Минулого тижня головою Кабінету міністрів України стала чернігівка Юлія Свириденко. Це призначення стало однією з найбільш резонансних подій для місцевих медіа. І, безперечно, заслужено. Адже такі інформаційні приводи бувають не кожен день. Проте, насправді, це не така й унікальна ситуація. Адже Свириденко – не перша і навіть не друга людина на посаді голови Уряду, яка була народжена в Чернігові чи області. Та й за кількістю міністрів Чернігівщина несподівано серед лідерів. Потужно? Давайте дізнаємося.
Рахуємо міністрів
Від квітня 1991 року, коли було сформовано Кабінет міністрів Вітольда Фокіна (він працював до жовтня 1992-го, тож став першим, після відновлення Незалежності), і до 16 липня 2025 року, коли відбулося призначення Юлії Свириденко та її команди, у міністерських кріслах встигли попрацювати 402 людини. Це вже враховуючи три свіжі прізвища оновленого Кабміна. Але за дужками лишаємо тих, хто працював менше місяця з приставкою «в.о.» (натомість тимчасово виконуючі обов'язки міністри, які затрималися на посаді довший період, пораховані). Щойно в уряді Свириденко заповниться вакансія міністра культури – «обраних» стане 403.
При цьому найвищі посади в Кабміні – прем'єрміністерські – обіймало 17 політиків (і ще четверо – тимчасово, з яких лише один протримався довше місяця). Дехто – неодноразово, тому не дивуйтеся, що нинішній уряд – 22-й в новітній історії України.
Чернігівська область - перша в рейтингу прем'єрів
Якщо за основу рейтингу взяти місце народження майбутніх голів уряду, вийде, що Чернігівщина очолить цей список.
Отже 17 прем'єрміністрів за 34 роки представляли лише 10 областей та іноземні інші країни (Кінах народився у Молдові, Єхануров та Азаров – у РФ). По одному представнику на чолі КМУ мають Запорізька (Фокін), Кіровоградська (Марчук), Миколаївська (Пустовойтенко), Сумська (Ющенко), Донецька (Янукович), Чернівецька (Яценюк) та Львівська (Шмигаль) області. По два прем'єри народилися у Дніпропетровській (Лазаренко, Тимошенко) та Вінницькій (Гройсман, Гончарук). І лише Чернігівщина «народила» трьох очільників уряду.
У 1992-93 роках прем'єрміністром працював Леонід Кучма. Його наступником у 1994-95 роках був Віталій Масол, і ось тепер Юлія Свириденко стала третьою.
Було ще, як ми вже згадували, чотири людини з приставкою «в. о.», проте лише Звягільський з Донеччини затримався на значний період. Лідерства Чернігівщини це не змінює.
Що стосується ефективності роботи, наші земляки в різних опитуваннях та експертних рейтингах зазвичай опиняються в нижній половині, але задніх не пасуть. Зокрема, найбільш свіжі масштабні проекти на цю тему робили видання «Ділова столиця» та «НВ» на початку 20-х вже за каденції передостаннього на сьогодні прем'єрміністра – Шмигаля. Найбільш ефективними головами уряду були визнані Ющенко, Яценюк, Гройсман, Єхануров та Марчук. А от найбільше негативних оцінок отримала робота урядів Азарова та Януковича. Кучма та Масол опинилися в «зоні середняків». Побачимо, як згодом оцінять роботу Свириденко.
Тринадцять міністрів з Чернігівщини
Якщо ж рахувати усіх членів усіх урядів незалежної України, то Чернігівська область не перша (це цілком логічно), але все ж досить високо.
Усього тим чи іншим напрямком у Кабміні (або всім урядом) у різні роки керувало 13 людей, народжених у Чернігівській області. І це 8-й результат серед 25 регіонів (24 області та Крим). Несподівано високо, особливо якщо врахувати місця Чернігівщини в кінці рейтингів за кількістю населення та економічним потенціалом.
Загалом позаду лишилися такі кадрово і економічно розвинені області як Одеська (12 міністрів), Запорізька (9 міністрів), Харківська (8 міністрів), Луганська (6 міністрів)...
Найбільше міністрів народилося у Києві та області (66), на Донеччині (33), Львівщині (32), Дніпропетровщині (29), Вінниччині (21). Вище нас також розташувалися Хмельницька (17) та Житомирська (14) області. Найменш «врожайними» можна вважати Крим (лише три міністри за 34 роки), Волинь і Херсонщину (по 1 міністру). При цьому щодо чотирьох міністрів першої половини дев'яностих не вдалося знайти інформацію про місце їхнього народження, а ще 50 народилися за межами України: 31 в різних регіонах РФ, 5 в Молдові, 4 в Казахстані, 3 в США, по 2 в Узбекистані та Грузії, по одному в Азербайджані, Німеччині та Литві.
Втрачаємо позиції
Високі кількісні показники Чернігівщини – заслуга насамперед 90-х. Зокрема в урядах Фокіна, Масола, Марчука і Лазаренка було відразу по три наших земляка (дехто зберігав посади в різних командах). За інерцією з кінця 90-х до середини нульових Чернігівська область трималася навіть на 4-му місці за кількістю народжених міністрів після Києва, Дніпра і Донецька. Проте в п'яти останніх складах КМУ починаючи від 2010 року і дотепер з'явилося лише два наші земляки. Чи захоче (і чи встигне) збільшити цю кількість Юлія Свириденко та Верховна рада?
Згадати усіх
Саме час згадати кожного з 13 уродженців Чернігівської області у Кабінетах міністрів. Але перед тим – дивовижний факт: 5 з 13 народилися в адміністративних межах одного району – Ніжинського. А якщо додати сюди ще й Бобровицький (після реформи 2020 року його об'єднали з Ніжинським) – вийде 8 з 13. Та й дві людини з Козельця – теж чимало. Феноменальна концентрація, яку навряд чи можна пояснити теорією ймовірності. Щось таке, мабуть, є у сіверському повітрі...
Віталій Бойко
Віталій БОЙКО (с. Кропивне Ніжинського району) – міністр юстиції в 1991-92 роках.
Перший міністр юстиції незалежної України. Тоді доводилося переписувати майже всі радянські законодавчі акти відповідно до нових соціально-економічних та політичних реалій Під керівництвом Бойка були розроблені основні положення майбутніх законів «Про власність», «Про економічну самостійність України», «Про судоустрій України» тощо. Займався організацією перших виборів президента України, проведенням референдуму щодо незалежності України.
Пізніше протягом 8 років був головою Верховного суду України.
Іван Зязюн
Іван ЗЯЗЮН (с. Пашківка Ніжинського району) – міністр освіти і науки в 1991 році.
Перший міністр освіти і науки незалежної України. Запровадив програму «Творча обдарованість», яка стимулювала дослідницькі пошуки учнів і студентів. За його каденції запрацювали Академія технологічних наук України, Інститут сходознавства, Інститут української мови, перший Ліцей бізнесу, прийнято український закон «Про освіту». У 1991 році вийшов перший посібник з історії України зі згадками про Українську повстанську армію та голод 1930-х (термін «Голодомор» з'явиться пізніше). Утім не спромігся прибрати зі шкільної програми Історію СРСР. Цей предмет ще вивчали в школах в 1991/92 навчальному році.
Пізніше більше 20 років очолював Інститут педагогіки і психології професійної освіти (нині Інститут носить ім'я Івана Зязюна).
Михайло Каскевич
Михайло КАСКЕВИЧ (Ніжин) – міністр праці в 1991-96 роках.
Працював у перших 5 (!) урядах під керівництвом шести прем'єр-міністрів: Вітольда Фокіна, Леоніда Кучми/Юхима Звягільського, Віталія Масола, Володимира Марчука, Павла Лазаренка. Під його керівництвом були розроблені законодавчі основи ринку праці в умовах переходу від планової до ринкової економіки. Зокрема, умови оплати праці працівникам різних галузей і держпідприємств; впорядкування питання безробіття (серед іншого – позики для початку підприємницької діяльності); типова форма контракту з найманими працівниками, порядок розв'язання трудових спорів, тощо.
З іншого боку за каденції Каскевича склалася катастрофічна ситуація з виплатами зарплат – заборгованість подекуди складала 1,5-2 роки, а замість грошей працівникам «платили» виробленою ними ж продукцією. Також не з'явився новий Кодекс законів про працю (втім, це питання не вирішено й досі – в Україні функціонує документ 1971 року зі змінами).
Пізніше Михайло Каскевич працював на багатьох інших посадах – в тому числі у 1998-99 роках очолював Чернігівську обласну державну адміністрацію.
Леонід Кучма
Леонід КУЧМА (с. Чайкине Новгород-Сіверського району) – прем'єрміністр у 1992-93 роках.
На посаді голови уряду Леонід Кучма мав безпрецедентні повноваження – Кабмін отримав право видавати декрети, які мали силу Законів. Все, що могла в цій ситуації робити Верховна рада – накладати вето протягом 10 днів. Це зіграло як в плюс, так і в мінус. Серед позитиву – саме декрет Кучми дозволив українцям приватизувати присадибні ділянки. Серед негативу - декрет «Про довірчі товариства», що легалізував діяльність компаній, які пізніше назвуть фінансовими пірамідами. Але тоді мільйони українці цього не знали і віддавали усі свої заощадження в обмін на обіцяні шалено високі відсотки.
Також уряд з президентом ухвалили рішення виходу з рубльової зони – відтепер усі внутрішні розрахунки мали відбуватися лише в купоно-карбованцях. Паралельно Кучма очолив підготовку грошової реформи і переходу на гривню. Проте через складну економічну ситуацію та гіперінфляцію реформу відклали аж до 1996 року.
Зрештою Кучмі не вдалося приборкати шалене зростання цін і на фоні масових страйків шахтарів та працівників інших підприємств він подав у відставку.
Пізніше відбув два терміни на посаді Президента України. Він наразі єдиний, кого двічі обирали керувати країною.
Віталій Масол
Віталій МАСОЛ (с. Олишівка Чернігівського району) – прем'єрміністр у 1994-95 роках.
Він був останнім головою уряду УРСР у 1987-90 роках і тоді вимушений був піти у відставку через вимоги учасників студентської Революції на граніті. Друга спроба вже в незалежній Україні вийшла значно коротшою (9 місяців) і такою самою невдалою.
Віталій Масол лишався прихильником соціалістичних, антиринкових поглядів, які неможливо було реанімувати в нових умовах. Тож президент Леонід Кучма активно вводив нових (своїх) людей в уряд, а прем'єрміністр фактично виконував функції «весільного генерала», майже не впливаючи на ситуацію. Це, а також перші скандали з фінансовими пірамідами і нова хвиля робітничих страйків підштовхнули нашого земляка звільнитися.
На час відставки Віталію Маслоу було 66 років. На великих посадах він більше не з'являвся, перейшовши у статус пенсіонера.
Юрій Карасик
Юрій КАРАСИК (Козелець) – міністр сільського господарства у 1994-95 роках, міністр агропромислового комплексу в 1997-99 роках.
Сам міністр пізніше назвав найбільшим своїм досягненням на посаді - закон про соціальний розвиток села, який передбачав високі темпи газифікації (з іншого боку це сприяло посиленню залежності від російського газу – Прим. ред.), а також будівництво дитячих садків, шкіл, доріг. Також важливою складовою його роботи став перехід від колгоспів, які невпинного банкрутували і руйнувалися в тодішніх економічних умовах, до створення колективних с/г підприємств нового формату; впровадження фіксованого податку і пільгового режиму ПДВ для аграріїв; початкове залучення інвестицій та кредитів.
Разом з тим Юрій Карасик визнав, що не потрібно було спішити виділяти паї і дробити землю на шматки. Це, на його думку, призвело до появи «чорного» ринку землі.
Після роботи в Кабміні якийсь час виконував функції радника з АПК прем'єрміністра і президента. Згодом зосередився на сільськогосподарському бізнесі в межах Київської та Житомирської областей.
Іван Данькевич
Іван ДАНЬКЕВИЧ (с. Петрівка Бобровицького району) – міністр транспорту в 1995-99 роках. Працював у трьох урядах під керівництвом Володимира Марчука, Павла Лазаренка, Валерія Пустовойтенка.
Каденції Івана Данькевича – це прийняття Закону «Про залізничний транспорт», будівництво 5 човнів для Укррічфлоту (за європейські гроші), запуск паромної лінії з Одеської області до Грузії (приватна інвестиція), перший пасажирський Boieng-737 в Україні для державної компанії МАУ...
В той же час більшість човнів Чорноморського морського пароплавства різними шляхами перейшли до офшорних компаній, а борги ЧМП досягли 11 мільйонів доларів.
Міністерське крісло – пік кар'єри Данькевича. Пізніше він працював на різних посадах в Київській міській адміністрації, був депутатом Київської міської ради.
Михайло Зубець
Михайло ЗУБЕЦЬ (с. Нова Басань Бобровицького району) – віцепрем'єрміністр з питань АПК, міністр сільського господарства і продовольства в 1996-97 роках.
Працював під керівництвом Володимира Марчука, Павла Лазаренка. Намагався перебудувати аграрний сектор на тваринництво, вважаючи, Україна має стати основним експортером великої рогатої худоби. Через це збільшилися посіви кормових культур і суттєво скоротилися площі під цукровим буряком. В ідеалі Михайло Зубець прагнув скоротити на 20% площу орних земель, перевівши їх у статус пасовищ. Ще одна ознака того періоду - прагматичний підхід до державного підтримки фермерства. Аграрії опинилися в умовах, коли потрібно було самостійно накопичувати матеріальні ресурси, добрива, насіння, паливо та готуватися до посівної, не розраховуючи на державні дотації.
Пізніше тричі обирався народним депутатом України від трьох різних партій (За Єдину Україну, БЮТ, Партія регіонів), працював у Верховній раді з 2002 по 2012 роки.
Петро Крупко
Петро КРУПКО (с. Бондарі, Козелецький район) – міністр Кабінету міністрів в обох урядах Юлії Тимошенко (2005 і 2007-2010 роки).
Посада міністра Кабінету міністрів швидше організаційна, кадрово-адміністративна. Вона не передбачає якихось конкретних досягнень або провалів з точки зору соціально-економічного життя.
У паузі між першою та другою каденціями Петро Крупко був заступником міністра юстиції. Потому не був помічений на якихось крупних політичних чи бізнесових посадах.
Павло Ігнатенко
Павло ІГНАТЕНКО (Ніжин) – міністр охорони навколишнього природного середовища в 2005-06 роках.
Виступав за те аби допустити іноземні компанії до видобутку нафти та газу в Україні. В рамках цього підходу організував тендер на розробку Прикерченської нафтогазоносної ділянки Чорного моря, в якому перемогла компанія Vanco International. Щоправда вже за два роки з іншим урядом Україна вийшла з угоди і скасувала результати тендера та ліцензію на видобуток і справа на кілька років пішла в міжнародні суди. Ініціював збільшення штрафів для підприємств за забруднення навколишнього середовища.
Після Кабміну два роки був заступником Секретаря Ради національної безпеки і оборони України (2009-2011), потому до великої політики не повертався.
Микола Рудьковський
Микола РУДЬКОВСЬКИЙ (село Старий Биків Бобровицького району) – міністр транспорту і зв'язку в 2006-07 роках.
Пішов у Кабмін Віктора Януковича, відмовившись за кілька місяців перед тим від крісла міського голови Чернігова, яке отримав за результатами виборів навесні 2006-го.
Менше, ніж за місяць роботи на новій посаді Кабмін скасував постанову, яка передбачала будівництво залізниці Ізмаїл-Рені. Вона мала спростити шлях вантажів до морського порту. Парадоксально, але при цьому за часів Рудьковського Україна перевищила ще радянський рекорд (1990 року) вантажообігу своїх морських портів.
Але найбільше Рудьковський запам'ятався скандалами. Спершу наш земляк заявив, що деякі аварії на залізниці (а їх у 2007-му стало настільки багато, що Рада нацбезпеки визнала діяльність профільного міністра «незадовільною і такою, що створює загрозу національній безпеці України, стабільності в суспільстві» і рекомендувала відсторонити його) - не техногенні катастрофи, а теракти, замовлені нібито із Секретаріту президента Ющенка. А згодом в суді розглядали можливу розтрату міністром державних коштів - оплати чартерних рейсів особистого характеру в Париж і Брюссель (у 2010-му справу закрили).
Пізніше Рудьковський знову став депутатом Верховної ради; місяць був під слідством в ОАЕ через проблеми з паспортом; відсидів два роки у російській в'язниці за напад на посольство РФ у Києві на початку 2014 року. Нині – в лавах ЗСУ.
Валерій Вощевський
Валерій ВОЩЕВСЬКИЙ (с. Галиця, Ніжинський район) – віцепрем'єрміністр в 2014-15 роках.
Міністр за квотою Радикальної партії пробував на посаді лише 9 місяців і займався переважно адміністративною роботою, куруючи діяльність міністерств підпорядкованих йому напрямків: будівництво, інфраструктура, екологія, природні ресурси, зв'язок. Але встиг запам'ятатися резонансними пропозиціями: ліквідувати Укравтодор та створити державну монополію на видобуток і продаж бурштину. Жодна з них не була реалізована. Натомість відзвітував про запуск відновленої залізничної гілки, яка дозволила возити вугілля з тих шахт, які у 2015 році працювали близько до зони бойових дій і не мали інших варіантів для доставки.
Пізніше зосередився на розвитку власного бізнеса.
Юлія Свириденко
Юлія СВИРИДЕНКО (Чернігів) – перша віцепрем'єрміністерка, міністерка економіки в 2021-25 роках; голова Уряду від липня 2025-го.
Після шести років роботи на різних посадах в Чернігівській ОДА, Кабінеті міністрів та Офісі президента Юлія Свириденко очолила міністерство економіки (і одночасно стала першою заступницею прем'єрміністра Шмигаля) наприкінці 2021-го. Її основними напрямками роботи стали працевлаштування переселенців (запроваджена компенсація для роботодавців на виплату зарплат) і підтримка бізнесу, який бажав перевезти виробництво з окупованих чи близьких до лінії фронту територій вглиб України. Завдяки цій програмі за пів року вдалося переселити близько 800 підприємств на 35 тисяч робочих місць.
Також Свириденко очолила реалізацію санкційної політики. Але якщо за перемовини з європейськими партнерами щодо посилення тиску на російські структури її роботу експерти оцінюють як успішну, то внутрішній вектор викликає питання. Зокрема, в партії «Європейська солідарність» заявляли, що Свириденко найбільш активно добивалася введення санкцій проти Петра Порошенка. Наразі ці санкції оскаржуються в суді. Загалом уродженці Чернігова закидають відсутність самостійності у прийнятті рішень і залежність від Офісу президента.
Що буде пізніше в її кар'єрі - покаже час.
