Російсько-українська війна, яка триває з 2014 року, внесла величезні зміни в уявлення військових всього світу на майбутні війни. Приблизно така ситуація була в 1991 році, коли США та союзники провели операцію «Буря в пустелі» в Іраку. І дуже багато питань виникало щодо використання пілотованої авіації. Перш за все, вважалося, що її час минув, і в більшості завдань на полі бою її замінить безпілотна. В першу чергу, мова йшла про штурмовики як засіб підтримки сухопутних військ та літаки-розвідники. Але війна в повітрі над Україною розставила все по місцях.
Розбите корито
Станом на 24 лютого 2022 року Повітряні сили України мали сім бригад тактичної авіації – одна озброєна фронтовими бомбардувальниками Су-24 (бомбардувальниками та розвідниками), одна на штурмовиках Су-25 та п’ять винищувальних. Останні – це три на МіГ-29 (40 бригада тактичної авіації (БрТА) у Василькові, 114 БрТА в Івано-Франківську та 204 БрТА у Луцьку) та дві - на Су-27 (39 БрТА в Озерному та 831 БрТА в Миргороді). Загалом бригади мали дві ескадрильї по 10-12 літаків кожна плюс додатковий навчальний літак. Однак для деяких бригад – таких як 39-та та 204-та – кількість бойових літаків становила лише одну повну ескадрилью.
Західні аналітики оцінювали парк бойових літаків Повітряних Сил України станом на 24 лютого 2022 року в 69 винищувачів Су-27 та МіГ-29, 17 штурмовиків Су-25 та 12 фронтових бомбардувальників Су-24. Вочевидь, повної інформації у відкритих джерелах немає, але в принципі, ця оцінка більш-менш адекватна. Але слід зауважити, що це «залишки колишньої розкоші», адже в 1991 році Україна успадкувала від СРСР близько 3 тисяч літаків і гелікоптерів.
Щодо технічного стану, то абсолютно всі літаки були успадковані від колишнього Радянського Союзу, тож їм було понад 30 років. Лише частина з них зазнали незначної модернізації, яка загалом була спрямована на покращення навігаційних можливостей, а їхні бойові можливості залишалися в основному без змін.
У порівнянні з Повітряно-космічними силами рф наш потенціал виглядав вкрай застарілим і взагалі не порівнюваним. Завдяки величезним військовим витратам росії упродовж останніх 15 років вдалось майже повністю оновити парк тактичної авіації: так, літаки Су-30СМ, Су-35С, Су-34 замінили МіГ-29, більшість Су-27 і майже всі Су-24М. Щодо порівняння чисельності – мову взагалі вести не варто.
Герої, які прийняли перший удар
Росіяни діяли за лекалами, які були прописані в настановах, починаючи з «совєцьких часів»: масований ракетний удар, захоплення аеродрому біля столиці, швидкий марш і заміна політичного керівництва на проросійське. Щоправда, росіяни ніколи не воювали проти кадрової армії і тому недооцінили можливості наших військових. Так, з початком вторгнення льотчики почали перебазування на оперативні аеродроми та вступили в безнадійні повітряні бої з противником, який переважав якісно, міг бити ракетами «повітря – повітря» з великої дальності.
Незважаючи на колосальні за мірками невеликої військової авіації втрати (а тільки за перший день було втрачено 8 літаків, в тому числі чотири МіГ-29), нашим військовим вдалось не тільки зберегти бойовий потенціал, але й нанести шкоду ворогу (так, по злітній полосі аеродрому «Антонов» бомбовий удар нанесла пара Су-24М).
На жаль, втрати особового складу в перші дні війни були теж величезні, причому гинули дуже підготовлені пілоти, які негласно прийняли рішення взяти на себе основну бойову роботу, щоб максимально зберегти життя молодих. За короткий час у боях загинули підполковники Володимир Коханський (1966 р.н.), Едуард Вагоровський (1965 р.н.), Олександр Оксанченко (1968 р.н.), Степан Чобану (1963 р.н.). І їх загибель не була даремною – вони дали можливість «поставити на крило» як колишніх курсантів, яких випустили достроково, так й пілотів, які прийшли до війська з цивільної авіації.
Зважаючи на повне панування противника в повітрі, наші льотчики почали практикувати американську тактику «hit-and-run» («Ударив-втік»), коли бойові вильоти виконувались з несподіваних для противника аеродромів базування та дуже швидко повертались на зовсім інший аеродром.
Допомога західних партнерів
Незважаючи на масовий героїзм як льотчиків, так і техників, можливості бойової авіації буквально «танули на очах» – росіяни наносили масовані удари по місцях базування, збивали наші літаки в повітрі, та й просто дуже часто відмовляла вже далеко не нова техніка. Швидко відновити бойовий склад виявилось досить проблематично, причому, якщо стратегічно було ухвалене рішення про передачу техніки західного зразка, то тактично – потрібні були літаки «совєцького виробництва» і просто зараз.
В результаті країни східної Європи (а саме вони до 1989 року входили до Варшавського блоку) почали за різними програмами передавати нам літаки. Так, Україна отримала щонайменше 23 винищувачі МіГ-29 від Польщі та Словаччини та 18 Су-25 (від Болгарії та Північної Македонії). Звісно, не всі вони були в льотному стані, але і це на той момент були величезною підтримкою, адже наші авіаремонтні заводи почали масовано ставити в стрій літаки, які десятки років були «під забором», і запчастин катастрофічно не вистачало.
Паралельно почалися непрості процеси щодо отримання техніки західного зразку. І в мирний час це було дуже складно, а під російськими бомбами – важче в рази. Адже все - починаючи з гвинтика і закінчуючи аеродромними машинами - потрібно було десь взяти, а перенавчання немолодих техників без знання іноземних мов – взагалі за граню фантастики, саме тому процес отримання західних літаків наполегливо блокувався «совковими» генералами.
І ще – далекоглядно з самого початку сконцентрувалися на двох напрямках: отриманні F-16 від кількох європейських країн та «Міраж 2000» від Франції. Намагання шведів передати нам «Гріпени» наштовхнулось на відкриту протидію – тодішній командуючий ПСУ був категорично проти, його підтримував доволі активний прессекретар.
Але ще раніше стартував інший процес – переозброєння українських літаків. Так, МіГ-29 та Су-27 отримали можливість використовувати протилокаційні ракети AGM-88 HARM, керовані авіабомби AASM Hammer, JDAM та GBU-39, а Су-24 стали носіями крилатих ракет Storm Shadow / Scalp EG.
Однак кардинально можливості Повітряних Сил України посилилися після отримання перших бойових літаків західного виробництва – F-16 та «Міраж 2000». Але перед тим були довгі два роки повномасштабної війни. Перші F-16 з'явилися на території України на початку серпня 2024 року, що 4 серпня підтвердив Президент Володимир Зеленський у своєму зверненні. Це 10 літаків, які свого часу були виведені з бойового складу ВПС Данії.
Подробиць бойової роботи – мало
Практично одразу ці машини були включені до системи протиповітряної оборони і стали активно збивати як крилаті ракети, так і ударні безпілотники «Герань-2». Звісно, деталей бойової роботи майже немає. Станом на кінець лютого 2025 року відомо принаймні про три епізоди: 26 серпня 2024 року підполковник Олексій Месь збив чотири крилатих ракети; 17 листопада пілоти українських F-16 збили близько 10 повітряних цілей під час масованої російської ракетно-дронової атаки; 13 грудня один пілот за один виліт збив одразу шість російських крилатих ракет. В цій якості літаки час від часу з’являються і в небі Чернігівщини. Крім того, починаючи з січня 2025 року F-16 почали використовувати в якості ударних.
На жаль, вже є й втрати – 26 серпня 2024 року під час бойового вильоту загинув вже згаданий Олексій Месь. Причини невідомі – західні медіа стверджують, що це міг бути «дружній вогонь» із ЗРК Patriot, хоча офіційно Генеральний штаб Збройних Сил України підтвердив авіакатастрофу винищувача F-16 без уточнення причини.
Історія з отриманням Україною «Міраж-2000» закінчилась 6 лютого 2025 року, коли міністерство оборони Франції повідомило про передачу першої партії літаків Mirage 2000-5F. Хоча точна кількість переданих літаків невідома, можна припустити, що мова йде про чотири літаки. Ці машини були модернізовані для застосування крилатих ракет Storm Shadow / Scalp EG та отримали удосконалені системи радіоелектронної боротьби.
Слід сказати, що отриманню літаків передувала колосальна робота з підготовки аеродромів базування та льотно-технічного складу (наприклад, пілотів для «Міражів» готували пів року).
В перспективі – переозброєння
Вочевидь, постачання Україні авіаційної техніки найближчим часом буде продовжено. Так, за припущеннями західних військових аналітиків, Франція має надати від 12 до 20 «Міраж 2000». Також ми отримаємо певну кількість F-16, щоправда, коли і скільки, наразі невідомо. Так, у серпні 2023 року Президент України Володимир Зеленський згадував, що Нідерланди нададуть Україні 42 винищувачі F-16. В лютому 2025 року стало відомо, що Данія вже передала більшу частину обіцяних F-16, решта надійде найближчим часом. Свого часу ця країна зобов'язалася надати Україні 19 винищувачів.
Є певні проблеми з поставками тридцяти F-16 з Бельгії через затримку із поставками літаків F-35 зі Сполучених Штатів, які мали би замінити F-16. Перші машини ця країна зможе передати нам тільки в кінці поточного року.
Наприкінці жовтня 2024 року норвезький міністр оборони Бйорн Арільд Грам під час візиту до Одеси оголосив, що Норвегія виділить кошти на закупівлю зброї та запчастин для українських винищувачів F-16. Тоді ж мова йшла про заплановану передачу 6 винищувачів до складу українських Повітряних сил.
Зрозуміло, після закінчення війни Україна буде змушена приймати рішення про переозброєння Повітряних Сил: навряд чи буде достатньо коштів для утримання парку різнотипових літаків, та й ті ж F-16, які постачають зараз європейські партнери, не мають майбутнього – вони настільки застарілі, що про модернізацію мова йти не може, і зараз ми використовуємо їх як заміну вибуваючим «совєцьким машинам» (які приблизно тих же років виготовлення і того ж покоління).
Чи будуть ці більш сучасні модифікації F-16, шведський «Гріпен» або взагалі F-35 - поки зовсім не зрозуміло. Вочевидь, Україні потрібні більш ніж 100 багатоцільових літаків. Щоправда, про це тривають дискусії у військовому середовищі. Так, командування ПСУ в квітні 2024 говорило про щонайменше 150 літаків, причому основу парку бачили в F-16. Водночас незалежні експерти вважають, що Україні треба щонайменше 200 літаків, щоб закрити повітряний простір від Росії.
* * *
Підсумовуючи варто сказати про те, що бойова робота Повітряних Сил України, як і ЗСУ в цілому, стала феноменом. Більшість західних експертів пророкували дуже швидкий колапс української бойової авіації. Але завдяки титанічним зусиллям льотно-технічного складу вдалось не тільки зберегти техніку і людей в перші, найбільш критичні, дні вторгнення. ПСУ виявилися здатними розвиватись, дуже успішно освоюючи нову для себе техніку західного виробництва. А значить – в української військової авіації є майбутнє.
