Фазани, ведмеді, зебри, пелікани, мавпи, альпаки та багато інших тварин можна побачити у Менському зоопарку. Загалом на території проживає 135 видів. Кожен звір має ім’я, та відрізняється характером. Чи готовий Менський зоопарк до зими, та з якими проблемами доводиться стикатися співробітникам закладу, дізнавалися журналісти Чернігівської Медіа Групи.
А чи знаєте ви історію єдиного в Чернігівській області зоопарку? Виявляється, його створили завдяки дитсадку, що організував живий куточок. У 1977 році в садочок завезли кілька тваринок, і вже в тому ж році за розпорядженням районної ради створено зоопарк. Директорка Менського зоопарку Зінаїда Максименко розповідає:
Коли я приймала зоопарк у 2000 році, то було всього 50 голів тварин 18 видів. Зараз у нас уже 135 видів тварин, і поголів’я до 1000. Коли я прийшла, ми набирали багато тварин. Вони в нас змінювалися, хтось доживав свій вік, і їх заміняли на молодих, тобто йде біологічний процес.
Наразі зоопарк не може поповнюватися новими тваринами, не дозволяє територія. За правилами, на кожного звіра виділяється конкретна квадратура. Пані Зінаїда зазначає, що оскільки зоопарк розташований біля центру міста, розширити його не можна. Проте, там активно народжується малеча. За 2024 рік у Менському зоопарку з’явилося на світ вже 79 тварин, серед яких і буйволи, і бізон, і лані, і лами, й олені, і пташки, та інші види.
«Працівники спочатку трохи бунтували»
На початку повномасштабного вторгнення до Мени неодноразово заїжджали російські танки. Лютий та березень 2022 року стали викликом для робітників зоопарку, але вони продовжували працювати та дбати про тварин.
Деякі працівники спочатку трохи бунтували, приходили тут до мене: «Все, ми виходимо, ми не будемо тварин годувати». Якщо чесно, я злякалася, думаю, хто ж буде годувати? – згадує Зінаїда Максименко.
Багато працівників зоопарку – це жителі сусідніх сіл. Люди боялися їздити в Мену, аби не натрапити на окупантів, тож директорка прийняла таке рішення своїх співробітників.
Я кажу: «Не будете, значить ідіть, я сама поратимуся», – ділиться пані Зінаїда – Вони пішли, а потім напевно шкода стало, повернулися назад. Так і працювали всі дружно. Нам допомагали з їжею, але була проблема з рибою, тому ми зібралися з водієм і поїхали під Сновськ.
Голоду в зоопарку не було, з харчами допомагали волонтери, Червоний Хрест, і звичайні люди. Місцеві приносили яблука, горіхи, буряк, моркву, варення, яким до речі досі ласують ведмеді. З годуванням змій також не виникало проблем, оскільки зоопарк вирощує гризунів.
Прильотів по Менському зоопарку не було, однак тваринам доводилося чути звуки пострілів та вибухів. Як реагували звірі?
В нас Ніка (ведмедиця) взагалі така ляклива, як тільки щось бахне, вона одразу ховається в барліг. У кожної тваринки є барліг, куди вони заходять. Був невеликий стрес в антилопи нільгау, вона навіть намагалася перескакувати, коли кілька разів добре бахнуло. Ну а всі інші намагались сховатися, – розповідає пані Зінаїда.
За голубами можна було зрозуміти, коли пролунає вибух. Директорка говорить, що ці птахи кожного разу підіймалися в повітря.
Лише дивом росіяни оминули Менський зоопарк, і жодна тварина не постраждала. Директорка говорить:
Вони проїжджали повз багато разів, але нас не чіпали. До нас не прилітало, все пройшло спокійно, але був страх. Боялася і за людей, і за тварин, але ми це пережили, вони не зайшли до нас.
«До початку вторгнення було 45 000 людей за рік, а зараз до 30 000»
Дорослий квиток коштує 120 грн, дитячий – 70, а до 5 років – безкоштовно. Також за відвідування зоопарку не платять опікуни тварин. Хто це такі? Це люди, які беруть участь в акції «Візьми під опіку тварину». Опікун підписує договір на рік із зоопарком, та оплачує харчування будь-якої тварини. Приєднатися до акції може кожен охочий.
Директорка Менського зоопарку говорить, що з початку повномасштабного вторгнення значно впала відвідуваність. Також спостерігається спад гостей внаслідок похолодання.
На даний час відвідувачів у нас мало, в основному приходять у вихідні дні. В будні бувають, але це поодинокі випадки. Зараз у нас, наприклад, за місяць 1000 відвідувачів, а влітку було і 5000. До початку вторгнення у нас було за рік до 45 000 людей, а зараз до 30 000, чи навіть менше.
До Менського зоопарку частенько на екскурсії навідуються діти, переважно під час канікул. Приїжджають не лише з громади, а й з Чернігова, нашої області, чи Сумської. На території зоопарку є два укриття: одне працює лише влітку, адже взимку там зберігають харчі для тварин, а інше – це тераріум, тобто під час тривоги можна ще й подивитися на гризунів, плазунів та риб.
Іноді відвідувачі намагаються погодувати тваринок, хоч це категорично заборонено, на вольєрах навіть є попереджувальні таблички. Зінаїда Максименко розповідає:
Коли купують квитки я кажу, щоб людей попереджали, що тварин годувати заборонено. Ті ж мавпочки, навіть якщо люди й дають нормальну їжу, тварина може подряпати. З цим є проблема, як би ми не попереджали, але інколи годують. Ось, наприклад, пелікани їдять тільки рибу, а люди чого тільки їм не кидають: і печиво, і цукерки.
Одного улюбленця, який був би до вподоби всім відвідувачам зоопарку, немає.
Я якось під'їжджаю на велосипеді, ідуть дітки й мама, – згадує директорка Менського зоопарку. – Вона питає дитину: «Яка тобі тварина найбільше сподобалася?», а та відповідає: «Козочка». Комусь одна тварина подобається, а комусь інша.
«Жінкам доводиться виконувати важку фізичну роботу»
На сьогодні у Менському зоопарку бракує працівників. Частину чоловіків мобілізували, а тяжка фізична робота впала на жіночі руки. Наразі не вистачає трьох робітників у копитному відділі, слюсарів та водіїв.
Жінкам доводиться виконувати важку фізичну роботу, вони не витримують. Наприклад, на копитному відділі є великі тачки в які вантажать фекалії, все це треба прибрати й вивезти. Коли погода була сонячна, трішки легше, а коли мокро, то дуже важко тягнути ту тачку. Там до 50-80 кг. У нас зараз 34 робітників, – розповідає Зінаїда Максименко.
Попри всі труднощі Менський зоопарк готовий до зими. Десь відремонтували підлогу, десь дах, увімкнули опалення, перевели приматів та частину птахів у приміщення. Копитні та хижаки, окрім леопарда, зимують на вулиці, а решту планують переселити згодом у теплі будівлі.
Їжею на зиму забезпечені, не вистачає лише кормового буряка, бо немає де закупити по вигідній ціні.
Буряк є, але дуже дорого, – наголошує директорка зоопарку. – Нам би трохи дешевший, по 4-5 грн. Рік такий був у нас в Менському районі – то град пройшов, то засуха була. Тобто на нашій території немає буряка, а як де є, то дорогий. Але я думаю, перезимуємо нормально.
Звісно ж, ми не могли не запитати про улюблену тварину пані Зінаїди. Жінка говорить, що любить усіх тварин, але з зеброю Мартіном має найтісніший зв’язок.
Буряк є, але дуже дорого, – наголошує директорка зоопарку. – Нам би трохи дешевший, по 4-5 грн. Рік такий був у нас в Менському районі – то град пройшов, то засуха була. Тобто на нашій території немає буряка, а як де є, то дорогий. Але я думаю, перезимуємо нормально.
Ну що ж, ідемо знайомитися з Мартіном, та рештою мешканців Менського зоопарку.
«Я навіть не знав, що можна так любити тварин»
Цікаву екскурсію для журналістів Чернігівської Медіа Групи провів Сергій Готенко, заступник директорки Менського зоопарку. Виходячи з приміщення працівників бачимо велику банку варення. «Це ми мажемо скибки ведмедям: розрізаємо батон білий, всередину кладемо масло або спред, і мажемо варенням», – пояснює робітниця.
Крокуємо до птахів. У клітках бачимо різних голубів, фазанів, цесарок, та поступово підходимо до оленя благородного, який нас вперто ігнорує, адже зайнятий своїми справами.
Я тут до двох років працюю, – говорить Сергій Готенко. – Раніше я навіть не знав, що можна так любити тварин. Але це так класно бути з ними, вони всі цікаві, і в кожного свій характер.
Раніше пан Сергій тримав і корову, і козу, і свиней, і кролів, і курей, і гусей. Чоловік жив у селі, та займався господарством, але зараз має лише собаку та трьох котів. До речі, майже всю екскурсію нас супроводжували ці чотирилапі, яких не мало на території.
Далі йдемо до дикобраза, лисиць, вовка, павичів, а потім повертаємося в бік водойми. Там плавають гарні білі лебеді та качки. Заступник директорки зоопарку зауважує, що зазвичай качок більше, зараз вони ховаються в очереті. Біля водойми ходять лелеки. Чомусь, частина птахів травмована. «Це до нас привозять тих, хто крило пошкодив, чи ще щось», – пояснює Сергій Готенко.
Ведмедиця Умка не проявила бажання вилізти то нас із барлогу, тож ідемо до красеня Барні. Спочатку бурий ведмідь сидів у своєму вольєрі внизу, але згодом вирішив піднятися вище, аби роздивитися своїх гостей, похизуватися великим розміром та надзвичайно гарною шубкою. «Барні в нас обожнює морозиво», – зауважує Сергій. Також у зоопарку живе ведмедиця Ніка, але її теж не вдалося побачити. Зазвичай вона заходить у сплячку в кінці жовтня, однак не цього року. Як зазначила директорка, це означає, що ще буде тепло.
«Тварини знають працівників, розуміють, чому ті йдуть до них»
Крокуючи до наступних мешканців зоопарку, бачимо напис «єнот полоскун», але самої тваринки не видно, він ховається у своєму будиночку. А поряд з ним, у сусідньому вольєрі, розлігся красень леопард. «Григорич!», – звертається до нього заступник директорки. Кожна тварина в Менському зоопарку має своє ім’я. «Григорич! Ех, не хоче сьогодні зі мною розмовляти», – говорить Сергій.
Ідемо далі, до левів, рев яких чути здалеку. Дорогою намагаємося розгледіти рись, що сховалася у своєму житлі, але бачимо лише як відблискують очі хижака. Потім підходимо до вольєра тигра. Пані Зінаїда сказала, що самець не любить чоловіків, та добре реагує на жінок, а самка Галина навпаки – любить чоловіків, але рикає на жінок. Як би не кликав Сергій цього звіра, тигр до нас так і не підійшов, розлігся животом до верху, та й відпочивав, як звичайна домашня кішка.
А ось і леви! Барон Бейжа і Принцеса лежать у меншому приміщенні, їх ще не встигли перемістити після годування. Сергій Готенко пояснює: «Це прайд – лев і двоє левиць. У природі в прайді буває до семи левиць». Барон та Принцеса розмістилися вдвох на виступі, а Бейжа – біля ґратів.
Тварини знають працівників, розуміють, чому ті йдуть до них, що зараз будуть їсти, – пояснює заступник директора менського зоопарку. – У кожному вольєрі хижака є перегородка, що розділяє приміщення. Аби погодувати тварину, її переганяють в іншу частину вольєра.
«Приходжу на роботу, а він клітки рве, нервує»
У окремому приміщенні мешкає ібіс священний. Білий птах із чорною головою, шиєю та пір’ям на кінчиках крил стоїть на одній нозі біля вікна. «Підходьте повільно, аби не полетів, бо ібіс дуже лякливий», – попереджає Сергій. Також в цій будівлі проживають красавка, сірий журавель та інші птахи, а за дверима – примати, їх переселили з вулиці на зиму.
Тут зустрічаємо макаку резус Геру, гамадрилів Кузьму та Мілу, мавпу Тарзана та зелених мартишок Стьопу і Мальвіну. Сергій Готенко розповідає, що після першого знайомства гамадрил Кузьма ще довго злився на чоловіка.
До того як прийти на роботу, я був у зоопарку з сім’єю. І якось Кузьма їсть і їсть, а Мілу не підпускає. Я ж так щось Кузьмі дав, щось Мілі, а він злився. Приходжу на роботу, а він клітки рве, нервує, тільки через 2 тижні заспокоївся. Тобто показав, що ти мені не подобаєшся, чому ти даєш і їй, і мені? Я все хочу! А потім подружилися, я йому давав вишні, абрикоси, звісно ж без кісточок, – згадує Сергій, підгодовуючи норовливого Кузьму.
У окремій будівлі вже готові зимувати пелікани, а в іншому приміщенні – фазани. На вулиці, вже в іншій водоймі, плавають чорні лебеді. Напевно, кожен чув, що в цих птахів одна пара на все життя.
Це реально так, – підтверджує Сергій Готенко. – І навіть якщо одинокий лебідь, і до нього підсаджують лебідку, то він може й не прийняти. От двох буде відганяти, бо не підходить, а якщо третю біля нього випустити, то він з нею попливе. Ці птахи чудові, нам до них далеко.
«Це улюблена тварина моєї дружини, вона завжди говорить: «Ходімо до альпаки»
Зупиняємося біля наступної водойми з птахами, аби подивитися на казарок та інших лебедів, і йдемо далі. За блакитною огорожею стоять дві індійські корови, а по сусідству – весняний малюк гайленд. Заступник директорки говорить:
Малята індійської корови такі потішні, але ми вже обміняли з зоопарками. Корови такі лагідні до гайленда, облизують його, як своє телятко. Вони завжди поряд, і якби був один вольєр, то разом би й спали.
Чоловік зазначає, що кожна тварина унікальна, має свій характер. Найбільш позитивно на Сергія реагує Мартін, про якого вже згадувала директорка зоопарку. Якраз до нього й підійшли. «Мааартін!» – кличе чоловік, стукаючи по огорожі. Пів хвилини, і до нього радісно вибігає зебра. Тварина так і тягнеться до рук Сергія, аби той його почухав. «Замазура, дай приберу, щоб був красивий на фото», – струшує з обличчя тварини сіно.
«Кожна зебра унікальна, їхні смужки неповторні, як відбиток пальця, – продовжує Сергій Готенко. – Мартін любить працівників, але я б не радив повторювати за мною та просовувати до нього руки. В природі зебри норовливі й агресивні.
Затрималися біля Мартіна надовго, і навіть коли відійшли, зебра продовжувала вимагати уваги від співробітника зоопарку.
Сусідами зебр є лами. Також у копитному відділі зустріли, оленів, бізона, верблюдицю Маргошу, кіз, віслюків, страусів Алісу і Семена, та родину антилоп нільгау. Спочатку підійшло маля, якому ще немає й року, потім мама, а після цього й тато. Сергій говорить, що зустріч з антилопою нільгау в природі – це рідкісне явище, адже вони доволі боязкі. Більшість копитних, зокрема антилопи, одразу ж після народження ховають малят, тож їх буває складно знайти.
Пройти повз альпак, не захопившись їхньою зовнішністю – завдання не з простих. «Це улюблена тварина моєї дружини, вона завжди говорить: «Ходімо до альпаки», і все», – ділиться чоловік. Самка доволі близько підпускає Сергія, та навіть сама крокує до нього, аби поцілувати. А за огорожею за нею спостерігає самець.
Неподалік від альпак відведена простора територія для малюків лані, серед яких є навіть альбінос. Навпроти розташоване приміщення, де мешкають різні види папуг, а з іншої сторони будівлі зимують фламінго.
«Привіт-пока!»
Здавалося б, з усіма познайомилися, однак залишилося ще одне приміщення – тераріум. У підвалі тримають гризунів, серед яких і кролики, і білка дегу, і шиншили, і хом’яки. Також тут є крокодил, еублефар, гігантські равлики та акваріуми з різними видами риб.
Над укриттям-тераріумом мешкають великі черепахи, які живуть до 100 років, різні змії, за активністю яких можна передбачити зміну погоди, та папуга какаду, на ім’я Флінт. «Флінт, привіт», – говорить Сергій, але у відповідь мовчання. Ще кілька разів чоловік намагається розговорити папугу, який продовжує мовчати. Відволікаємося на черепах, аж раптом лунає «Привіт».
Швиденько дивимося на змій, крокуючи до виходу під супровід привітання папуги. «Привіт-пока!», – промовляє заступник директора. «Пока» – говорить Флінт. На цьому і завершується наша цікава екскурсія Менським зоопарком.
