Це, напевно, найрезонансніший серіал початку цього року. Драматичний сюжет всього на 4 серії, кожна майстерно знята одним дублем, захоплює від початку і ще довго не відпускає після закінчення перегляду. Та навряд чи ми би писали про нього, якби це було просто гарне кіно. Серіал відверто та місцями жорстко описує проблеми сучасних підлітків, їх комунікацію з батьками та вплив соцмереж на всіх нас. В певному сенсі цей фільм зірвав маски із зовні безтурботного суспільства і показав, наскільки ми всі вразливі.
Про що серіал і чому викликав такий резонанс
Кримінально-драматичний мінісеріал «Юнацтво» (Adolescence) з’явився на стримінговій платформі Netflix кілька тижнів тому – приблизно в середині березня, і буквально за кілька днів здобув неймовірну популярність у всьому світі. Прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер розповів, що переглянув стрічку зі своїми дітьми-підлітками. Він зазначив, що «Юнацтво» стало «факелом, який інтенсивно і яскраво висвітлює комплекс проблем, на які багато людей не вміють реагувати», та порекомендував переглянути та обговорити цей фільм у старших класах у всіх школах країни. В США здійнялася гаряча дискусія про те, що взагалі варто заборонити дітям віком до 16 років користуватися соцмережами.
В Україні і не тільки історія 13-річного школяра, котрого звинувачують у вбивстві однокласниці, опинилася на першому місці в рейтингу серіалів, які переглядають глядачі впродовж останніх тижнів. Батьки й педагоги діляться враженнями в соцмережах. Про цю стрічку вже не раз згадували в ранковому шоу на телеканалі «1+1», її розбір на своїх ютюб-каналах роблять популярні українські психологи-блогери. Чим же зачепила людей ця історія? Що в ній такого особливого? Давайте розбиратися разом.
Історія про вбивство, яке вчинила дитина
Далі будуть спойлери, тож якщо ви ще не дивилися фільм «Юнацтво», можете пропустити цей розділ. Отже, в картині чотири серії тривалістю приблизно 50-55 хвилин. І перша серія починається з того, що рано-вранці озброєна поліція буквально вдирається до помешкання родини Міллерів (вибиваючи двері та змушуючи всіх стати на коліна), детективи заарештовують 13-річного Джеймі... Хлопця звинувачують у вбивстві однокласниці Кеті. Джеймі це заперечує, він постійно запевняє, що не зробив нічого поганого. Втім, є відео з камери спостереження, на якому видно, як хтось в одязі Джеймі наносить ножові поранення Кеті.
Спочатку хлопця допитують в дільниці, а вже в третій серії ми бачимо, що він перебуває в певному закритому закладі, схожому на психіатричну лікарню. Детективи намагаються з’ясувати мотиви злочину й відвідують школу, в який навчається хлопець, спілкуються з учнями та вчителями.
Напевно, найбільш емоційна та серія, в якій з Джеймі спілкується психологиня чи скоріше психотерапевтка. Її завдання – з’ясувати для судового процесу, наскільки хлопець притомний, чи він розуміє, що відбулося, чому він у цьому закладі, чи не має психічних розладів, а також сформувати експертний висновок, що стало підґрунтям для скоєння такого страшного злочину. Психологині вдається як встановити контакт із Джеймі, так і вступити з ним у конфронтацію, завдяки чому «маски були скинуті».
Далі ми бачимо, як родина Міллерів намагається налагодити своє життя та впоратися з тим, що сталося. Батьки Джеймі шукають відповіді на запитання, як так сталося, що їх син – вбивця, що вони зробили не так, і чи можна було якось цьому запобігти. І разом з ними ці відповіді шукають глядачі, але висновки вони можуть зробити самостійно.
Варто сказати також, що кожна серія знята нібито одним кадром, і це дає відчуття повного занурення в ситуацію. Головні ролі в проєкті зіграли Овен Купер, Стівен Грем, Ерін Догерті та інші.
Які проблеми висвітлюють у серіалі
Як пише The Guardian, початкова ідея серіалу виникла у його сценариста та актора (він зіграв батька Джеймі) Стівена Ґрема. У 2021 році 12-річна Ава Вайт отримала смертельне ножове поранення, яке наніс їй 14-річний хлопець. Це сталося в рідному місті Ґрема Ліверпулі. У 2023 році на 15-річну Еліанну Андам біля торгового центру із кухонним ножем напав 17-річний Хасан Сентаму. Це стало поштовхом для Ґрема.
«Це дійсно вразило мене в серце. Я просто подумав: що відбувається, як ми прийшли до цього, що відбувається з нашим суспільством?», — зазначив сценарист і актор.
Тож у серіалі йдеться про вплив соціальних мереж, зокрема, проблему кіберзалякування (ми поступово дізнаємося, що підліток був об’єктом цькування зі сторони однолітків, хоча для дорослих це виглядало як «увага» чи навіть «симпатія») та онлайн-мізогінію (це зневага та знецінення жінок, навіть ненависть до них). Тож «Юнацтво» привертає увагу до такої теми, як токсична маскулінність.
Окрім цього, йдеться про субкультуру інцелів (англ. incels, словозлиття від involuntary celibates — «ті, хто вимушено утримуються [від сексу]») — інтернет-культури, члени якої вважають себе нездатними знайти романтичного або сексуального партнера, хоча прагнуть цього. Здебільшого до цієї субкультури належать світлошкірі гетеросексуальні чоловіки, які звинувачують жінок у вимушеному утриманні.
Якими можуть бути висновки
Отже, серіал «Юнацтво» показує, як нібито спокійний і врівноважений підліток, який нібито живе без проблем, насправді відчуває глибоку лють і образу... Він не проявляє цього назовні, страждає мовчки. Але одного разу бере ніж і йде на парковку, де зустрічає свою однокласницю.
Батьки Джеймі пригадують, як він, коли приходив зі школи, одразу піднімається до своєї кімнати та годинами сидить за комп’ютером. Їм здавалося, що з їх сином все в порядку, що він у безпеці, адже він вдома, не має шкідливих звичок, якоїсь поганої компанії…
Тож серіал нагадує батькам, як важливо бути уважними до своїх дітей, до їх потреб – не тільки фізичних, а й емоційних. І що завжди варто пам’ятати, скільки в мережі різних небезпек.
«Це історія-застереження, що варто забрати підлітків від екранів і повернутися до реального життя. Нагадування про те, що людський контакт і час із сім'єю можуть допомогти їх урятувати. Благання підтримати, говорити та слухати, не дати їм провалитися крізь щілини та зникнути в цифровій кролячій норі», — зазначає The Guardian.
Втім, британський політик Борис Джонсон назвав «Юнацтво» нісенітницею, адже в основі сюжету не лежить реальна історія.
«Ми бачимо приголомшливу гру молодого хлопця — і, звичайно, віримо в його емоційний розлад, як і в трагічну спробу батьків примиритися з тим, що він зробив. Але чому саме він збожеволів, що саме він побачив в Інтернеті — ми не маємо жодної здогадки. Існує проста причина цієї слабкості: ця історія не є правдивою і не заснована на реальному житті. Автор проєкту зізнався, що це своєрідна композиція з історій, в яких жалюгідні та ображені молоді хлопці нібито нападали на дівчат. Але хто? За що? Чому? Де? Коли? Нам не кажуть. Весь цей обман мене злить, тому що далеко не обов'язковий до перегляду фільм «Юнацтво», по суті, не має стосунку до проблеми підліткової злочинності з використанням ножів у школах», — прокоментував Борис Джонсон.
Окрім цього, Борис Джонсон вважає, що такі драми можуть гламуризувати злочини у свідомості молоді. Він наголосив, що краще боротися з криміналом, ніж «витрачати час вчителів та учнів на проповідницьку маячню про сексизм».
А що думають про серіал «Юнацтво» чернігівці
Світлана Ющенко, сімейна психологиня, тренерка, травмотерапевтка:
- Я переглянула серіал «Юнацтво», і він мене вразив. Не лише як глядачку, а й як психологиню, яка працює з дітьми у кримінальних провадженнях. Мене захопила глибина, з якою розкриті персонажі. Тут багато психологічних нюансів: дезорганізований тип прив’язаності, сором і роздратування, емоційні коливання, потреба у визнанні та прийнятті, але водночас відстороненість і злість, вразливість і тривожність, що різко змінюється емоційними вибухами. Це дуже точні прояви того, з чим ми стикаємося в роботі.
А головне, що показує цей серіал – прірва між поколіннями. Батьки думають, що контролюють дітей, але це ілюзія. Навіть читаючи їхні переписки ми можемо не зрозуміти, про що насправді в них ідеться. Тож контроль не є відповіддю. Відповідь – у довірі. У вмінні відчувати дитину, слухати її, чути й не відвертатися, коли стає важко.
Вони мають знати, що вони для нас цінні, прекрасні і любимі такими, якими є. Що їм не треба завойовувати нашу любов. Що ми як батьки завжди можемо бути для них опорою.
Сергій Петрикей, тренер спортивного клубу «Рукопашний бій»:
- Я дивуюся цьому шквалу емоцій, як-от «Вау, ви відкрили нам очі! Я просто прозріла чи прозрів. Які важкі часи». Ви серйозно? Ви забули свій підлітковий вік? Ви забули, в якій країні росли? Хочете, нагадаю, як було в 90-х? У мене двох однокласників прямо з уроків забрали в тюрму. Хлопець з паралельного класу вбив бабусю-сторожа, аби забрати зарплату. Сів на 15 років. І таких прикладів – тисячі!
Давайте згадаємо «районщину», коли ти боявся зайти в інший район чи піти на дискотеку. Досі пам’ятаю, коли був у 9 класі, пішов у Палац піонерів на дискотеку, а мене там запитують: ти звідки? давай вийдемо! Ми вийшли з другом, а далі в мене на лобі з’явився слід від чиєїсь ноги… Тому те, що показано в картині, – завжди було. Може, тільки називалося по-іншому.
Ви також були підлітками, згадайте! Це такий вік, таке середовище. Їм дуже важко. Тому коли ваша дитина потребує уваги й запитує про щось, поспілкуйтеся! Не відмахуйтеся, типу, в мене немає часу! Іноді проблема вам здається сміхотворною, а для дитини це вкрай важливо! Навіть оті лайки, про які згадується в серіалі… А батьки не цікавляться, не знають.
Нагадую: ми також це переживали! Хтось з меншими втратами, хтось – з більшими. Зробіть так, аби дитина вам довіряла та йшла до вас за порадою, коли в неї проблеми. Отака моя рецензія. Серіал цікавий, дивитися варто. Але не треба робити з нього культ. Це звичайне життя.
Катерина Лаврінець, психологиня, вчителька української мови та літератури Чернігівської гімназії №27:
- Від першої хвилини до фінального кадру фільм тримає у напрузі, змушуючи не лише співпереживати, а й переосмислювати своє ставлення до підлітків. Особисто я зробила кілька важливих висновків — як особистих, так і суспільних, ділюся.
Підлітки — не ідеальні, але не "втрачене покоління". Серіал показує, що за агресивною поведінкою підлітка часто стоїть біль, розгубленість або спроба бути почутим. Вони шукають опору, але часто стикаються з осудом або байдужістю.
Онлайн-простір формує реальність. Інтернет — це не просто розваги. Він може виховувати або руйнувати. Токсичні спільноти, меми, чати — все це здатне формувати переконання, впливати на емоції й навіть штовхати до насильства.
Батьківська увага — не просто “бути вдома”. Батьки Джеймі, хоча й поруч, не до кінця розуміють, що з ним відбувається. Це підкреслює, наскільки важливо бути емоційно доступним — розмовляти, слухати, помічати навіть найменші зміни.
Серіал ніби натякає: ми всі — батьки, вчителі, сусіди, просто дорослі — відповідальні за те, в якій атмосфері росте молодь. І мовчання, і байдужість — теж вибір. Чому ми так часто не помічаємо тривоги дітей? Чому суспільство швидше карає, ніж намагається почути? Чому ми часто робимо вигляд, що нічого не відбувається? Насправді ми можемо бути поруч. Наша справа – присутність, підтримка, підказки, підсвічування.
Юлія Півень, директорка ІТ-компанії:
- У мене дуже контроверсійні відчуття щодо фільму. Сподобалось, що батьки, які уважні до дітей, будуть більше часу з ними проводити (напевне). Ті, що були неуважні, навряд чи стануть іншими (напевно). Сподобалась тема школи і вчителів, це завжди актуально.
Не сподобалось: фокус на агресорі і те, що жертва не представлена ніяк. Щодо булінгу – у нас різні форми булінгу переживали чи не 100 людей зі 100, але чомусь ми не повбивали одне одного. З точки зору кримінальної історії не сподобалось, що наче намагаються причепитися до маскулінності як причини цього всього. Якщо подивитися на реальні історії вбивств, які вчинили підлітки і навіть діти, то 1) ще до цифрової ери таке відбувалося, інтернет тут ні до чого; 2) сім’ї різноманітні, є дуже теплі хороші, де виріс вбивця.
Вікторія Сидорова
