Село змінюється, з відмиранням великого пласта того, що, власне, закарбувалося у нашій пам'яті як село. Причин у цього є кілька, але зараз я хочу зайнятися самим брутальним віктимблеймінгом - тобто звинуваченням жертви у тому що з нею трапилося.
Село помирає, тому що світ змінюється, а воно змінюватися не хоче. Маю трохи особистого досвіду з цього приводу. Кілька років тому, начитавшись сайтів аграрної тематики, посадив грядку спаржі. Бо всі тоді писали, наскільки це перспективна культура для України, наскільки вона недооцінена у нас і наскільки зросте її споживання найближчими роками. За кілька років стало зрозуміло, що ці прогнози абсолютно правдиві, і є сенс застрибнути на потяг, який тільки набирає швидкість. І з такими ідеями я почав підходити до сільських знайомих. Мовляв - у тебе вистачає землі і є необхідна техніка. Давай, сади - з тебе вирощування, з мене реалізація, і всім добре. Не вдаючись у деталі, нікого підбити не зміг.
Станом на зараз я її вирощую стільки, скільки можу обробити сам. Без активної реклами (3-4 пости у своїх соцмережах за сезон) розпродається все, що я в силах зібрати власноруч, зібраного врожаю всім охочим не вистачає. І сусіди, підозрюю, продовжують дивитися на мене як на дивака.
Хтось скаже - та нема проблеми! Найми людей за гроші, і все тобі зроблять. Насправді проблема є. Той, хто хоче заробити, скоріше за все вже знайшов собі постійну роботу або заробіток. Той, хто займається домашнім господарством і не має стабільного заробітку - скоріше за все не відгукнеться на таку пропозицію коли матиме вільний час, тобто ніколи. Місцеві алкоголіки - не знаю де вони знаходять гроші на свої потреби, але точно не за рахунок роботи.
Маю фейсбучного знайомого, який добре знається на агробізнесі - від рівня мікрофермерства, до глобальних корпорацій. Якось спитав його - ти ж бачиш картину "на землі", то розкажи що має статися в окремо взятому селі, щоб люди почали включатися агробізнес на доступному їм рівні. Каже - треба людина, яка має унікальну харизму. Треба, з одного боку, щоб тебе у селі сприймали як свого, вважали авторитетним і адекватним у їх поняттях. З іншого - треба бути досить сучасним, щоб мати сміливість витратити сили на новий досвід. Тоді тебе побачать, оцінять і можливо захочуть перейняти досвід. А Джек Восьмьоркін тут не змінить нічого.
Тому, мені здається, якби ідея створення мікробізнесу на селі як масштабного явища була комусь потрібна, то варто було б почати з соціологічних і психологічних досліджень, а не з грантів. Гранти це чудова можливість для тих хто вже прокинувся, але таких мало.
Треба якесь логічне завершення всього написаного вище, але нічого в голову не приходить. Хай залишиться просто як особиста оцінка і фіксація поточного моменту, щоб з цікавістю перечитати за кілька років.
