що почалась війна, народилися рядки вірша «Прозріння», з якого починається вистава. Коли зрозумів, що в Чернігові критична ситуація, прийняв рішення взяти до рук зброю.
«2 березня я вступив до 21-го окремого стрілецького батальйону, який створювався з добровольців. У ніч з 2 на 3 березня написав вірш «Війна», потім - «Гармати»… Я мав можливість робити роздруківки, тому перед тим, як хлопці вирушали на позиції, роздавав їм свої вірші у вигляді таких собі листівок з приписом в кінці: «Смерть російським окупантам!» Я бачив, як до мене тягнулися руки хлопців, щоб взяти цього папірця з віршем, і розумів, що хлопцям потрібна не лише зброя, але й слово, яке надихає і буде вести за собою».
Писати доводилося в різних умовах: ніч, обстріли, світломаскування, маленький ліхтарик в роті, записи, роздруківки… До травня віршованих рядків назбиралося на цілу збірку. За допомогою волонтерів світ побачила книга «Вірші, народжені війною». Ідея моновистави виникла після того, як пан Валерій долучився як актор до процесу постановки п’єcи Юрія Вєткіна «Госпітальна рапсодія» (реж. Анастасія Кузик). Там зіграв роль лікаря та зрозумів: вистава може впливати на людей потужніше, ніж просто текст.
Режисером моновистави став заслужений артист України Олексій Биш. Саме з його подачі з’явилася назва «Суха статистика війни».
«Мене найбільше «зачепило», що ці вірші написані людиною, яка переживала облогу разом з нами. Але переживала не просто як цивільний, а як оборонець Чернігова, воїн, боєць. Кожен вірш – живе свідоцтво самовидця про бачене власними очима.
Я відчуваю гордість за наших військових і я вдячний їм за мою співтворчість з Театром ветеранів. Зараз – час героїко-драматичного жанру, який повертається, як і все в мистецтві. Такі вистави потрібні, як для громади, так і для військових. Коли вони бачать на сцені побратимів-ветеранів, розуміють: все це не дарма. Тому дуже хотілося б, щоб у Театру ветеранів “Серцевір” була своя будівля, художні та постановчі цехи, штат, репертуар, спільнота… Це далекоглядна, але дуже щира й заповітна мрія», - розповідає про цю співпрацю пан Биш.
Робота над матеріалом тривала з квітня. За режисерським задумом, у вистави мав бути живий музичний супровід. Тож Валерій Михайлович звернувся до підписників у соцмережах, щоб знайти музиканта, і на запит відгукнувся ветеран Володимир Кислиця.
«Я професійно не вчився грати на гітарі ніколи. Такий собі самоучка з Шерстянки. Але як прочитав заклик «Михайлича», одразу думаю: «Стоп, а чом би й ні?» Хоча театр для мене – це щось зовсім нове, я ніколи не виступав ніде, окрім як в компанії друзів. Але я розумів, що вистава буде про захист Чернігова, а оскільки я чернігівець сам, і воював на іншому напрямку, для мене це дуже важливо», - розповів Володимир.
На годину глядачі ніби перенеслися до бліндажа й очима захисника Чернігова побачили дні героїчного спротиву нашого міста рашистській навалі. Деякі з поезій, що прозвучали у виставі, було присвячено болючим шрамам на серці кожного українця - ракетним ударам по Драмтеатру, Охматдиту. Одним з найщемкіших моментів, на думку авторки цього тексту, стала сцена, в якій «Михалич» напряму звертався до своїх бойових побратимів, які прийшли підтримати його у глядацькій залі, тиснув їм руки та щиро обіймав.
Валерій Вовк впевнений: народ, який не пам'ятає свою історію, може не мати свого майбутнього.
«Сьогодні в день Чернігова хочеться нагадати людям, що війна – це страшно. Війна – це горе, це сльози, але для того, щоб побороти злого ворога, потрібно мати вогонь у серці і пам'ять людську про всіх, хто віддає своє життя за те, щоб і наш Чернігів, і вся Україна, всі наші родини не знали горя війни і жили в мирі».
Фото: Валентин Бобир
Ольга Мелашенко
Чернігівська Медіа Група
