За новинами про обміни наших громадян стежать усі. І це, безперечно, чудові новини. Однак, про те, як звільненні з полону звикають жити заново, історій не так багато. На що варто сподіватися вдома військовослужбовцям, які повернулися з російських катівень? Та чого вони потребують насправді — розберемося разом.
Перше — латати фізичні рани
Після повернення з полону військовослужбовців доставляють до медичного закладу. Це обов'язкове правило для всіх без виключення. Там відразу роблять первинне медичне обстеження, що передбачає огляд терапевта та лікаря-психіатра, загальні лабораторні та інструментальні (рентгенологічні, ультразвукові, ендоскопічні) – дослідження; огляди вузьких спеціалістів за направленням та фінальний огляд медичною комісією. Все це включно з ліками є безкоштовним.
Комісія зазвичай рекомендує або направляє в соціальні та медичні установи для подальшої реабілітації, що триває до 2 місяців.
А от лікування за кордоном – за рахунок приймаючої сторони. Щоб проходити реабілітацію за межами, України варто зібрати низку медичних висновків, улагодити дозвільну процедуру з військовою частиною, МОЗ, Державною прикордонною службою, Міністерством закордонних справ. Тож не відразу військовослужбовці можуть отримати відповідну послугу. Варто зачекати відповіді, хто ж готовий взяти на себе не лише лікування, а й транспортні витрати, а також, за необхідності, – витрати на супроводжуючу особу. Як такого актуального переліку медичних установ, які готові прийняти український військовослужбовців, у відкритому доступі нема.
“Я прокапуюсь у своїй районній лікарні. З одного боку, це добре, бо родина поряд; з іншого — не певен, що в таких закладах мають можливості для належної допомоги. Чув, що наші хлопці за кордоном лікуються, але не знаю, до кого з цим йти. Та й мені здається, що коли маєш руки-ноги, нема видимих поранень, навряд ти цікавий”,— розмірковує військовослужбовець Олександр, якого обміняли близько місяця тому.
Вчорашній полонений — чинний військовослужбовець
Іван Ващенко
“Чернігівщина має за честь першою зустрічати військовослужбовців і цивільних, звільнених з полону. Після обміну з цим людьми спілкуються спецслужби. І основне завдання - дізнатися якомога більше інформації про місце перебування та людей, які ще залишаються в полоні. Це дозволяє ідентифікувати місцезнаходження тих, хто вважається зниклим безвісти, — зазначає заступник голови Чернігівської ОВА, що опікується ветеранською політикою, Іван Ващенко.
— Нагадаю, що військовослужбовці, взяті в полон, не втрачають статус військовослужбовців. Відтак, за ними зберігаються всі права та гарантії; відновлюється грошове та речове забезпечення. Є механізм отримання та списання речей та інша військова рутина. Окрім того, військовослужбовець, який перебував в полоні, має право написати рапорт та звільнитися з армії. Якщо такого бажання нема, то законом гарантована відпустка терміном 90 днів. Вона може бути продовжена за станом здоров'я ”.
Важливо максимально відновити або зробити документи. Зокрема, мати посвідчення про участь у бойових діях, а також оформити статус особи, яку позбавили свободи через війну. Кожен із статусів має свої пільги.
Довідку про перебування в полоні може видати Міністерство оборони, командир підрозділу ЗСУ чи іншого визнаного військового формування. Детальніше про те, як і кому писати, можна дізнатися телефоном у Національному інформаційному бюро — 1648 або 0442878165 (дзвінки з-за кордону).
За словами уповноваженого ВРУ з прав людини Дмитра Лубінця, заява для отримання довідки про перебування військового в полоні, може бути написана в довільній формі, однак має містити інформацію про військове звання, військове формування, в якому перебував на момент полону та період перебування у місцях несвободи; контактні дані для зворотнього зв'язку. На формування цього документу чиновники мають 30 календарних днів з дня надходження заяви. До слова, заяву можуть подати як звільнені з полону, так і їх родичі.
Про гроші
Довідка про перебування в полоні — обов'язковий документ для отримання державної допомоги — 100 тисяч гривень.
“У мене, звісно, не було нічого. Жодних документів. Зараз все роблять за моєї мінімальної участі. Цим займається моя військово частина, періодично якусь інформацію питає голова громади. Поки я не маю сил в це заглиблюватися, але мене переконують, що все буде добре. Дуже на це сподіваюся, хоч і є сумнів, знаючи нашу бюрократію ”, — ділиться звільнений з полону Олександр.
За час перебування в полоні 50% коштів з грошового забезпечення зберігається. Також передбачена одноразова допомога — 100 тисяч гривень та по 100 тисяч гривень щороку за кожен рік перебування в неволі. Щодо фінансової допомоги чи компенсації на місцевому рівні, то окремого пункту для звільнених з полону нема. Однак, вони належать до категорій чинних військовослужбовців та ветеранів, відтак можуть користуватися відповідними програмами. У Чернігівській області така програма теж є.
Залишити в спокої та взяти за руку одночасно
Андрій Турас в день обміну полоненими
Андрій Турас був у ворожому полоні довгі 2,5 роки. У вересні 2024-го він повернувся додому. Чоловік каже, що в перший час після обміну хотів просто спокою, натомість відразу треба було бігати по інстанціях.
“Я офіцер — мені було трохи простіше з цим. Я трохи розумів механізми. Однак, все це дуже складно: одночасно треба проходити обстеження, відновлювати документи, ходити на допити. Усі щось говорили, усі щось хотіли, але ти це сприймаєш, як фоновий шум”.
При цьому захисник зауважує, що йому і досі бракує інформації та організованості процесів.
“Так, нам сказали, що можна лікуватися за кордоном. Однак, що робити, щоб потрапити на таке лікування, не пояснили. Щодо компенсації за лікування, тут теж є нюанси: не всі травми визнаються. Бюрократія забирає час та сили. Подробиці де, що та як - здебільшого дізнаюся у побратимів”, — констатує чоловік.
На думку Андрія, роботу з екс-полоненими варто вибудовувати інакше. Перше, що треба — час. Час, щоб усвідомити, що ти вже вдома, що можна ходити, піднявши голову, можна бути на вулиці стільки часу, скільки хочеш. Час, щоб набутися з родиною.
“Робота з психологом дуже важлива. Але варто враховувати, що для когось це треба відразу, а для когось згодом. Коли вже будеш у звичному середовищі і усвідомиш, з чим є проблема”, — ділиться Андрій.
Наступне і найважливіше – треба помічник.
“Має поряд бути людина, яка візьме тебе за руку і заведе в потрібний кабінет в лікарні, яка допоможе написати заяву, допоможе розібратися з тим переліком документів та опцій. Неважливо, це буде хтось з громади чи з району, області”, — акцентує військовослужбовець.
До слова, громади області мають “фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб”. У нашому обласному центрі таких фахівців має бути п’ять.
“Наразі у комунальних закладах та установах 49 громад області введено 85 посад з супроводу ветеранів та демобілізованих осіб. Залишається 27 вакансій. Решта вже ефективно працюють, про що свідчить статистика наданих послуг: з початку року на супроводі понад 1,5 тисячі осіб, надано близько 7 тисяч послуг. Та головне — ми отримуємо лише позитивні відгуки від тих, хто користувався послугами фахівця. Успіх роботи, як на мене, пов'язаний з тим, що цю посаду зазвичай обіймають люди, які самі нещодавно були частиною війська, або є членом родини військовослужбовця. Відтак і розуміння, і мотивація на максимумі”, — зазначає Іван Ващенко.
Де шукати таких фахівців підкажуть в РВА та місцевих радах. У коло професійних обов'язків таких помічників входить інформування та консультування про пільги, виплати, медичні послуги та допомога в оформленні відповідних документів; супровід у процесі адаптації (допомога з пошуком житла, роботи, навчання - у межах наявного ресурсу та компетенції); психологічна підтримка; організація якісного дозвілля (залучення до заходів для ветеранів); збір та аналіз потреб ветеранів та демобілізованих осіб.
