Починаючи з квітня 2022 року на фоні активних бойових дій на фронті розпочалися й транскордонні операції – бойові зіткнення в Чернігівський, Сумській, Харківській областях України та Курській, Бєлгородській і Брянській областях РФ. Причому за ці роки масштаб цих дій був різний: від проникнення невеликих диверсійних груп, збиття літаків і гелікоптерів (Брянщина, травень 2023 року) аж до повноцінних армійських операцій, які продемонструвало українське військо на Курщині, починаючи з серпня 2024 року. Нині ситуація доволі неоднозначна: на Чернігівщині продовжується щоденний ракетно-дроновий терор цивільної інфраструктури зі сторони росіян, а на інших напрямках ситуація геть інша.
Станом на середину травня 2025 року можемо говорити про три напрямки: чернігівський, курський та бєлгородський.
Курський напрямок
27 квітня начальник генштабу ЗС РФ Валерій Герасимов доповів Путіну, що Курську область повністю звільнено. Однак він вкотре видав бажане за дійсне, щоб мати змогу перекинути частину підрозділів угруповання військ «Сєвер» з Курщини на Донбас, підсилюючи таким чином Краматорський, Торецький, Лиманський та Покровський напрямки. І підтвердженням цього стали події 4 травня, коли з боку плацдарму ЗСУ на захід від села Тьоткіне та з боку Сумської області від Рижівки, Волфіно та Павлівки, українські підрозділи розпочали розмінування проходів углиб російської території у Глушківському районі. Наступного дня про це писали z-канали та «військові аналітики».
Одночасно з розмінуванням і проривами у глибину російської території дрібних диверсійно-розвідувальних груп, а також малих груп піхоти на квадроциклах, у тилу було підірвано міст через річку Сейм. Точніше, це не міст, а переправа, яку росіяни навели біля села Званне замість зруйнованого українською армією ще у вересні 2024 року мосту. Саме на цю переправу всю осінь минулого року була орієнована логістика російських підрозділів, які контратакували у Глушківському районі.
Український спецпризначенець на кордоні. Фото: ТГК Корюківські партизани
Після закінчення активної фази боїв і відходу українського війська з Глушківського району до Сумської області росіяни залишили лише кілька підрозділів у Глушково, Кульбаках і роз'їзні патрулі та мобільні групи, що час від часу навідувалися до інших сіл району.
Тобто у разі повноцінного наступу ЗСУ в Глушківському районі у росіян без переправи через Сейм не буде можливості швидко вибудувати серйозну оборону, тому що сил вистачить лише для відбиття атак невеликих мобільних груп, але ніяк не великих сил з важким озброєнням під прикриттям дронів, артилерії та авіації.
Мало того, навіть після подій на суджанському напрямку суцільну лінію фронту чи оборони росіяни в Глушківському районі не вибудовували, оскільки не мали на це ні сил, ні коштів, ні бажання. Вважалося, що потужних мінних полів у прикордонні буде достатньо. В результаті вирили протитанкові рови, застромили протитанкові бетонні надовби (це фортифікаційна конструкція або гранітна брила, зарита в землю рядами. – Ред.) і на тому заспокоїлися.
Магазин «Пятерочка» в центру Суджи, який став символом Курської операції ЗСУ восени 2024 року. Фото: Архів М.Жирохова
Неофіційно українські військові пояснюють необхідність такої операції просто зараз спробою «зриву наступу ЗС РФ на Сумську область» та «розтягування фронту» росіян. Втім, вочевидь, незважаючи на постійні твердження Путіна, жодного масштабного наступу на Суми та Сумську область російська армія вести і не збиралися. Як можна зрозуміти, завданням було - організувати імітацію бурхливої діяльності, щоб доповісти про створення буферної зони площею 130 кв.км. Чим швидше - тим краще, тому що Герасимову життєво необхідні 76-та та 106-та дивізії десантників на донбаському фронті.
Нинішня ж операція ЗСУ в Глушківському районі судячи з того, що вона триває досі, носить не чисто відволікаючий характер, а скоріше наступальний. Користуючись відсутністю суцільної оборони та великими за площею «сірими зонами», наш Генштаб чисто теоретично міг поставити собі за завдання вибити росіян із усього Глушківського району та організувати нову лінію фронту по річці Сейм. Це поставило би крапку на планах Герасимова щодо перекидування військ угруповання «Сєвер» кудись далі.
Ситуація на Курському напрямку станом на 6 травня 2025 року. Фото: Бабель
Бєлгородський напрямок
Бєлгородська область, починаючи з 2023 року, також стала ареною протистояння. Спочатку це були рейди диверсійних груп під егідою різних цікавих формувань типу «Російська Добровольча Армія», «Сибірський батальйон». Хоча всім зрозуміло, що ці невеликі підрозділи мають виключно медійне значення, а розвідку територій проводили штатні підрозділи ГУР МО України.
І ось 18 березня 2025 року почались активні бойові операції і на цьому напрямку. За даними росіян, для просування у напрямку Демидівки, Графівки та Прилісся були задіяні 33-й окремий штурмовий полк та 414-та ударна бригада БПЛА (одна із найкращих частин Сил Безпілотних Систем).
Тільки завдяки підтягнутим північнокорейським підрозділам до 2-3 травня росіянам вдалося стабілізувати тут лінію фронту. Станом на зараз російські війська продовжують намагання ліквідувати невеликий, але доволі болісний у стратегічному плані плацдарм ЗСУ.
Бійці «Російського добровольчого корпусу». Фото: AP Photo/Evgeniy Maloletka
Чернігівський напрямок
Про ситуацію після квітня 2022 року на прикордонні Чернігівської області ми писали неодноразово. Були тут і доволі успішні операції на кшталт знищення російської диверсійної групи в липні 2024 року, так і відверто провальні. Перш за все, мова про декілька нападів на прикордонників 105-го прикордонного загону імені Володимира Великого, так і на цивільних, що призвело до загибелі особового складу.
Станом на травень 2025 року вся бойова активність росіян на цьому напрямку зводиться до артилерійських і дронових ударів (найчастіше мова про ударні БПЛА «Молнія-2») по цивільній інфраструктурі. Найбільше страждають Семенівська, Сновська, Городнянська та Новгород-Сіверська громади. Тут майже кожну ніч палають будинки місцевих жителів, є загиблі. Так, через атаку FPV-дрона на прикордонне село Гірськ 8 березня 2025 року загинув місцевий житель 1966 року народження.
Результати російського удару по прикордонню, 12 травня 2025 року. Фото: Управління Національної поліції в Чернігівській області
Звісно, наші військові наносять удари у відповідь, але, зважаючи на загальну секретність, інформація про це не є публічною.
За словами військових, на більш масштабні бойові дії, а тим більше - на локальний наступ - у росіян на цьому напрямку немає ні сил, ні засобів. Єдине, що теоретично може викликати занепокоєння, – маневри російської армії «Запад-2025», які мають пройти у вересні цього року на території Білорусі.
З однієї сторони, це стандартна російська практика: під виглядом маневрів концентрувати ударне угруповання перед вторгненням в сусідню країну. Варто згадати, що так було в Грузії після навчань «Кавказ-2008». Та й наш особистий приклад показовий: широкомасштабному вторгненню в Україну передували стратегічні навчання «Запад-2021» і «Союзная рєшімость – 2022».
З іншої сторони, абсолютно незрозуміло, звідки росіяни візьмуть сили та засоби для таких масштабних дій. Навіть якщо найближчим часом не почнеться скрита або відкрита часткова мобілізація, стягнути за рахунок тилових частин вони зможуть максимум 20-30 тисяч військовослужбовців. Щоб зрозуміти, багато це чи мало, нагадаю: тільки для стримування нашої атаки на суджанському напрямку їм знадобилося 60 тисяч, включаючи строковиків і північнокорейців. А то були оборонні, а не наступальні бої!
Північнокорейський піхотинець на Курщині. Фото: російський сегмент ТГ
Тому, скоріше за все, ці навчання будуть мати виключно демонстраційний характер, і все ж таки відтягнуть час наших сил з інших напрямків для посилення північного кордону. Що це буде – чи повернення мото-маневренної групи місцевих прикордонників зі Східного фронту, чи перекидання повноцінного армійського з’єднання - покаже тільки час.
Не потрібно забувати про ще одну проблему таких навчань – позиція Білорусі. Якщо в 2022 році білорусам, що називається, «зійшло з рук» надання плацдарму для повномасштабного вторгнення, то в 2025 році навряд чи наше військово-політичне керівництво буде так поблажливим, і Лукашенку варто добре подумати, перш ніж давати згоду на таку авантюру.
Момент авіаційного удару по ворожому об'єкту в Тьоткіно, весна 2025 року. Фото: Генштаб ЗСУ
Замість підсумків
Вочевидь, ситуація на прикордонні найближчим часом навряд чи зміниться. Росіяни будуть продовжувати тиснути на Сумську область, не розуміючи, що попереднього російсько-українського кордону вже не буде ніколи: він буде проходити по природних орієнтирах (перш за все, мова йде про річки та висоти, які мають оборонне значення). Потенційно операція в Глушківському районі Курської області може стати таким собі аналогом суджанської, і ще довгий час цей плацдарм може бути «занозою» для росіян.
Щодо Бєлгородської області, то я не був би таким оптимістичним. Ймовірно, в ході літньої кампанії нам доведеться відійти в Сумську область. Хоча тут більше питання щодо пріоритетів нашого Генштабу.
На жаль, Чернігівська область, як і раніше, буде перебувати під постійними російськими обстрілами, які, можливо, ще й посиляться, зважаючи на необхідність перекидання додаткових сил перед військовими навчаннями в Білорусі.
