Після 2022 року питання будівництва фортифікаційних споруд на прикордонні та на фронті викликає жвавий інтерес суспільства. В цій темі маємо і корупційні скандали, і обговорення їх ефективності в сучасній війні. Спробуємо й ми розібратися в цьому питанні хоча би приблизно, при цьому намагаючись максимально концентруватися на історичному аспекті – все таки війна ще триває, і не про все варто розповідати вголос.
Трохи історії
Фортифікація — один із найперших засобів оборони в історії воєн. Дерев'яну стіну та рів використовували ще з прадавніх часів. Потім фортифікація розділилася на стаціонарну (фортеці) та польову.
У XX столітті в обох світових війнах масово використовували повноцінні лінії оборони. Особливо потужне будівництво розгорнулося в 1918 – 1939 роках, достатньо згадати декілька яскравих прикладів:
- лінія «Полісся» - польська оборонна лінія, яку зводили в 1928 - 1939-му роках на території Західної України та Західної Білорусі для захисту від можливого нападу з боку Радянського Союзу;
- лінія Мажино - система французьких укріплень на кордоні з Німеччиною. Була побудована в 1928—1936-му роках. Головна смуга оборони мала протяжність близько 400 км і глибину 10-22 км;
- лінія Маннергейма - фінський комплекс оборонних споруд між Фінською затокою та Ладогою довжиною 132-135 км, створений у 1920 - 1930-х роках на фінській частині Карельського перешийка.
Під час холодної війни концепція постійних укріплень мала враховувати, насамперед, розвиток бронетанкової техніки з потужними гарматами. У результаті всі бойові частини фортифікаційних споруд над рівнем землі були замінені на добре замасковані броньовані елементи мінімального розміру.
Однак з розвитком у 1980-х роках керованих боєприпасів та збільшенням потужності ручної реактивної зброї (перш за все, протитанкових ракетних комплексів) будівництво класичних укріплень і виробництво фортифікаційних бронелистів, спеціальної зброї повністю зупинилися, хоча деякі проекти тривали за інерцією ще в першій половині 1990-х років (наприклад, норвезька «фортеця» Ханеклейва та австрійські укріплення на кордоні зі Словаччиною).
В асиметричних конфліктах після 1991-го року використовували конструкції з габіонів, бетонних збірних елементів і металевих склепінь. Це відбувалось, наприклад, під час місій НАТО в Іраку та Афганістані або на буферних лініях оборони Ізраїлю.
Типова вогнева точка на лінії зіткнення, 2015 – 2022 рр. Фото: архів М.Жирохова
Українські укріплення у війні з Росією
АТО/ООС
У перший період війни — мова, перш за все, про літню операцію 2014-го року на Донбасі — українське військо майже не використовувало фортифікаційні споруди. Спочатку війна була маневреною, тому максимум, що було, — це облаштовували блокпости. І в цьому не було жодних стандартів — кожен робив на свій смак і з того, що було під рукою.
Вперше армійці почали закопуватися в землю вже під час оборони Дебальцевського плацдарму зимою 2015-го року. Зважаючи на умови місцевості, це були окремі взводні/ротні опорні пункти, між якими був простір від 200 метрів до 5 кілометрів із розміщенням спостережних пунктів.
Однак масоване будівництво оборонних ліній почалося після підписання Других Мінських домовленостей. З весни 2015-го року в медіа регулярно з'являлися заяви українських політиків про інтенсивне укріплення східних кордонів України. Писали про багатоповерхові бункери, що витримують вплив будь-якої відомої зброї, а тодішній президент Петро Порошенко описував укріплення як нову лінію Маннергейма, адаптовану до сучасної зброї. Це могло створити враження про існування глибоких, щільно укріплених ліній, насичених тисячами масивних залізобетонних об'єктів.
Вже у серпні 2015-го року Міністерство оборони України оприлюднило заяву, що оборонна лінія довжиною 600 кілометрів, що складається з трьох ешелонів, завершена. Перший ешелон мав бути зайнятий регулярною армією, два інші — підрозділами Національної гвардії. Більшість об'єктів були збудовані органами місцевого самоврядування (саме звідти пішла практика, що набула масовості після 2022-го) і лише невелика частина - безпосередньо армією. Частиною «лінії Порошенка» мало бути 380 кілометрів протитанкових ровів та 15 тисяч «бетонних споруд» типу «зуби дракона».
Але насправді ситуація була дещо інша. Після аналізу доступної інформації та супутникових знімків можна стверджувати, що заяви про потужні постійні укріплення варто оцінювати скоріше як пропаганду. Масово будували, перш за все, взводні опорні пункти. При цьому була прийнята вельми специфічна концепція оборони, ядром якої є компактні опорні пункти, віддалені один від одного на кілька кілометрів і здатні до кругової оборони.
У наступні роки з'являлися повідомлення про посилення укріплень на лінії зіткнення, особливо навколо Маріуполя, який справедливо вважали найімовірнішою ціллю російського нападу. Однак, якщо дивитися на історичні супутникові знімки, масштабного підсилення оборони з 2017-го до 2020-го року виявити не вдалося.
Будівництво бліндажа для особового складу, Донбас, 2018 рік. Фото: архів М.Жирохова
Всього до 2021-го на укріплення мало бути витрачено близько 2,4 мільярда гривень, що для робіт такого обсягу насправді сума вельми незначна. За ці кошти були побудовані укріплення на сході, включаючи 403 кілометри протитанкових ровів, 332 кілометри під'їзних шляхів, 99 кілометрів огорож, а також чотири опорні пункти та дев'ять вогневих позицій біля Харкова.
Наприкінці 2021-го року у відповідь на розміщення російських військ у Білорусі український уряд схвалив виділення Чернігівській ОДА 1,3 мільярда гривень на посилення укріплень на кордонах з Росією та будівництво оборони на білоруському кордоні.
Варто сказати, що з 2015-го року були розроблені декілька стандартних фортифікаційних споруд, які створили на Державному підприємстві Міністерства оборони України «Центральний проектний інститут» (випробування пройшли на Житомирському полігоні):
- збірна залізобетонна вогнева споруда (ВС-1-3);
- збірне залізобетонне укриття (бліндажі УФС-1 та УФС-3);
- збірне залізобетонне перекриття траншеї (перекрита ділянка траншеї ПДТ-1);
- металевий ковпак з бійницями — модульна вогнева споруда (МВС-2).
Окопи на фронті, 2022 рік. Фото: Антон Філатов
Широкомасштабне російське вторгнення
Повномасштабне російське вторгнення з лютого 2022-го року кардинально змінило погляди на фортифікації Сил оборони України. Перш за все, виявилося, що схема формування лінії оборони була хибна. Російські війська, користуючись вогневою перевагою і мобільністю, проривалися через прогалини між опорними пунктами. Найбільш ефективними перешкодами просуванню моторизованих підрозділів противника виявилися оборонні лінії, які копіювали річки та болота.
Швидкий підхід росіян до обласних центрів викликав появу великої кількості «їжаків» зі сталевих профілів, які, що називається, «були під рукою». Особливо багато їх було в Києві та Чернігові, хоча фіксувалися й в Одесі, яка готувалася для відбиття висадки морського десанту. Їхня військова цінність в умовах вуличних боїв неочевидна, але сам факт важливий.
Ще одним цікавим моментом стало використання оборонних споруд, які були зведені ще до Другої світової війни. Мова йде про Київський укріплений район, споруджений у період 1929 - 1941 років для захисту старого кордону СРСР до приєднання західноукраїнських земель. Автору відомо про використання в якості укриття ДОТу №481 в с. Горенка та ДОТу №511 (с. Мощун) за прямим призначенням, тобто в якості фортифікаційної споруди.
Варто сказати, що на Східному фронті російська тактика просування невеликими групами, незважаючи на появу великої кількості безпілотників, працює й станом на літо 2025 року, що в результаті призвело до корінної зміни самої стратегії побудови оборонних ліній.
Такий вигляд мають окопи на фронті. Фото: Національна Гвардія України
У 2024–2025-му роках після втрати певних територій у Донецькій області почалося облаштування ліній оборони в Дніпропетровській області. І тут, судячи з фото й відео, вперше почалося будівництво, крім опорних пунктів, ще й протитанкових ровів на багато кілометрів, які заповнені колючим дротом. Чисто теоретично, це має перешкоджати не тільки пішому наступу, але й моторизованим «накатам» на мотоциклах та баггі.
Дуже часто такі масштабні роботи порівнюють з часами Першої світової війни, але тут є дуже важлива особливість – це не окопи, де повинні сидіти солдати, а саме загородження проти механізованих штурмів.
В одному з інтерв’ю Дмитро Москалюк, командир інженерного батальйону інженерно-позиційного полку, що будує фортифікації, розповідав про сам процес: «Є загальноприйнята затверджена схема, і по ній працюємо. Починаємо з рекогносцировки, вибираємо ділянку, де вона може проходити. Тому що лінія сама по собі шириною 120 метрів, і не на всіх ділянках місцевості вона може проходити. Вибравши, підібравши місцевість, розмістивши її, і починаємо з першої позиції, це невибухові загородження. Далі відривання протитанкового рову, і за ним вже йде встановлення пірамід. Після пірамід знову протитанкові рови, і закінчуємо невибуховими загородженнями».
Крім того, використання FPV-дронів призвело до модернізації, власне, шанців, які отримали протидронову сітку, а масовані удари керованими авіабомбами стали вагомою причиною закопування буквально всіх позицій не тільки на фронті, але й у тилових районах (мова, перш за все, про навчальні центри).
Та й солдати на фронті доволі швидко зрозуміли: чим краще закопаєшся в землю, тим більше шансів вижити. «Земля на фронті визначає твій рівень. Буквально, без метафор. Ти на землі чи під землею. В тебе є шанс вижити чи немає такого шансу. Що більше твій окоп схожий на могилу, то більше шансів залишитися живим. Закопався в ямку і все. Земля тут - твій дім, також без метафор. Це стіни, накриття, твоя броня, твій захист».
Металевий ковпак з бійницями МВС-2. Фото: архів М.Жирохова
Невибухові інженерні загородження з спірального бар’єру безпеки (Єгози) та залізобетонних протитанкових надовбів (“зуби дракона”) Фото: Командування Сил підтримки ЗСУ
Чернігівщина
Ну, й від загального огляду перейдемо та зовсім небагато (зі зрозумілих причин) розповімо про Чернігівщину. Як вже відмічалося, фортифікаційні роботи на кордоні з Білорусією та РФ почались ще з 2021-го року. Йшли вони доволі повільно, і причин було багато, але основна – в умовах мирного часу не було правових підстав для вилучення землі у приватних користувачів. Тільки в жовтні 2024-го року це питання було урегулюване на законодавчому рівні, але й до цього режим військового стану давав купу можливостей. Саме тому обсяги будівництва фортифікації були недостатні, що призвело до появи розповсюдженого в чернігівському соціумі міфу, нібито «Чернігів був незахищений під час російської навали 2022 року». Фортифікаційні споруди були, але їх було недостатньо, щоб зупинити колосальні за чисельністю росіянські колони, які рухалися на Київ.
Ситуація кардинально змінилась після квітня 2022-го – спочатку почалося будівництво за рахунок місцевих бюджетів. Так, додаткові фортифікаційні споруди навколо Чернігова для місцевої бригади територіальної оборони були збудовані в 2022-2023 роках за ініціативи міського голови Владислава Атрошенка, роботи виконувало управління ЖКГ коштом міського бюджету.
Потім, коли частину доходів забрали до Києва, будівництво фортифікаційних ліній стало фінансуватись за рахунок держави, і кошти пішли через обласну військово-цивільну адміністрацію. Звісно, що загальні суми – це військова таємниця, але час від часу медіа озвучують цифри, і вони дійсно вражають. Так, в серпні 2023-го року Кабінет Міністрів України на запит Чернігівської обласної військової адміністрацій з резервного фонду державного бюджету виділив на будівництво військових інженерних та фортифікаційних споруд понад 363 млн грн.
Фортифікація десь на фронті, до 2022 року. Зверніть увагу на малопомітність, яка вважалась важливим елементом до появи розвідувальних дронів. Фото: архів М.Жирохова
В травні 2024 року з держбюджету на ці потреби виділили ще 804 млн грн. І хоча тоді начальник ОВА В’ячеслав Чаус говорив, що це «50% від потреби», але буквально через три місяці - в серпні - Кабінет Міністрів України виділив Чернігівській області додатково ще 1,5 млрд грн на будівництво фортифікацій.
І це не була остаточна цифра – в червні 2025-го року Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про виділення Чернігівській області 27,3 млн грн з резервного фонду держбюджету на будівництво оборонних споруд.
Таким чином, тільки ті суми, які потрапили у вільний доступ, вражають: за два роки ОВА використала по цьому напрямку близько 3 млрд грн. І це при тому, що в цілому оборона Чернігівщини не так критично зав’язана на фортифікаціях як, наприклад, в Сумській або Харківській області – згадаємо велику кількість малих і не дуже річок, які самі собою є доволі серйозною перепоною для ворога при підриві мостів, а також доволі обмежену кількість шосейних доріг.
Це дозволяє дуже обережно, але все ж говорити про те, що обороноздатність Чернігівщини за останні роки зросла в рази, і ситуація, коли росіянські війська в перший же день вторгнення були під обласним центром, вже не повториться.
Так виглядає частина лінії фортифікації на Чернігівщині. Фото: ОК «Північ»
* * *
В цілому варто сказати, що сучасна російсько-українська війна вчергове змінила погляди військових на війни майбутнього. Так, виявилося зарано «ховати» танки, хоча їхня роль, звісно, змінилася. Крім того, стало очевидно, що й фортифікацію зарано списувати з рахунків.
