6 березня 2022 року Чернігів отримав звання «Місто-герой». В цей час в локальних медіа та публічному просторі Чернігова згадують події оборони міста 2022 року. Проходять зустрічі дітлахів з ветеранами, виходить купа інтерв’ю, статей і документальних фільмів. Однак реально якоїсь аналітики із загальним аналізом того, що відбулось в 2022 році, як у військових, так і в історичної спільноти фактично немає.
Багато хто може сказати, що це пов’язано з тим, що війна ще триває і такі підсумки, як-то кажуть – «не на часі». Такі аргументи я особисто чув і після 2015 року, коли починав роботу з написання історії АТО. А потім «раптом» виявлялося, що документів (основного джерела для істориків) по великій кількості операцій просто не існує, а кількість людей, які могли би щось розповісти, доволі обмежена (левова частина загинула на війні після подій АТО або інтерв’ю, які вони давали різним медіа, «поховані» під лавиною більш сучасних матеріалів або взагалі втрачені). Тому доволі важливо саме зараз не тільки напрацьовувати «польовий матеріал» у вигляді інтерв’ю, але й намагатися сформувати певний погляд на ті події.
Тому було би цікаво започаткувати певний дискурс серед істориків (передусім, воєнних) про основні питання оборони Чернігова в 2022 році. Тим більше, що за три роки накопичилося доволі багато спірних питань – від формальних (типу дати закінчення бойових дій в Чернігівській області) до загальних. Одне з них, а саме «Чому Чернігову вдалося встояти?» мені би хотілось розглянути в цьому матеріалі. Причому це буде погляд виключно з військово-історичної точки зору без зайвої патетики.
Хронологія подій
Перш ніж починати розбиратися з об’єктивними причинами стійкості Чернігова весною 2022 року, варто нагадати загальну хронологію подій:
24.02.2022 – Початок повномасштабного російського вторгнення.
24.02 – 27.02.2022 – Намагання російської армії увійти в місто (бої у передмісті).
26.02.2022 – Початок авіаційно-артилерійського терору містян.
03.03.2022 – «Чорний день» (авіаудари російської авіації по міський забудові). Одночасно загинули 70 містян.
05.03.2022 – Збиття двох російських літаків. У полон потрапляє майор Красноярцев. Зменшення інтенсивності авіаударів.
07.03.2022 – Оборона с. Количівка.
09.03.2022 – Оборона с. Лукашівка.
16.03 – 22.03.2022 – Оборона в районі Новоселівка – Лижна база.
22.03.2022 – Знищення авіаударом автомобільного мосту на трасі Чернігів – Київ.
30.03.2022 – Артилерійський обстріл центру міста.
30.03 – 04.04.2022 – Відхід росіян і звільнення території Чернігівської області
Перш за все, варто сказати, що автор твердо дотримується думки, що основний фактор (як об’єктивний, так і суб’єктивний), що дозволив вистояти Чернігову навесні 2022 року, – це колосальна єдність армії, громадянського суспільства (хоча цей термін вже доволі «затяганий», але й термін «волонтер» не повністю відображає сутність процесів) і міської влади (знову ж таки, незважаючи на той негатив, що останнім часом пов'язаний з процесами у владних коридорах, але з «пісні слова не викинеш).
Підготовка до вторгнення
Не зважаючи на те, що в медійному полі початку 2022 року панували настрої, що військового протистояння з рф не буде, однак наші військові готувались. Дзеркальною реакцією на розгортання російського ударного компоненту стало проведення командно-штабних навчань ЗС України та інших складових сил безпеки та оборони держави «Заметіль-2022» (з 9 лютого 2022 року). Її основною метою була прихована підготовка до оборонної операції.
В рамках навчань до 15 лютого на виконання рішення Головнокомандувача Збройних Сил України генерала Залужного було розгорнуто систему управління, а пункти управління оперативних рівнів були переміщені (саме тому штаб ОК «Північ» на момент російського вторгнення перебував у Конотопі), поставлені конкретні завдання щодо переміщення бойових частин і підготовки військ. Тому російське вторгнення 24 лютого та ж Перша окрема «Сіверська» танкова бригада зустріла розгорнутою на рубежі оборони на прикордонні, а переважна частина боєкомплекту та палива була розосереджена (в тому числі перекинута до Чернігова). Саме тому перші російські ракетні удари по місцю базування бригади не завдали особливої шкоди та весь період оборони саме ця бригада була основою чернігівського гарнізону.
Крім того, ТЦК та СП почали приховану мобілізацію військовозобов’язаних оперативного резерву та направляли їх до військових частин, в тому числі - в Першу танкову бригаду та 58-у мотопіхотну.
Ці приготування стали дуже важливим фактором у подальших подіях, оскільки наявність великої кількості добровольців, з яких формувались підрозділи Територіальної оборони, не могла замінити повною мірою кадрових військових. А про роль танків та артилерії (в тому числі реактивної) в обороні міста взагалі можна говорити дуже довго: вона була доволі важливою і дозволяла, що називається, «тримати росіян на відстані», використовувати менш ефективні дальнобійні засоби ураження.
Місто-фортеця
Іншим фактором стала вдала реалізація українським командуванням такого відносно нового елементу оборонної стратегії, який умовно назвемо «місто-фортеця». Досвід локальних війн останніх десятиліть дозволив військовим аналітикам доволі чітко сформулювати основні положення такої стратегії.
Виявилося, що велике місто як наш обласний центр з міцною забудовою дає можливість більш слабкій стороні тривалий час чинити опір численнішому та краще озброєному супротивнику, в тому числі - в умовах панування останнього в повітрі. При цьому у такому місті можливе ефективне використання навіть піхотних формувань без бронетехніки та важкого озброєння, як-от бригади територіальної оборони. Крім того, наявність у місті численної будівельної та дорожньої комунальної техніки, а також будівельних матеріалів дозволяє доволі швидко організувати фортифікаційні споруди, які підвищують стійкість оборонців.
Досвід Другої світової війни та багатьох подальших конфліктів засвідчує, що штурм навіть непідготовленого до оборони великого міста вимагає від супротивника великих сил і коштів і може призвести до великих втрат. Облога або блокада такого міста відволікає значні сили противника і може затягнутися на тривалий час, про що красномовно свідчать останні війни на території Іраку, Сирії та Лівії.
Стійкість оборони міст буде забезпечена за рахунок класичних засобів (бронетехніка, артилерія), які можуть бути сховані у міських спорудах від ударів авіації. Більше того, виживання наземної техніки в містах може бути підвищено шляхом зосередження засобів ППО та РЕБ, які не лише прикриватимуть наземні сили, а й населення міста, його інфраструктуру та промисловий потенціал.
Всі ці елементи були блискуче реалізовані під час оборони Чернігова.
Географічні перешкоди
Тут варто говорити як про умовно «ближню» так і «дальню» географії. За словами відомого чернігівського історика Олександра Бондаря, історично місто Чернігів знаходиться в закруті багатьох річок і прикривається багатьма природними перепонами. Так, з півночі місто прикривають Замглайські болота, які починаються за 30-40 кілометрів від міста, з півдня – Десна із заболоченими луками, зі сходу – з дальних перешкод річка Снов.
З географії випливають і ще дві неочевидні речі, які дозволили доволі успішно обороняться, – невелика кількість доріг. Фактично всі вони існують як мінімум з XII століття і не були модернізовані за часів СРСР, як це відбулось, наприклад, у сусідній Білорусі – там вони мали стратегічне значення для швидкого пересування військ для війни з НАТО. Тому вибір напрямку наступу та логістики у російських генералів був невеликий.
І друге – тактика оборони ЗСУ першим пунктом включала підрив мостів, а як показала практика, наведення переправи під вогнем противника для інженерних підрозділів агресора було вельми затратним і за часом і за ресурсами (так, тільки на наведення мосту через Десну в районі Шестовиця – Золотинка знадобилось як мінімум чотири понтони і чотири (!) дні, що в умовах маневрової війни занадто довго.
Прорахунки російського командування
По-перше, варто відмітити, що план широкомасштабного наступу російської армії на Україну в лютому 2022 року мав серйозні вади, які базувались на поганій поінформованості військово-політичного керівництва про ситуацію в нашій країні. Чомусь вважалося, що населення не підтримує існуючу владу та не буде її захищати, має проросійські настрої, що українська армія дуже слабка і не здатна до активних бойових дій, і тому був спланований швидкий марш територією з лояльним населенням.
Все, що турбувало російських генералів – міфічні «радикали», котрі нібито могли влаштувати громадські заворушення в Києві по типу Майдану, і тому до складу ударного угруповання включили підрозділи росгвардії з міліцейськими щитами та гумовими палицями. Тому вже перші зустрічні бої за участю бронетехніки (як-от бій під Рівнопіллям 24 лютого або під Халявином 25 лютого) стали справжнім шоком для російських військових, які очікували «легкої прогулянки».
По-друге, колосальні прорахунки в організації просування колон і їх постачання. У бронетехніки передових частин російської армії, що пішли далеко вперед, часто банально закінчувалося пальне. Тилові колони ж безбожно відставали, губилися та поділялися на невеликі групи або навіть окремі машини, які йшли вперед через населені пункти, які не контролювала російська армія.
В результаті екіпажі просто кидали техніку, яка ставала трофеєм українських сил оборони. Більше того, поодинокі машини постачання та їхні водії ставали «здобиччю» бійців територіальної оборони, спецназу та навіть місцевого населення, яке встало на захист своїх домівок.
У результаті вкрай важка ситуація з постачанням, а також рішення обходити великі населені пункти дорогою до Києва замість взяття їх під контроль (а вони потім перетворилися на центри опору) стали складовими частинами для ухвалення рішення про відведення російських військ з-під Києва, а потім і з усієї півночі України.
