На території Полісся в межах Чорнобильської зони відчуження проживають дикі корови. Стадо складається з 12 особин, двоє з яких народилися цього року. Як перезимували тварини, а також про особливості їхньої поведінки, розповів старший науковий співробітник лабораторії флори і фауни Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника Сергій Жила.
Факт здичавіння домашньої рогатої худоби унікальний для України. Самосели села Луб’янка, що входить до списку населених пунктів Зони відчуження, тримали корів. У 2016 році, коли останній господар тварин помер, вони залишилися без догляду та здичавіли. Генетично дикі корови не відрізняються від домашніх, чого не сказати про поведінку.
«Худобу могли залишати на кілька днів напризволяще»
Варто зауважити, що наші предки практикували лісовий випас. Їхній досвід доволі цінний для науки. Сергій Жила пояснює:
Це дуже великий багаж знань. Зараз, коли цивілізований світ це втратив, дослідники намагаються їхати до аборигенів Африки, Австралії чи Америки, щоб знайти ці знання. У нас в радянські часи сільське населення лишили без землі, не було умов по-іншому виживати, заробляти гроші. Їм доводилося тримати цю худобу, випасати в лісі, косити сіно десь на болотах, де дуже складно це робити, тому вони зберегли цей досвід.
У межах Полісся існували лісові хутори, мешканці яких тримали худобу в напівздичавілому стані. Завдяки цьому тварини могли вберегти себе від нападу вовків. До того ж, вони ставали агресивними й до чужаків.
Тут була одна бабуся на хуторі, та й інших я знав, то вони худобу могли залишати на кілька днів. Бувало, на чотири дні навіть їхали в гості та залишали цю худобу напризволяще. Вони самі знали, де попити води, де харчуватися, – розповідає науковець.
Ночують у покинутих сараях та їдять отруйні рослини
Чорнобильські корови залишаються на ночівлю у покинутих сараях чи фермах. Завдяки цьому тварини витрачають менше енергії на обігрів тіла взимку. З харчуванням цієї зими проблем не виникало, корови мали доступ до великої кількості природних кормів. Навіть сніг у другій половині лютого не завадив здобути їжу.
Сніговий покрів був невеликий, м'який, – говорить Сергій Жила. – Оцей м'який сніг дає змогу їм повноцінно харчуватися, бо вони добре розсувають його мордою. Корови, на відміну від коней та оленів, не здатні розгрібати сніг копитами. Це пов'язано з тим, що в них дуже велика маса, і вони не можуть триматися довго на трьох кінцівках. Тому вони більш чутливі до ожеледиці, або коли сніг дуже спресовується, і тоді переходять на харчування гілками.
Попри те, що бузок у великій кількості отруйний для корів, вони його їдять. В помірній кількості він збуджує апетит, посилює виділення шлункового соку і допомагає з перетравлюванням. Також корови харчуються барвінком, який теж отруйний, якщо з’їсти забагато.
Науковець зізнається, що все ж таки корів підгодовують, але в малій кількості. Масштабна підгодівля може нашкодити процесу здичавіння худоби.
Вони приходять на КПП (контрольно-пропускний пункт, - ред.), військові їх підгодовують. Будь-яка підгодівля змінює поведінку тварини, вона стає менш ляклива, процес здичавіння призупиняється. Але там в невеликій мірі підгодівля йде, після цього вони змушені йти самостійно шукати їжу.
Сергій Жила припускає, що найстарша корова досі пам’ятає, що її доїли, адже навіть дозволила людині доторкнутися до дійок. До речі, саме вона й прийшла першою на підгодівлю. Спочатку ходила на смітник, куди військові викидали недоїдки, а потім почала ходити на КПП, де її неодноразово годували хлібом. Згодом до неї приєдналися молоді бугаї, а потім і все стадо.
«Треба бути обережним, щоб не спровокувати напад»
Перший контакт науковця з коровами стався 1 березня 2025 року під час повторного обліку здичавілої великої рогатої худоби в Чорнобильському заповіднику. Сергій Жила говорить, що першим почав підходити молодий бугай, а от доросліший не наважувався, аж поки науковець не погодував молодшого.
Треба бути обережним, щоб не спровокувати напад. Якщо у вас пуста рука, то краще не протягувати її, бо він може штовхнути рогом, – наголошує Сергій Жила.
При першому контакті з науковцем бугай навіть намагався погрожувати: підбіг на кілька метрів, сопів, гріб ногами, а потім пішов за стадом. Однак ця зустріч залишила лише позитивні емоції.
Зрозуміло, що дуже вражений, бо це вперше за весь час я годував здичавілу худобу з руки, – ділиться науковець. – Емоцій було дуже-дуже багато, і всі лише позитивні.
Дике стадо перезимувало без проблем. Втрат поголівʼя не зафіксували, фізіологічний стан тварин в нормі. На жаль, через повномасштабне вторгнення чисельність скоротилася з 20-18 до 12. Проте у 2025 році очікується народження 5 телят, тож за сприятливих обставин поголів’я зросте. До речі, говорять, що спочатку існувало два стада, бо в селі Луб’янка жило двоє господарів. Одне залишилося, а інше, за неперевіреною інформацією, вивезли.
Конкуренція за роль головного бика
Структура стада дозволяє тваринам захищатися від хижаків. Сергій Жила пояснює:
Буває, якщо ведмідь приходить, він в одному місці мітить, маркує стару ялину, а бугаї стада цю мітку перемарковували. В них структура стада така, що вони здатні протистояти будь-яким хижакам, зокрема, ведмедям і вовкам. По слідах я спостерігав, що вовки періодично приходять на цю територію, але спроб нападати на стадо нема.
Коли стадо чує свіжий запах вовка, тварини починають ревти, гребти землю. Ця поведінка була притаманна коровам, яких скотарі випасали в лісі.
Стадо має головного бика, однак наразі молоді бугаї намагаються змістити старшого. Ймовірно, відбудеться витіснення конкурентів.
Ми не знаємо, яка була структура стада у попередника нашого великої рогатої худоби - дикого тура. Можна здогадуватися, що була як у коня Пржевальського, коли є головний бик, є корови та молодняк. Самці витісняються, як і в зубра, вони є холостяками, окремо поза стадом. Зараз, здається, цей процес починається.
Сергій Жила зауважує, що наразі в головного бугая збитий чохлик рога, а це зазвичай стається внаслідок великих сутичок. Раніше науковець спостерігав, як в період тічки однієї з корів до неї намагався підійти бик, але головний бугай погрожував претенденту, гріб копитами. Голова стада виконує важливу роль. Він має бути досвідченим, аби вберегти від хижаків.
Під час переходу з зимових на літні корми змінюється добова активність. Коли спека, наприклад, вони, буває, з 11:30 до 16:30 відпочивають, а пасуться вже ввечері, вранці, у нічний час можуть пастися. Під час зміни поведінки є високий ризик нападу вовка чи ведмедя. Все залежить від досвідченості головного бугая.
«Корови могли б зменшити ризики мегапожеж»
Наразі в Україні, як і в Європі, існує велика проблема з пожежами. Зупиняється лісовий випас худоби, накопичується суха трава, і виникають масштабні пожежі. Корови несуть велику користь для природи: вони зменшують ризики великих пожеж, поїдаючи суху траву, притискаючи її до землі чи перетираючи копитами.
При тій радянській системі, коли в нас була велика кількість сільського населення, але воно не мало якісних випасів і було змушено випасати в таких місцях, все викошувати, можна було контролювати пожежі за допомогою техніки. Зараз ми не здатні це робити. Корови корисні передусім для Чорнобильського заповідника, вони якоюсь мірою могли би зменшити ризики мегапожеж, бо зараз в Чорнобилі ризики дуже великі.
Щодо поведінки, то дикі корови лякливі, обережні, не підпускають до себе людину. Якщо раніше тварини при зустрічі шикувалися в лінію й тікали через кілька десятків секунд, тепер вони одразу біжать якомога далі.
Дикі корови Чорнобильського заповідника – це справжній феномен, за який варто дякувати самоселам та досвіду українських скотарів. У світі існує дика рогата худоба, однак лише наше стадо мешкає в таких не простих умовах, як українське Полісся.
