Останні декілька тижнів майже єдиною темою для обговорення мешканців Чернігова є удари росіян по критичній інфраструктурі міста, що відбилось на повсякденному житті. До того ж, про причини цього в інформаційному полі пишеться дуже багато, але по більшості це думки некомпетентних людей, які не тільки не служили в армії і не мають ніякого відношення зараз, але й такими собі «всюдохідами», які можуть писати про все – від розсади до рецептів. Відчувається і намагання перекласти відповідальність на місцеву владу. Тому, думаю, є необхідність прояснити деякі моменти.
Трохи теорії
Україна успадкувала з часів Радянського Союзу доволі потужну протиповітряну систему, яка мала як об’єктову (тобто зенітно-ракетні системи, які прикривали стратегічні об’єкти на постійній основі), так й мобільну складову. Збройні сили в 1992 році отримали найсучасніші на той момент ЗРК С-200/С-300, певні модифікації яких могли перехоплювати й балістичні ракети. Однак російський вплив і економічні проблеми призвели до того, що до 2014 році цієї системи майже не існувало. Все що встигли модернізувати, зробили в 2015-2022 роках: вже після закінчення першого етапу російсько-української війни.
Початок широкомасштабного вторгнення зенітники вистояли доволі ефективно, не давши змоги росіянам реалізувати свою перевагу в повітрі. Але потім з’явилась нова загроза, до якої не були готові жодні збройні сили в світі – ударні безпілотники. Незважаючи на те, що західні партнери поставили буквально всі системи ППО, які тільки можливо, включаючи ЗРК Patriot, однак знадобився певний час, щоб сформувати багаторівневу систему ППО, яка могла більш менш ефективно відбивати масовані комбіновані ракетно-дронові атаки противника.
Чернігівщина
До лютого 2022 року територію Чернігівщини прикривав дивізіон ЗРК С-300В-1. Однак всі перемоги в повітрі навесні 2022 року були досягнуті за допомогою ЗРК малої дії «Стріла-10» та ПЗРК різних типів.
Після квітня 2022 року почала вибудовуватись система ППО, яка була підпорядкована Повітряним Силам України (а конкретно Повітряному Командуванню «Центр») – і така ситуація зберігається досі. Всі підрозділи ППО зі складу ОК «Північ» та Командування Сухопутних військ (перш за все мова йде про мобільні вогневі групи), в оперативному плані підпорядковуються саме їм.
З 2022 року генералами було прийнято рішення формувати систему ППО на Чернігівщині з упором на засоби радіоелектронної боротьби і мобільні вогневі групи з мінімальним застосуванням зенітно-ракетних комплексів. І цього було достатньо для прикриття Чернігова аж до осені 2025 року. Звісно і в 2023 і 2024 роках були прильоти російських балістичних ракет по місту, але перехоплення таких цілей явно було за межами можливостей місцевої ППО – американськими комплексами більш менш надійно прикрита тільки столиця.
Можливості для перехоплення ударних дронів
Взагалі, нині в Україні для протидії ударним дронам використовується цілий комплекс різних засобів – як пасивної, так й активної протидії. Щодо пасивної, перш за все мова йде про засоби РЕБ (радіо-електронної боротьби), якими прикривають стратегічні об’єкти. Для «Гераней»/«Шахедів», які мають наведення по GPS-координатах, в 2023-2034 роках цього було більш ніж достатньо. Нині з розвитком засобів протидії питань до комплексів більш ніж достатньо.
Якщо говорити про активні засоби протидії, то мова йде перш за все про мобільні вогневі групи – розрахунки великокаліберних кулеметів (зенітних гармат), які встановлюються на різні шасі. Саме вони певний час були основою і ППО Чернігівщини. Крім них, при відбитті атак також доволі активно використовуються зенітно-гарматні комплекси по типу старих радянських «Тунгусок» або західних «Гепардів».
Дуже важливим елементом протидії російській загрозі є також зенітно-ракетні комплекси малої дальності. Але їх проти ударних дронів використовують обмежено, так як вартість зенітних ракет все таки доволі чуттєва, та й кількість їх на озброєнні ЗСУ доволі обмежена.
І нарешті – літаки і вертольоти, які мають непогані можливості для збиття дронів противника. І на Чернігівщині за останні півроку відмічене використання як Мі-8 – мисливців за дронами, F-16 та навіть легкомоторні Як-52. Але й тут є питання доцільності – адже, одна ракета класу «повітря-повітря» коштує $400 тисяч при ціні «Шахеда»/«Герані» в $20 тисяч. Та й кількість таких ракет вкрай обмежена в Повітряних Силах України.
І ще хотілось би загострити увагу читача на одному питанні – документами всім засобами ППО категорично заборонено збивати засоби противника над населеними пунктами, адже шкода від неконтрольованного падіння для цивільних може бути колосальною. Навіть в Києві, Харкові, Дніпрі та Одесі існують певні зони (червона, зелена і жовта), де може і де немає права працювати ППО.
Чому не вдається прикрити цивільну інфраструктуру?
Однак, не зважаючи на те, що на Чернігівщині використовується доволі потужний спектр різного озброєння ППО, все одно інфраструктурні об’єкти в місті і області пошкоджені росіянами (місцями доволі суттєво). Чому це відбувається? І причини для цього є як об’єктивні, так і суб’єктивні.
Перш за все варто сказати, що у порівнянні з попередніми роками росіяни змінили тактику використання ракет і дронів – замість максимально широких ударів по всій території країни, вони сконцентрувались на певних прикордонних областях (передусім на Сумській, Чернігівській та Харківський), методично знищуючи цивільну інфраструктуру і наносячи удари по інших областях тільки для того, щоб, умовно кажучи, «тримати їх в тонусі».
Серйозним чином змінились і засоби ураження, і мова йде перш за все за ударні дрони. За останні два роки росіянам вдалось не тільки масштабувати виробництво «Гераней»/«Шахедів», але й модернізувати їх, використовуючи різні бойові частини, системи керування і захисту від РЕБ. Так, зараз існують модифікації “Шахедів”/“Гераней”, які по суті є великими FPV з управлінням оператором за десятки кілометрів – і саме відпрацюванням такого управління пояснюється десятки кол дрону над Черніговом, які час від часу бачать і чують містяни. Саме завдяки такому прогресу восени 2025 року росіяни можуть дозволити собі наносити удар по одному енергооб’єкту, наприклад 10-14 дронами. Чи варто говорити, що для відбиття такої масованої атаки потрібна і достатня кількість засобів ППО, що в умовах наявності сотен об’єктів інфраструктури майже не можливо забезпечити.
Мало того, росіяни змогли кардинально підняти висоту польоту, що одномоментно зробило малоефективними всі «кулеметні» МВГ, які зараз просто не достають їх збивати. І ще, останніми місяцами вони почали використовувати модернізовані «Ланцети»: апарати, які зовсім не реагують на засоби РЕБ.
Чи є вихід?
Зараз доволі активно і в навколовійськовійськовому середовищі, і особливо в цивільному, обговорюється питання – чи була (і є) можливість захистити об’єкти критичної інфраструктури від ударів російських дронів (захист від балістичних і крилатих ракет варто винести за рамки, бо очевидно, що 450 кг бойової частини зупинити майже неможливо). Багато претензій висувається в публічній сфері як місцевій владі, так підприємствам, які є власниками електромереж.
Давно відомо, що можливості для мінімізації шкоди від ударів з повітря чисто теоретично існують. Я недарма сказав «чисто теоретично», бо на практиці ні одна країна світу не має такого досвіду – і тут ми знову попереду, хоча це й сумнівна слава. Чисто теоретично розроблені десятки варіантів захисту електропідстанцій, і частина з них навіть реалізована за доволі великі державні кошти. Однак на практиці виявилось, що майже всі вони неефективні. Так, електропідстанція в селі Хоробичі в Городнянській громаді була прикрита від ударів «Шахедів» габіонами і іншими захисними спорудами. Однак після того, як росіяни нанесли удар і не змогли знищити цей об’єкт, вони змінили тактику і туди в незахищений бік (а там це зробити неможливо чисто технологічно) прилетів більш точний «Ланцет».
«Гарячі голови» в інтернеті вже закликають все закрити сітками всі вулиці міста, однак очевидно, що ніякі сітки при використання «Шахедів» не допоможуть, навіть якщо вони будуть зроблені зі сталевих тросів. Дрон з бойовою частиною в 90 кг, який ще пікірує, це не зупинить – так, його поріже тросами на шматки, але корпус з бойової частиною, двигуном і залишками палива полетить далі за інерцією ще метрів 100. Тобто цей процес можно порівняти, наприклад, з тим, що намагатися сіткою зупинити вантажівку!
Очевидно, що кардинально вирішити проблему дронових ударів по цивільний інфраструктурі можливо тільки двома способами. Кардинально поліпшити систему ППО, але тут є проблеми – зайвих ЗРК у Європи вже немає, а наявні розтягуються для прикриття більш стратегічно важливих об’єктів. Зараз намагаються реалізувати проект зенітних дронів, але тут потрібно розуміти, що коли будуєш систему ППО на системі РЕБ, то є певні технічні проблеми, які не дозволяють ефективно працювати дронами по противнику. Саме тому ініціатива відомого волонтера Стерненка щодо захисту саме Чернігова виглядає нереалізуємою на практиці, хоча використання зенітних дронів поза межами населених пунктів може бути ефективним.
Також доволі сумнівною є ідея формування мобільних вогневих груп з місцевих цивільних. Така ініціатива вже підтримана військово-цивільною адміністрацією. І тут питання не скільки до фінансування, оснащення (я хотів би подивитись на будь-якого командира який дасть цивільним дороговартістні тепловізори, а за зброю та доступ до секретної інформації у вигляді тіє ж програми “Віраж” – то взагалі питання відкрите) скільки до підготовки. Для ефективної роботи потрібно не тільки проходження базової загальновійськової підготовки, але й спеціальних курсів в навчальному центрі з сотнями вистріляних набоїв на полігоні. Взагалі, це хибна думка про те, що будь-хто здатний збивати ударні дрони. Насправді, ціль знаходиться в зоні ураження буквально пару хвилин, і вразити дрон так, щоб він гарантовано був збитий (а це має бути влучання у двигун або бойову частину), дуже важко – тут потрібен колосальний досвід. Саме тому навіть з МВГ, які сформовані з військових, асів з декількома збитими повітряними цілями дуже й дуже мало (саме вони стають героями матеріалів військових ЗМІ).
Інший варіант вирішення проблеми – це знищення самих місць запуска БПЛА до їх запуску. Всі місця відомі вже давно – потрібно тільки виділити декілька «Фламінго»/«Нептун» для нанесення серйозної шкоди. Очевидно на жаль, що й на реалізацію цього варіанта поки що не варто розрахувати – наші ракетники зайняті тим, що нищать запаси бензину та нафти ворога.
Але рано чи пізно проблему прифронтових областей військово-політичному керівництву країни прийдеться вирішувати, основне, щоб до цього часу у нас зоставалась хоч якась інфраструктура….
