Західні та українські медіа з середини жовтня почали активно обговорювати участь підрозділів північнокорейської армії в боях на російсько-українському фронті. Приводом для цього стала публікація південнокорейської агенції Yonhap від 18 жовтня, в якій з посиланням на національну розвідку (NIS) стверджувалось, що близько 12 тисяч військовослужбовців КНДР (чотири бригади), включаючи спецназ, вирушать до Росії і далі в Україну і що їхня мобілізація вже розпочалася. Те, що це не черговий фейк свідчив той факт, що дані розвідки стали приводом для скликання ради безпеки президентом Південної Кореї Юн Сук Йолем.
Об’єктивні підтвердження
Станом на 25 жовтня підтверджених фактів наявності північнокорейських військ на території РФ фактично немає. Вірніше є два відео з російських пропагандистських телеграм-каналів: в одному голос за кадром стверджує, що північнокорейці проходять підготовку на навчальній базі десь в РФ, і інше – де нібито зафіксований процес отримання елементів екіпірування російського зразку.
Проблема всіх цих відео полягає в тому, що візуально відрізнити корейця від, наприклад, бурята практично неможливо. Що, доречі призвело до вкиду, нібито росіяни планують використати це, розбавивши чисто «бурятські» підрозділи – а про їх існування в російській армії жителі Чернігівщині знають не з чуток по жахливому досвіду окупації березня 2022 року.
Для чого корейці можуть поїхати на війну?
Для того, щоб зрозуміти загальну ситуацію, потрібно дещо заглибитись в історію. Північна Корея, незважаючи на перемир'я 1953 року, досі не підписала ніяких мирних угод з Південною Кореєю і Пхеньян вважає себе в стані війни з сусідом. Але в реальних бойових діях армія з того самого 1953 року – тобто вже 71 рік - ніколи не брала участь. Тому правляча династія Кімів завжди намагалась використовувати будь-який конфлікт по світу для отримання бойового досвіду своїми військовими.
Вперше КНДР безпосередньо втрутилася у війну поза державою у 1960-х роках. В'єтнамська війна багато в чому була схожа на Корейську: комуністична Північ проти проамериканського Півдня. Північна Корея виграла свою війну і була готова допомогти В'єтнаму боротися з американцями. У жовтні 1966 року правляча Трудова партія Кореї вирішила надати військову допомогу В'єтнаму. На початку 1967 року КНДР розпочала постачання озброєнь Ханою, направивши до В'єтнаму зброю, боєприпаси та до 2 млн комплектів уніформи. Крім того, для захисту Ханоя В'єтнам отримав від Північної Кореї винищувачі та льотчиків (12 з 200 загинуло в бойових діях, їх перепоховали в КНДР тільки в 2021 році), які посилили 921-й та 923-й авіаполки, що мали на озброєнні радянські МіГ-17 та МіГ-21.
На Близькому Сході з 1960-х років Північна Корея надавала підтримку ворогам єврейської держави. Пхеньян офіційно співпрацював з Єгиптом та Сирією, неофіційно — з «Організацією звільнення Палестини» та іншими радикальними формуваннями, проводячи для бойовиків тренувальні вишколи. Але безпосередню участь в арабо-ізраїльському конфлікті північнокорейські військові взяли лише 1973 року, коли Пхеньян відправив до Єгипту 1500 фахівців для обслуговування радянських зенітно-ракетних комплексів. Крім того, КНДР перед війною з Ізраїлем надала єгипетським ВПС 20 досвідчених пілотів, літали льотчики-винищувачі і в складі сирійських ВПС.
Після Ісламської революції в Ірані в 1979 році Кім Ір Сен постарався налагодити відносини з новим керівництвом республіки. Пхеньян в обхід санкцій почав постачати Ірану озброєння, а разом із ракетними установками до Ісламської республіки прибули й північнокорейські військові – вважається, що близько 100 осіб. Інтенсивне військове співробітництво між двома країнами тривало і після закінчення ірано-іракської війни, аж до початку 1990-х років, коли в КНДР вибухнула економічна криза.
У розпал холодної війни КНДР вистачало ресурсів брати участь і в політиці африканських країн. Північнокорейські військові радники допомагали фронту «Полісаріо» – сепаратистам із Західної Сахари, вони навчали повстанців в Анголі та в Намібії.
Тобто чисто теоретично – після того як офіцери армії КНДР попрацюють на фронті, вони отримають можливість масштабувати й узагальнити отриманий досвід. Плюс Україна може бути таким собі полігоном, де північнокорейці можуть отримати можливість застосовувати власні озброєння у реальній бойовій обстановці із оцінкою результатів. Для КНДР це шанс на внесення змін до власних військових технологій і, як наслідок, на швидкий технологічний стрибок.
Реальність війни XXI століття
Слід сказати, що Північна Корея вже доволі серйозно втягнута в російсько-українську війну. Достатньо згадати передавання (або продаж) Пхеньяном росіянам артилерійських боєприпасів (південнокорейські ЗМІ оцінювали постачання артилерійських боєприпасів у кілька мільйонів одиниць), балістичних ракет KN-23 і протитанкових ракет. Станом на осінь 2024 року разом з Іраном, Північна Корея є промисловою опорою Росії – і це одна з причин, чому на 32 місяць повномасштабної війни у російської армії досі не закінчились критично важливі боєприпаси.
Військові Північної Кореї Фото: Getty Images
Однак прибуття північнокорейців у вигляді сформованих підрозділів (не так, як наприклад, «добровольців» з африканських країн) навряд чи зможе підсилити загальну боєздатність російського війська. Наразі, враховуючи відносно невелику кількість, яка озвучується в медіа, питання присутності північнокорейців може закрити потребу виключно у тилових частинах, а не в бойових. Річ у тому, що чисельність угруповання росіян на фронті, як правило, оцінюється в майже 700 тисяч осіб і прибуття з КНДР 10-12 тисяч чоловік у масштабі фронту протяжністю понад дві тисячі кілометрів буде практично непомітним, навіть якщо вони прибудуть на окремо взятий напрямок. Враховуючи рівень втрат на «гарячих» ділянках та не розуміння обстановки і тактики ведення війни, вони, як штурмовики, «сточуться» досить швидко.
В той же час західні військові експерти малюють доволі неприємну картину – за їх прогнозами північнокорейські військові, ймовірно, спочатку виконуватимуть допоміжні функції, що дозволить Росії звільнити свої війська для ведення бойових дій на самому фронті, а потім «можливо, приїде набагато більше північнокорейців».
Але, враховуючи ситуацію, що склалася навколо країни, і яка має тенденцію до погіршення, особисто я, розглядаю цей варіант як фантастичний. У таких умовах відправляти війська на інший кінець світу навіть для молодшого Кіма виглядає нерозумним кроком. Одна справа – прострочені снаряди, які простіше продати (передати) ніж утилізувати, а інша – особовий склад, який не можна виготовити на заводі.
Реакція України
Інформація про можливе прибуття північнокорейських військових викликала бурхливу реакцію військово-політичного керівництва країни. Про це висловилися буквально всі, починаючи від очільника ГУР Буданова до президента Зеленського.
Загальні настрої військовослужбовців на фронті за особистими спостереженнями автора різні – від повного нехтування загрозою («де ми їх хоронити будемо стільки?») до доволі серйозних питань типу того, що при їх ідеологічній зашореності і підготовці вони можуть стати «другим Вагнером» (з упором на те, що несучи колосальні втрати ПВК «Вагнер» таки зміг вирішувати стратегічні завдання – взяти під контроль Бахмут і Соледар).
Реакція західних партнерів
Першою, хто відреагувала на той факт, що Північна Корея може відправити своїх солдат на російсько-український фронт, була Південна Корея. На екстреному засіданні Ради національної безпеки цього тижня високопосадовці назвали підтримку Північною Кореєю військових зусиль Росії «серйозною загрозою безпеці» та пообіцяли посилити свою участь у справі в Україні у відповідь.
Лідер Північної Кореї Кім Чен Ин (в центрі) на навчаннях танкових екіпажів, 14 березня 2024 року. Фото: AP / TASS
В країні на офіційному рівні почали розглядати варіанти симетричної відповіді. Перш за все мова може йти про передачу Україні летальної зброї – до цього Сеул намагався притримуватись стриманого нейтралітету і передавав виключно гуманітарну допомогу і нелетальне військове обладнання (передавання американцям партії 155-мм артилерійських снарядів, які поїхали в Україну, не рахується – це виключно справа США та Південної Кореї). А оборонний комплекс у Південної Кореї доволі потужний і там є що передавати і продавати – достатньо подивитись на сусідню Польщу, яка в умовах недостатньої кількості зброї у європейських виробників зробила ставку у глобальному переозброєнні саме на Сеул.
Мало того, з’явилась інформація, що Південна Корея може відправити в Україну військовий та розвідувальний персонал. Пишуть, що південнокорейські військові в Україні допитуватимуть і допомагатимуть із переведенням, якщо ЗСУ візьмуть у полон північнокорейців. Очевидно, що вони також ділитимуться інформацією про військову тактику північнокорейської армії.
В той же час міністр оборони Франції Себастьян Лекорню, реагуючи на інформацію про розміщення військових КНДР в Україні, заявив: «Те, що відбувається з Північною Кореєю, можливо, є поворотним моментом. Очевидно, що відносини і взаємозалежності з Пхеньяном, який постачає зброю протягом багатьох місяців, а також з Тегераном, є інтернаціоналізацією цієї напруженості у сфері безпеки».
Цікаві заяви лунають і з самої Північної Кореї. Представник Північної Кореї в ООН під час засідання Першого комітету Генасамблеї ООН заявив, що звинувачення з боку Південної Кореї та України щодо відправки своїх солдатів для участі у війні на боці Росії, це «безпідставні чутки». В той же час державні північнокорейські ЗМІ досі не коментували ці повідомлення. У свою чергу, Кремль також відмовився підтвердити присутність північнокорейських військ.
На фоні президентських перегонів в США лунають досить різні заяви, в тому числі і доволі різкі. Так голова Комітету з розвідки Палати представників США Майк Тернер 23 жовтня заявив, що США повинні розглянути можливість вжиття «прямих військових дій», якщо північнокорейські війська вступлять у війну в Україні. Але в цілому реакція Вашингтону досить стримана – воно й зрозуміло, поки немає доказових фактів, навряд чи можна очікувати якихось конкретних офіційних кроків.
Що собою являє північнокорейська армія
КНДР – унікальне для XXI століття суспільство, яке десятиліттями живе на основі двох фундаментальних принципів: «чучхе» («опора на власні сили») і «сонгун» («армія на першому місці»). Нині Північна Корея нині має другі у світі за чисельністю збройні сили, які оцінюються в 1,37 млн. осіб, витрачаючи на військові потреби від 25 до 40% ВВП країни. При цьому ще близько 4 млн людей перебувають в армійському резерві. Армія формується на основі призовної системи, термін служби залежно від роду військ складає від 5 до 12 років. Враховуючи, що все населення Північної Кореї становить близько 26 млн осіб, то корейське суспільство можна назвати одним із наймілітарізованіших у сучасному світі.
Структура збройних сил КНДР формувалася на радянський зразок, тому основними структурними об'єднаннями сухопутних військ Корейської Народної Армії (КНА) є бригада, дивізія, корпус та армія. В даний час до складу північнокорейської армії входить 20 корпусів, серед яких чотири механізовані, 12 піхотних, один бронетанковий, два артилерійські і окремо існує корпус, який забезпечує оборону столиці.
За оцінкою Global Firepower, на озброєнні армії КНДР знаходиться 5845 танків, 4500 самохідних артилерійських установок, 2920 реактивних систем залпового вогню. Парк бронетехніки та артилерії включає як модернізовані радянські зразки, так і оригінальні розробки.
Дуже відсталими є ППО та авіація. На озброєнні знаходяться зразки 1960 – 1970-тих років (причому часто не модернізовані): ЗРК - С-200, С-125 та С-75, літаки МіГ-17, МіГ-19, МіГ-21. Найбільш сучасні це два десятки МіГ-29.
У 2017 році зі складу сухопутних військ КНА було виділено окремий вид збройних сил – Ракетні війська стратегічного призначення. За 12 років до цього КНДР офіційно оголосила про наявність ядерної зброї.
Зазначимо, що більшість північнокорейських ракет – власні розробки: балістичні ракети малої дальності «Хвасон-5/6» та «Хвасон-11А», середньої дальності «Хвасон-7», а також міжконтинентальні балістичні ракети «Хвасон-14/15/17». За різними оцінками, наразі розгорнуто щонайменше 100–120 комплексів, оснащених ракетами середньої та міжконтинентальної дальності, включаючи комплекси з ядерною бойовою частиною. Це – найпотужніша ударна сила КНДР.
Окремо слід сказати про елітні підрозділи. За різними оцінками в північнокорейській армії служать від 80 до 120 тисяч спецпризначенців, зведених у 10 снайперських бригад, 12 бригад легкої піхоти, 17 розвідувальних бригад та один повітряно-десантний батальйон. Це дуже багато порівняно зі спецназом інших країн. Їх основними завданнями є розвідувальні та диверсійні операції, організація партизанського руху в тилу противника.
Курс підготовки військовослужбовців спецпідрозділів розрахований на сім років. За цей період спецпризначенці освоюють десантування з парашутом і без нього, навчаються володіти різними видами вогнепальної та холодної зброї, використанню у ближньому бою різноманітних підручних засобів. 10-кілометрові кроси «Чорні ніндзя» (так їх пафосно називають державні ЗМІ) пробігають за одну годину, переносячи при цьому на плечах вантаж вагою 25 кг. Особлива увага приділяється курсу виживання у повністю автономних умовах. Важливим елементом підготовки елітних бійців КНА є й навчання методам «самоусунення»: спецназівці готові жертвувати власним життям у разі непередбачених обставин, коли виконання завдання та відхід стають неможливими.
Замість проміжних висновків
В цілому, ситуація з можливістю прямого залучення іноземних військ для участі в російсько-українській війні для нас виглядає неоднозначною. З одного боку масштабування кількості і якості військових противника – це завжди погано, з іншого – це чудовий привід для нашої дипломатії посилити тиск на союзників, як у плані конкретних кроків по допомозі не тільки інструкторами й зброєю, але й розміщенням «неядерних засобів стримування», про які говорить наш президент.
Тим часом розвідка Південної Кореї повідомляє, що кількість «солдатів Кіма» в Росії досягла 3000 осіб, а Буданов обіцяє прибуття північнокорейців на Курський фронт майже з дня на день. Подивимося.
