Чернігів — місто з багатовіковою історією, а питання обігріву було актуальним у всі часи. Цю тему ми теж вирішили дослідити, поки чернігівцям підключають «тепло».
Завдяки археологічним розкопкам ми можемо дізнатися про життя давніх мешканців Чернігова. Зокрема, відомо, що вже з III століття нашої ери обігрів житла здійснювався за допомогою відкритого вогнища прямо в приміщенні. Основним джерелом тепла були дрова, які спалювалися в центрі житла, а дим виходив через отвір у стелі або просто крізь двері.
Арабські мандрівники VIII-IX століть описували будівництво житла та конструкцію даху: за їх свідченнями, слов'яни насипали на дах землю для утеплення. Пережитки цієї традиції збереглися до ХХ століття. У слов’янському житлі не було стелі, дах був присипаний землею та виконував одночасно функцію і даху, і стелі.
Значним кроком вперед стало винайдення печі у VIII столітті. Археологічні розкопки в послеленні Олександрівка підтверджують наявність печей, які опалювались "по-чорному". Така система працювала наступним чином: дим заповнював приміщення, поки піч нагрівалась. Потім, коли приміщення провітрювали, піч зберігала тепло і віддавала його мешканцям будинку.
Печі були «глинобитні», тобто робилася півсферична конструкція з глини, був отвір, куди можна було поставити горщик, та черінь – дно печі, де розводили вогонь. Для підвищення теплозбереження та рівномірної тепловіддачі дуже часто під черінь закладали кістки тварин: щелепи свині, кабана тощо. Могли покласти залізо.
Традиції будівництва давньоруського житла
Житла чернігівців будувались здебільшого з дерева — найбільш доступного матеріалу того часу. Існували правила щодо вибору деревини для будівництва. Використовували лише здорові дерева без природних аномалій, наростів чи пошкоджень від блискавки. Були і спеціальні ритуали: перше зрубане дерево клали на підвалини, на пеньок залишали гроші чи хліб, а дерева перевозили коренем вперед.
Будинки часів Київської Русі були невеликими — зазвичай 3х3 або 4х4 метри. Це було зумовлено необхідністю ефективного обігріву — маленька пічка не могла обігріти велику площу. Тому на одній садибі часто стояло кілька невеликих будиночків, кожен для окремого покоління родини.
Житла тих часів залишались дуже простими. Археологічні знахідки свідчать про те, що всередині будинків було мінімум зручностей. Люди спали прямо на печах, лавах або на землі. Основним джерелом світла була лучина, яку ставили в спеціальні тримачі, підвішені до стелі.
Процес будівництва супроводжувався багатьма ритуалами, частина яких збереглась аж до ХХ століття. Особливою увагою користувались закладні жертви — тварин, яких приносили в жертву, закладали у фундамент новобудов, щоб забезпечити добробут і захист будинку. Ця традиція була поширена серед усіх слов'янських народів і мала на меті "задобрити" мешканців потойбіччя, вважаючи, що котлован, який рили при будівництві, був символом входу до царства мертвих.
Важливим також був вибір місця для будівництва. Для цього застосовувались різні методи гадання. Одне з найпоширеніших полягало в тому, що на потенційне місце випускали пастися велику рогату худобу або вівцю. Де тварина лягала відпочивати, там і вважали, що місце добре для будівництва.
Також заборонялося розпочинати будівництво у певні фази Місяця. Найкраще – це коли фаза під повню, щоб усе росло, прибувало. Коли молодик, не будували, і коли старий Місяць. І, особливо, у так звані сходні дні, коли Місяця не видно, бо не буде в хаті нічого вестися.
Еволюція опалення та будівельних матеріалів
Печі поступово вдосконалювались, і з XIII-XIV століть археологи фіксують появу димарів. Це стало важливим кроком у зменшенні забруднення житла димом і покращенні умов життя. Незважаючи на будівництво в Черніговіз XI століття кам'яних соборів, житлові будинки залишались переважно дерев'яними, цегляні печі були рідкістю. І якщо печі, побудовані з плінфи (давньоруська цегла) археологами фіксуються, то це житла, що розташовані неподалік від будівництва соборів. Люди, є люди: церкву будували, якісь шматочки плінфи, вибрак розтягували.
Згодом, із поширенням цегляного будівництва в XVII столітті після визвольних війн Богдана Хмельницького, з’явились і кахельні печі, які дозволяли обігрівати більші площі.
У 17 столітті цегляне будівництво відновлюється та збільшується. У Чернігові з відомих будівель – будинок Лизогуба (Мазепи, Полкової канцелярії), садиба Полуботка тощо.
Однак, дерево залишалось основним будівельним матеріалом ще довгий час. Власне, завдяки тому в Чернігові ми маємо цілу низку збережених унікальних дерев’яних будинків другої половини XIX століття.
А найдавніше із збережених дерв’яних жител - це хата західнополіського села Самари Ратнівського району Волинської області, датована 1587 роком. Зараз вона зберігається у музеї під відкритим небом "Пирогово" під Києвом.
