Останнім часом я багато часу проводжу в селі і багато розмовляю про життя там. Я з тих людей, які більше фантазують і говорять, ніж роблять, тому сприймайте написане нижче через таку оптику і як щось виключно суб’єктивне.
Визначмось, про що ми говоримо. Село, у моєму розумінні, — це спосіб життя, для якого головне — віддаленість від великих міст та скупчень людей. Це не про відстань як таку, а про доступність громадського транспорту або інших можливостей за потреби потрапити до міста.
Село — це можливість жити собою. Рефлексії й заглиблення в себе тут неминучі, незалежно від того, наскільки ти до цього схильний. Навряд чи свідома людина, яка любить “двіж” і шум довкола, добровільно захоче жити тут. Тому висновок про те, що село не для всіх, попри його банальність, треба проговорити.
Кажуть, що село помирає. І так, і ні.
Так — тому що ті люди, які там живуть, не відтворюють себе. Жодна притомна людина не захоче, щоб її дитина, народившись у селі, там же здобула освіту та роботу і не побачила світу за межами цієї бульбашки.
Так — тому що змінюється уклад життя. Якщо сприймати село як економічне явище (а все довкола нас є економікою), то в тому вигляді, яким ви його пам'ятаєте з дитинства, воно не може існувати. Банально — бо туди не приходить стільки грошей, щоб забезпечити життя.
Ні — тому що не зникає запит на сам формат такого життя. Можна почитати про рурбанізацію (процес поширення міських форм і умов життя на сільську місцевість. Рурбанізація може виражатися у міграції міського населення в сільські поселення — ред.), можна пройтися по списку знайомих і згадати когось, кого у віці 40+ несподівано для всіх потягнуло до садочку і грядок.
Ні — тому що тут можна заробити гроші (як займаючись бізнесом, так і працюючи найманим працівником). Або жити тут, працюючи в іншому місці. Це, звісно, потребує іншого мислення, ніж звичне для теперішнього села, але можливості є.
Ні — тому що тих, хто народився тут і не знайшов себе, вистачить ще на якийсь час.
Село не є самодостатнім, щоб бути незалежним від зовнішнього світу, і не здатне пристосовуватися до того, яким цей світ став і як він продовжує змінюватися. Село трансформується відповідно до змін у житті так, як може, і це супроводжується різким зменшенням місцевого населення аж до вимирання окремих сіл.
Лозунгом сучасного села мали б стати слова: "Молодим тут не місце!" Тут місце для тих, хто погодився на таке життя свідомо, не вибираючи кращий з поганих варіантів, а маючи причини вважати, що, живучи тут, вони отримають більше задоволення від життя, ніж в іншому місці.
Чи знайдеться стільки свідомих і мотивованих інтровертів, щоб село стало самодостатнім? Звісно, ніхто не знає.
Але я знаю, що є багато тих, хто волів би трохи менше асфальту і бетону, а трохи більше зелені й тиші.
