Війна в Україні різною мірою позначається на житті кожного і кожної. Але саме жінки і дівчата в цей час стають ще більш вразливими, адже їм доводиться справлятися не лише з викликами воєнного часу, а й гендерними упередженнями і стереотипами мирного часу. Ми поцікавилися в молодих чернігівок, як вони почуваються в сучасному місті, а також зібрали коментарі громадської діячки та психологині на цю тему.
- Назва матеріалу перегукується з відомим американським серіалом «Секс і місто» про життя молодих жінок у великому місті. До того ж, у перекладі з англійської «sex» означає «стать».
Упередження – це негативні хибні думки про людину чи групу людей, які формуються здебільшого опосередковано.
Стереотипи – усталений шаблон мислення, що, як правило, не має відношення до реальності. Це те, що часто повторюється, набуваючи загальноприйнятих норм.
«Жінки менш компетентні»
Анна Александрова, 20-річна чернігівка, працює відеографкою і перебуває в стосунках, разом із своїм партнером живуть у цивільному шлюбі. Вона поки що поставила на паузу навчання в Київському університеті театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого, але прагне розвиватися професійно. Дівчина говорить, що зі стереотипами щодо жінок стикається переважно у своїй професійній діяльності. «До того, як почала працювати, з цими упередженнями не мала справи. Однак від чоловіків, з якими працюю, доводиться чути сумніви, чи може дівчина впоратися з поставленими завданнями? Чоловіки чомусь поводяться більш впевнено, вдають із себе більш компетентних, і прагнуть продемонструвати, що жінки «не достатньо розумні чи професійні», – говорить дівчина.
Анна Александрова
Анна вважає, що у таких ситуаціях йдеться не тільки про ейджизм, коли людину дискримінують за її віком (занадто молода чи вікова), а й про менсплеймінг. Цей термін використовується для позначення сексистської манери чоловіків розмовляти з жінками, пояснюючи їм речі у поблажливій, самовпевненій, помилковій або спрощеній формі – “з огляду на її стать”. Використовуючи таку манеру спілкування, чоловік ставить під сумнів обізнаність жінки в темі. Між тим, дівчина вважає, що доводити щось в таких історіях немає потреби, «демонструючи таку поведінку, людина просто створює про себе враження».
Про упередження щодо жінок чи не в кожній сфері професійної діяльності говорить і чернігівська громадська діячка Анастасія Улюшева.
«Я не повірю, якщо хтось із дівчат чи жінок скаже, що не зустрічалася в своїй карʼєрі з упередженнями щодо компетентності, віку чи не мала справи з різницею в оплаті праці чоловіків і жінок за однакову роботу», - говорить вона. Адже такі історії стали частиною нашого життя, і не видаються чимось надзвичайним. «Жінки іноді навіть їх не ідентифікують, говорячи, що це неприємно, але не критично. Однак насправді вони не є коректними і не є нормальними», - зазначає Анастасія.
Анастасія Улюшева
«Кожна дівчина/жінка має бути в парі»
27-річна мешканка Чернігова Христина, яка працює в сфері обслуговування, говорить, що з дитинства хоче бути дружиною і матірʼю, однак поки що ці бажання не реалізовані.
«Це виключно приклад моєї неймовірно люблячої сімʼї. Тому зараз мені сумно, що я цього не маю. Мене дуже зачіпає, коли хтось жартує на цю тему. Але люди не знають, як болісно я на це реагую, тому не бачу сенсу очікувати на розуміння», – зізнається Христина.
Нині на Чернігівщині саме жінки живуть частіше без партнерів і через демографічний дисбаланс (адже в регіоні, за статистикою, жінок було більше, ніж чоловіків, і до війни); і через втрати; а ще – через розлучення; і навіть через довшу тривалість життя порівняно з чоловіками. Водночас сприйняття самотніх жінок у суспільстві є різним, бо стійкими залишаються суспільні стереотипи та упередження про «берегинь домашнього вогнища», і що кожна жінка «реалізується» тільки в материнстві, що життя після розлучення – «невдале» тощо. І ніби стало менше висловлювань про «старих дів», але можна почути, що «життя без пари сумне», що «всі самотні перебувають у пошуку пари, просто ще не знайшли» або що «вони – диваки, з якими щось не так». Люди чомусь схильні вважати, що життя самотніх – «трагічне» або вони - егоїсти, які звикли жити лише у своє задоволення.
Між тим, для когось вибір жити самостійно є цілком усвідомленим, а для когось - просто так складається життя. Загалом у сучасному житті не потрібно жити в парі чи великій родині, щоб вижити. Наявність партнера чи партнерки - це про свідомий вибір і власне бажання, а не про нагальну необхідність, продиктовану суспільними чи родинними вимогами.
Психологиня Анжела Стах, аналізуючи власну практику, говорить, що жінки зараз не зважають на стереотипи щодо заміжжя, якщо вони десь ще існують. «Мені частіше доводиться працювати з дівчатами і жінками, які прагнуть отримати освіту, реалізовуватися професійно, а не лише як дружина чи матір», – зауважує фахівчиня. На її думку, сучасні сімʼї базуються на інших засадах, ніж раніше. Це частіше вільний і свідомий вибір обох партнерів, а не тиск суспільства чи певних обставин. Через це, на думку психологині, частіше спостерігається більш активна позиція чоловіків у ставленні до своїх батьківських обовʼязків.
Анжела Стах
«Жінка реалізується в материнстві»
Стереотипи щодо материнства можуть бути діаметрально протилежними – від того, що «жінка має обовʼязково народити дітей», бо інакше «вона якась не така», до того, що під час прийому на роботу тільки дівчата отримують питання про особисте життя – наміри щодо заміжжя і народження дітей. І насправді дуже рідко роботодавець візьме на роботу жінку, знаючи, що вона вагітна. До того ж, і лікарі можуть чинити репродуктивний тиск, коли кажуть, що час народжувати, бо «годинник вже йде».
26-річна чернігівська графічна дизайнерка Аліна теж ділиться, що їй доводиться ледь не щомісяця чути питання і «поради», як-от: «Коли вже заміж?», «Коли діти?». «Звісно, ми повинні враховувати, що нині в Чернігові і в країні смертність перевищує народжуваність, проте і маємо пам’ятати, що материнство та й батьківство загалом — це відповідальний і свідомий вибір, а не обов’язок перед суспільством», – переконана вона.
«Жінки має бути красивою»
Стандарти краси змінюються з часом. З одного боку, сучасна масова культура через рекламу і телебачення створює образ «ідеальної жінки». З іншого, й оточуючі люди своїми зауваженнями чи рекомендаціями вимагають від жінок відповідати «стандартам краси». Ці непрохані рекомендації можна зустріти, коли ви худнете (ти занадто худа) чи набираєте вагу (а чому ти погладшала), коли регулярно відвідуєте косметолога (ти багато приділяєш собі уваги, даремно витрачаєш гроші) і коли навіть не користуєтеся макіяжем (ти себе зовсім занедбала)…
Христина вважає, що в Чернігові жінки бояться бути справжніми. «Прагнуть завжди відповідати нормам і правилам, як вони одягаються, як виглядають. Повномасштабне вторгнення не змінило цього, навіть навпаки - загострило «погляди» людей і їхнє бажання зробити тебе такими, як вони», - зауважує молода чернігівка.
Вплив суспільної думки щодо своєї зовнішності відчувала й Анастасія Улюшева. Вона поділилася, що перше сиве волосся у неї зʼявилося у 18 років, і активна увага незнайомих чи малознайомих людей до сивини спонукала постійно фарбуватися. З часом сивини додавалося і вона змушена була фарбуватися частіше. «Але одного разу, вийшовши з перукарні, я подумала, що зробила це останній раз. І після цього стала відрощувати волосся. Однак цьому рішенню передував активний саморозвиток і чималі фінансові витрати», – розповідає вона. Зараз майстер Анастасії підфарбовує її волосся дбайливим засобом, що не зафарбовує сивину.
«Мені подобається, бо я відростила волосся довжиною 70 см, маю сивину, волосся свого натурального кольору і фіолетового, що мені дуже подобається. Думки інших людей щодо моєї зовнішності мене не цікавлять, бо чому вони мають вирішувати, як мені виглядати і що робити», – наголошує вона.
Війна нівелює деякі стереотипи щодо жінок
Анна Ніколенко-Баєва
Громадська діячка з Чернігова, голова громадської організації «Асоціація демократичного розвитку» Анна Ніколенко-Баєва пояснює, що гендерні стереотипи та упередження не є виключно проблемою українського суспільства. Окремі з них, приміром, щодо розриву в оплаті праці між чоловіками та жінками, домінування чоловіків на керівних посадах чи сексуальних домагань на робочих місцях є глобальною проблемою.
«Ще у нас залишається ментальний багаж радянської системи, коли жінок показово відзначали і шанували, але вони були позбавлені багатьох прав. Індивідуальний вибір ніхто не вітав і не поважав. Дівчині умовно виповнилося 20 років – має вийти заміж, і народити захисників Батьківщини. Чи хоче вона заміж, що відчуває при цьому – до цього було найменше уваги. Цінність людського життя і гідності була мінімальною», – зауважує вона.
Через це і досі в окремих родинах зустрічаються зразки поведінки й очікування, що дівчинка просто «має бути красивою» і «вдало вийти заміж». Хоча акцент слід робити на розвитку самостійності дитини, її здатності проявити та реалізувати себе через професійну чи творчу діяльність, можливо, досягнення партнерства в особистому житті, коли партнери допомагають і підтримують один одного. Але часто жінку не хочуть сприймати як професіоналку, а прагнуть бачити «берегинею домашнього вогнища». Хоча й самі жінки можуть приймати і навіть адвокатувати таку позицію. Приміром, вживаючи слова «жіночка» чи «жіночки» – у такий спосіб вони знецінюють себе чи когось у сприйнятті оточуючих.
Змінити упередження і стереотипи, на думку громадської діячки, можна через просвітницькі та інформаційні кампанії. Зокрема, важливу роль має, які моделі поведінки діти спостерігають і наслідують у своїй родині, дитсадку чи школі. Тому заклади освіти мають розвінчувати існуючі упередження та стереотипи щодо жінок, а на консервувати їх.
«У багатьох міжнародних організаціях та компаніях існують політики рівності, кодекси етичної поведінки. Ці політики на сьогодні впроваджуються і в українському громадському секторі. Серед інших є «принцип нульової толерантності» - це означає, що навіть недоречний жарт щодо працівника чи працівниці, що принижує людську гідність, якщо його буде підтверджено, коштуватиме жартівникові посади. Я думаю, що поступово потрібно такі практики впроваджувати на державній службі і в бізнесі, щоб не допускати висловлювання та дії, що принижують людську гідність. Не тільки впроваджувати, а й виконувати», - наголошує вона.
Анна Ніколенко-Баєва вважає, що нинішня війна змінює та нівелює деякі упередження та стереотипи щодо жінок через те, що багато жінок служать у війську, активно займаються волонтерською діяльністю, долучаються до відновлення своїх громад. «Українські жінки поєднують багато ролей у своєму житті сьогодні і гідно долають різноманітні виклики, в тому числі - щодо гендерних упереджень», – підкреслює громадська діячка.
