27 серпня – пам'ятний день для всіх українців. Про який - от же ж парадокс! - багато хто з нас не пам'ятає. Саме цього дня у 1856 році народився Іван Франко – не просто класик, а один із стовпів української літератури.
Втім, якщо з вшануванням іншого великого українського літератора – Тараса Шевченка - все більш ніж пристойно: майже у кожному місті України Кобзарю встановлений пам’ятник, а його ім’я, як правило, носить одна з центральних вулиць міста (Чернігів тут не виняток), то Іван Франко - постать набагато менш, так би мовити, «розрекламована».
Наприклад, де у Чернігові вулиця Івана Франка, скаже далеко не кожен містянин (до слова, ми її знайшли та навіть зафільмували). Якщо Кобзарю, наприклад, присвячене погруддя у чернігівській школі № 12 та панно на фасаді школи № 32, то подібного увічнення Каменяра у Чернігові немає (хіба що ми про щось не знаємо – якщо це так, напишіть нам у коментарях). Отож, щоб знайти сліди Івана Франка на Чернігівщині, нашему кореспонденту довелося їхати в… Анисів.
Стародавній центр людства
Для більшості чернігівців Анисів – друга станція на шляху електрички до Ніжина… Не станція навіть, а зупинний пункт, адже будівлі вокзалу тут немає – лише кілька лавок і табличка з написом «Анисів», за якою відкривається огляд на графіті. Саме цим графіті (окей, хай буде муралом, якщо вам це ближче), напевне, Анисів і запам’ятовується (про графіті та його авторку розповімо у постскриптумі, дочитайте!).
Втім, насправді, Анисів – доволі давнє поселення, коріння якого, за однією з версій, сягають ще часів Київської Русі, за іншою – XVII сторіччя.
Сьогодні ж Анисів – село в якому, якщо вірити «Вікіпедії», живе трохи більше 1000 осіб. Дорога від залізниці до центру пролягає вулицею Вишневою – тут майже над кожною вивіскою, котра сповіщає про назву, анисівці посадили… вишню. Напевне, навесні це виглядає чарівно, а от наприкінці літа лишається споглядати хіба що напіввисохлі ягоди.
Далі потрібно пройти те, що карти від «Гугла» називають «озеро Круг». Втім, озеро тут не вгадаєш. Як розповідають місцеві, колись озеро вирішили почистити, але під час робіт забили підземні джерела, через що воно заросло деревами. Якщо вода там десь і зберігається, якщо проходити повз, про це і не здогадуєшся.
Герой Соціалістичної праці та загиблі захисники
Центр села відносно невеликий. З одного боку клуб – вже, на жаль, колишній (будівля постраждала у 2022-му році під час обстрілів), навпроти стоїть порожній постамент (тут колись був Ленін). Далі ще не дерусифікований пам’ятник анисівцям, загиблим у Другу світову («Великую Отечественную» – так написано на самому монументі), одразу за ним починається алея вже сучасних героїв, що загинули в нинішній україно-російській війні. Їх семеро (ще кілька анисівців наразі вважаються зниклими безвісті). До кожного стенду приварений металевий букет троянд, пофарбований у кольори українського прапора.
Ще за кілька метрів - чергова серія монументів: пам’ятник радянським військовим, котрі померли у місцевому шпиталі, біля якого притулилася невеличка плита, присвячена Францю Дюкичу – австрійцю, котрий оселився в Анисові ще після Першої світової, а вже у Другу світову, як розповідають місцеві, переконав нацистів не знищувати село в рамках акції помсти за підрив залізниці.
Останній з монументів – погруддя Герою соціалістичної праці («социалистического труда», як тут написано; пам’ятник, знову ж таки, російськомовний) Андрію Герасименку, колишньому директору місцевого колгоспу, чиє їм’я наразі носить головна вулиця Анисова.
Як раз під час фотографування пам’ятника Герасименку нашого журналіста гукнула жінка: «А чого це ви тут ходите, фотографуєте? Потім «Шахеди» прилетять до нас, да?» На жінку, як напевно, на всіх українців, вплинула війна.
— Зараз живеться нормально, а ось раніше було погано. У війну. Коли бомбили. Росіяни були у Лукашівці, до нас не дійшли, хлопці не дали. Але обстрілювали. В нас є пошкоджені будинки, багато постраждало, людей кілька вбило. Там у нас йде вулиця Шевченка – «дорога життя» — там людей вивозили з Чернігова, на Чернігів возили хліб, ліки… — згадує пані Олена (фотографуватися вона відмовилася).
Взагалі ж Широка війна і наступ російсько-білоруських окупантів на Чернігівщині у лютому-квітні 2022-го залишив слід і «на тілі» села, і у пам’яті його мешканців.
— Ооооо! Стріляли сильно. Так стріляли, що страх! Били з Лукашівки – сюдою все воно летіло. Там в нас хата згоріла (махає рукою, — прим.). Мій будинок не постраждав, на щастя, — каже пані Марія, котра сидить на лавочці біля власної хати (фотографуватися жінка також відмовилася). У Анисів вона переїхала у 1986-му з білоруського села Пасудава, людей звідти переселили після Чорнобильської катастрофи…
Школа імені Великого Франка
Але чому шукати сліди Івана Франка на Чернігівщині ми поїхали до Анисова? Тому що неподалік клубу розташована школа, вірніше, Анисівський ліцей з початковою школою та гімназією. І цей ліцей носить ім’я Івана Франка.
І тут варто зазначити, що насправді анисівській школі 130 років. Першу будівлю школи в Анисові побудували ще у царські часи – у 1895-му. Втім, та історична будівля до наших часів не збереглася. А ось нинішній будинок школи звели у 1956-му. Того року святкували 100-річний ювілей Івана Франка. Тому виконком Чернігівської районної ради і вирішив присвоїти школі в Анисові ім’я великого Каменяра – радянська влада любила символізм.
Наразі у школі навчаються 95 дітей. Цьогоріч анисівська школа востаннє набирала 10-й клас (через реформу освіти з наступного року старшої школи в Анисові не буде), тому навчатися сюди запрошували навіть чернігівців:
— Телефонували з Чернігова, питали про навчання у 10-му класі. Але, на жаль, у нас було 10 дітей у 9-му класі. Не знаю, що в них за «політика» така пішла… вони всі порозходилися. Тож людину з Чернігова я не змогла взяти, бо в нас не організувався, на жаль, 10-й клас, — каже директорка анисівської школи Наталія Ігнатенко.
Пані Наталія очолила анисівську школу у 2021-му. Хоча, як сама зізнається, провела тут майже все життя – спочатку вчилася, потім працювала. І, здається, саме пані Наталія створила та підтримує тут франківський дух. Ні, школа не завішана портретами Франка, портрет тут лише один, вишитий, у шкільному краєзнавчому музеї: «До цієї вишивки доєдналося багато учнів. Сенс був у тому, щоби хоч по три стежка, але зробив кожен», — розповідає Наталія Ігнатенко.
До речі, тут, у музеї, можна дізнатися, навіщо раніше дітей на Чернігівщині «перепікали» у печі. Втім, спойлерити не будемо. Анисів від Чернігова недалеко, тож у вас є нагода відвідати музей у школі імені Франка.
Але повернемося до франківського духу. Гадаємо, він полягає у наполегливості, з якою, наче ті каменярі, колектив анисівської школи намагається зробити свій заклад оазою, де все здається кращим і можливим. Адже у школі цього відносно невеликого села є навіть те, чим можуть похвалитися, напевне, далеко не всі школи нашого обласного центру.
Здається, школа бере участь у всіх конкурсах і ґрантах, до яких може «дотягнутися», а дотягується багато до чого. Наприклад, у невеличкому спортзалі стоять професійні столи для настільного тенісу (їх надало ПРО ООН), тут же спортивний інвентар вже від USAID (американська державна агенція дію якої цьогоріч, де-факто, припинили Ілон Маск та Дональд Трамп). Що вже почало давати результати: анисівська школа стала призеркою районного етапу шкільної ліги «пліч-о-пліч» у волейболі.
Втім, спорт - лише верхівка айсбергу шкільного апгрейду. У 2023-му школа взяла участь у проєкті «Назад у майбутнє» від EGAP та отримала перший 3-D принтер (зараз їх тут уже кілька) та матеріали для створення… роботів. Наприклад, робота, який візуально нагадує посіпаку з відомого мультфільму, самі робороби (ті, хто створює роботів, тобто учні школи) назвали «танцюючий Джексон», бо танцює він під Майкла Джексона.
Зараз школярі працюють над роботами LEGO (це чимось нагадує спортивне орієнтування, адже робот має проходити контрольні точки на спеціальній мапі), а також готуються відкривати лабораторію «Щ.У.Р.» (щастя у розвитку):
— Це проєкт від організації «Україна разом». В рамках проєкту ми отримуємо обладнання для фізики, робототехніки, хімії і біології та інженерії, — перелічує пані Наталія.До речі, школа наполовину енергетично незалежна, що важливо у наш складний час (написанню цього матеріалу сприяла павербанка, адже світла вдома в автора на той момент не було). Завдяки тому ж EGAP має сонячну електростанцію, що забезпечує потреби всього навчального закладу. Ну… майже всього, крім їдальні.
— Взимку у селі світла немає, а школа горить, як ялинка, — говорить директорка.
Сонячні панелі, роботи, столи для настільного тенісу – то ще не все. Є, наприклад, клас безпеки зі спеціальними тренажерами, які моделюють забуту вдома праску чи поламану микрохвильовку, є і відремонтоване укриття, майстерня, де серед доволі старих верстатів знайшли місце новітні 3-D принтери.
Але привертає увагу інший момент. Готуючи матеріал до дня народження Івана Франка, ми не могли не зайти у шкільну бібліотеку, де познайомилися з бібліотекаркою Тетяною Ігнатенко (з директоркою вони не родичі – просто колеги). Багато книг у бібліотеці доволі старі.
— Я вже 10 років працюю у школі, але останні книжки (від держави, — прим.) були ще до мене. Остання серія книжок приходила у 2013 році: Шекспір був, Чехов, кілька українських – Леся Українка, Франко, Карпенко-Карий… А так – ми жодної книжки не отримували, — каже Тетяна Ігнатенко.
Втім, між старими книгами стоять цілком сучасні, наприклад, «Морт» Террі Пратчетта чи навіть книга, яку все ніяк не вдається «перехопити» у міських читальнях – «Замок у хмарах» Керстен Ґір. Справа у тому, що пані Тетяна також подається буквально на всі конкурси, ґранти чи акції, винагородою за які можуть бути нові книги.
Не відстає від колег і Антоніна Гнип: письменниця, художниця-ілюстраторка та вчителька малювання анисівської школи.
— Першу книгу я написала ще в інституті, іншу, про собаку, написала, коли виїжджали з-під обстрілів з Анисова, — розповідає Антоніна Гнип.
Пані Антоніна не тільки створює ілюстрації для власних книг, а й малює картини. Частину грошей з їх продажу перераховує на плетіння сіток. Звісно, місцеву письменницю не можна було не запитати про постать головного героя нашого репортажу:
— Іван Франко для мене – один з основоположників (українського письменства., — прим.). У ті часи, коли вони жили, треба було мати громадянську позицію і сміливість. Нещодавно взяла для себе почитати вибрані твори Івана Яковича. Подумала, що час мені перечитати українську класику, адже за освітою я – російський філолог, так сталося, — каже пані Антоніна.
Втім, у школі активності анисівців не закінчуються. Пані Антоніна є співзасновницею ГО «Півнична горлиця». Керує цією організацією Катерина Авдєєнко. І основне місце роботи пані Катерини - Анисівський молодіжний простір. Це те місце, куди після російських бомбардувань переїхала сільська бібліотека.
Пані Катерина не тільки допомагає військовим, а й розвиває своє село, займається ґрантовою діяльністю. Один з цих ґрантів допоміг отримати спортивний інвентар для облаштування сучасного спортзалу, а у співпраці з іншою організацією в молодіжному центрі з’явилося новітнє обладнання, як-от «PlayStation 5» та окуляри віртуальної реальності. Зараз у молодіжному просторі реалізують грант на 50 тисяч доларів (понад 2 мільйони гривень).
Робота активістів молодіжного центру та школи дає результати, зокрема, у тому, що молоді в Анисові цікаво:
— В нас є декілька компаній: в молодіжному центрі є спортзал, «PlayStation». Чесно, буває так, що стільки заходів на тижні проходить, що мені самому вже вдома хочеться сидіти. Тут же в нас і футбольне поле, і дитячий майданчик. Чим зайнятися є, справ є багато, — відповідає на питання, чи сумує молодь у селі, Іван Галуза – учень анисівської школи, який 1 вересня стане 9-класником.
Іван ділиться планами стати волонтером та приєднатися до «Північної горлиці», щоб зробити своє село кращим. Хоче виграти ґрант на встановлення вуличного освітлення, яке працювало би на сонячних панелях.
P.S. Релігійне
Анисів – дуже нестандартне як для Чернігівської області село у релігійному плані . Адже тут є церква Георгія Побідоносця УПЦ Московського патріархату, розташована у колишній колгоспній конторі. Як розповідають місцеві: «Багато людей висловлює свою думку про перехід до ПЦУ», — втім, наразі думки лишаються думками. Анисівці не знайшли час чи волю, аби зібратися та проголосувати за перехід. І це, на жаль, як раз типово для «наших широт».
Нетиповою є маленька капличка Пресвятої Богородиці на виїзді з села. Адже освятив її священик Української греко-католицької церкви. Участь у зведенні каплички брав міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків (уродженець Бобровиці, між іншим). Як писав сам політик, 26 березня 2022-го року він потрапив під Анисовим під обстріл і дивом вижив. На честь цього не надто широко відомого на Чернігівщині факту в Анисові і з’явилася капличка. І хоча вона освячена УГКЦ, як нам розповіли представники цієї церкви, капличка в Анисові має статус міжконфесійної. Тобто молитись там можуть представники різних християнських конфесій. Хоча під час відвідин села нашим журналістом капличка була зачинена.
P.P.S. Про графіті
На цьому місці уважний та небайдужий читач (дякуємо тобі, до слова) має волати: «А де ж історія про графіті?! Обіцяли ж у постскриптумі». Спокійно. Ось і вона.
Графіті на паркані – це те, чим запам’ятовується Анисів, якщо ви бачите його тільки з вікна електрички (а якщо їдете потягом, який у селі не зупиняється, можете Анисів не помітити взагалі). Зараз на ньому сонечко (те, що комаха), що сидить на ромашці, їжачок, метелики та суниця у квітах.
Стукаємо у калитку та знайомимося з власницею паркану та будинку за ним – пані Надією.
— В нас ще гарніший малюнок був – це ми перемалювали у минулому році. Були гарні голуби. Ще до війни (мається на увазі повномасштабне вторгнення, — прим.) у нас були конкурси в селі, так нам дали приз за найкращі ворота. Це все донька малює, Лілія. Вона у нас доросла, психолог. Малює з самого малечку. Ми жили у Чернігові. Тут батьківська хата лишилася, тож зараз живемо тут, а вони (молодь, — прим.) — там, у місті, — розповідає Надія Григорівна.Тож цей паркан і графіті на ньому належать пані Надії та її чоловікові панові Володимиру, а авторка робіт – пані Лілія. Тепер ви це знаєте.
Якщо ви прочитали цей репортаж і вам захотілося подарувати книгу бібліотеці анисівської школи імені Франка — не стримуйте себе, даруйте. Наша редакція оголошує збір книг для анисівської гімназії. Звісно, у першу чергу пропонуємо дарувати книги Франків — Івана, Анни, Тараса та Петра. Але якщо є бажання подарувати щось інше — будь ласка (головне, аби книги були українською). Приносьте книги у наш офіс — Чернігів, проспект Перемоги, 114 (це за АТБ біля Лялькового театру). Збір триватиме до початку жовтня, адже повеземо книги в Анисів на День працівника освіти (цьогоріч це 5 жовтня).
