Олегу Ярошенку 36 років. Він з дитинства захоплювався історією, зокрема, реконструкцією подій. Як згадує, хлопчик пʼяти-шести років захопився епохою Середньовіччя та лицарством. У той час він ще не міг подумати, що життя в наметах, відтворення бойових дій і налагодження комунікацій у групах допоможе йому у 2022-му на реальній війні. Чоловік після деокупації Чернігівської та Київської областей (це був початок квітня 2022-го року) пішов до військкомату зі словами: "І навіть думки такої, що у відтворенні історичних подій я брав участь, а в реальних історичних — не зможу взяти — не було".
Про його життєвий шлях як реконструктора, організатора фестивалів і про паралелі між історичними фестивалями та реальними бойовими діями Олег розповів у нашому інтервʼю.
"Я поринув у світ лицарської романтики"
- Олеже, розкажіть, будь ласка, про себе. Де ви навчалися, як і коли прийшло зацікавлення реконструкцією історичних подій?
- Все почалося з дуже раннього дитинства, ще до школи. Потрапив у Київ в археологічний музей, там побачив вироби первісних людей, крем'яні знаряддя, так звані мікроліти (дрібні кам'яні знаряддя. — Авт.), особливо гарпун мені чомусь на той момент сподобався. Коли повернувся у своє село Рожнівка (це Прилуччина. — Авт.), там спробував відтворити це. Тоді мені було років пʼять чи шість. Звісно, нічого не вийшло, тому що кременю (мінеральне утворення, що складається з кристалічного й аморфного кремнезему. — Авт.) не було. Але сама ідея виникла ще дуже в ранньому дитинстві.
Потім у шкільні роки потрапили на очі картинки реконструкції германських воїнів раннього Середньовіччя. Це — V-VI століття. От чомусь цю епоху — раннє Середньовіччя - я тоді вподобав. І вже у 7-8 класі дізнався, що є рух історичної реконструкції у Чернігові. Я з ними тоді провів достатньо часу, познайомився з літературою Толкіна (Джон Рональд Руел Толкін, CBE FRSL — англійський письменник, поет, філолог, професор, класик світової літератури XX століття та один із фундаторів жанрового різновиду фантастики — високе фентезі. — Авт.). Відтоді я ще більше поринув у світ лицарської романтики. Пізніше вже читав і "Старшу Еду" (найдавніша збірка епічних творів ісландської літератури. — Авт.), "Молодшу Еду" (твір середньовічного ісландського письменника Сноррі Стурлусона, написана у проміжку між 1222-1225 роками. — Авт.), "Пісню про Роланда" (старофранцузька епічна поема, що належить до циклу поем «Chanson de geste». У ранньому рукописі XIII століття налічувалося 9000 віршів. — Авт.), твори саме про раннє Середньовіччя, яке переходить вже в лицарську романтику. Звідси й захоплення цим періодом.
- Чи розділяла Ваша родина захоплення?
- В принципі, розділяли. Мама допомогла перші костюми шити. Також батьки підтримували фінансово. Тому що були перші поїздки на фестивалі, а це студентські роки, і тоді я не мав власних коштів. Вже коли на історичному факультеті навчався, що не дивно, то намагався все робити сам.
- Ви цілеспрямовано вступали до історичний?
- Саме так. Я вступив на історичний факультет — нині це Навчально-науковий інститут історії та соціогуманітарних дисциплін імені О. М. Лазаревського, на той момент уже існувала спеціальність археологія, і я хотів саме туди. На розкопки в Шестовицю, наприклад, я потрапив, коли там був фестиваль "Коровель-2002" — середньовічної культури слов'яно-вікінгів.
І вже у 2006-му я вперше поїхав на той фестиваль, коли там відбулося таке досить видатне відкриття — поховання конунга в Шестовиці. Там був знайдений і ритон — це ріг для пиття зі срібним окуттям, меч, спис. Досить таке багате поховання. І воно мене настільки вразило, що я вирішив не тільки саму історію вивчати, а й археологічний напрямок, який мені був цікавий. В інституті познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ольгою. Вона стала моєю підтримкою. Навчалася на одному курсі зі мною, а на наступний рік перевелася до мене в групу, і ми разом вже закінчили навчання, а після інституту — одружилися. Вона моє хобі повністю підтримала. Потім шила костюми, оскільки в неї є і був талант до пошиття, відповідна освіта.
З дружиною Ольгою
"На фестивалі вперше зрозумів, що росіяни від нас дуже сильно відрізняються"
- Вперше фестиваль "Коровель" у Шестовиці провели у 2001 році. З кожним роком кількість учасників зростала й у 2005 році до фестивалю доєднувались інші клуби з інших країн, в тому числі - з Республіки Білорусь та Російської Федерації. Розкажіть про той період.
- Якщо взяти фестиваль у Шестовиці, то туди приїжджали так звані представники СНД, тобто білоруси, росіяни. Наприклад, там я вперше зрозумів, що росіяни дуже сильно від нас відрізняються. Як це проявлялося? З ними не досить комфортно було спілкуватися, з більшістю білорусів — комфортніше. Але цей фестиваль з ряду причин поступово згасав, і на момент повномасштабного вторгнення перестав існувати. Зараз мені важко згадати всі події, які відбувались тоді, та куди ми їздили.
З іншими реконструкторами їздив до Києва, до Білгород-Дністровської фортеці (Аккерманська або Білгород-Дністровська фортеця — історико-архітектурна пам'ятка та найбільша фортеця України. Була споруджена за часів пізнього Середньовіччя на місці руїн античного поліса Тіра. — Авт.). Це пізнє Середньовіччя відтворювали, їздили в Херсон. Здебільшого — центр, південь і захід України. У Любечі проходили заходи, в самому Чернігові намагалися організувати "Мстислав Фест" (З нагоди Дня української писемності та мови та 1025-річчя хрещення Русі. Жовтень 2013 року. — Авт.).
- Чим для Вас була історична реконструкція до повномасштабного вторгнення?
- Це мій стиль життя і взагалі — частина життя. В принципі, стрижень, навколо якого все будувалося. Я і заробляв на цьому гроші, оскільки ми з дружиною виготовляли репліки одягу, взуття, інвентар для таборів. І спільно з товаришами — ковані речі, речі з дерева. Для підтримання цього руху в інших клубах ми продавали речі як в середині України, так і на фестивалях за кордоном. Ми самі почали організувати фестиваль — "Княжа брама" у 2015 році. Тоді вперше провели фестиваль в Чернігові.
Туди приїхали норвежці. В Україні на той час вже тривала війна на Сході. То ми їм поставили запитання, чи боялися вони їхати до України. Вони сказали: "Ні, ми ж вікінги". Вони приїздили до нас і у 2016-му, і в 2017-му роках. Познайомилися з поляками, які продовжували приїжджати. Це було до 2019 року, а потім почався COVID-19, і все призупинилося. Цей рух став на дуже довгу паузу.
- Ви сказали, що заробляли на життя фестивалями. Чи достатньо було цього?
- Ні. Організація фестивалів якраз прибутку не давала. Ми вкладали свої особисті кошти, час, постійно залишалися з мінусом. Але йшли на це, оскільки хотілося ділитися своїм хобі, показувати людям, що історія може бути не лише в книгах чи в історичних фільмах, де це досить викривлено показано. А можна наживо прийти, вистрілити з лука, потримати меч, спробувати приготувати їжу за рецептами тих часів, скуштувати її. Тобто долучитися саме до живої історії. За кордоном це так і називається — living history. Ми заробляли лише на представниках інших клубів, які купували у нас речі для свого хобі.
90% реконструкторів історичних подій нині - у Збройних силах
- Чи підтримуєте зв'язок з іноземцями-реконструкторами, з якими брали участь у фестивалях? Можливо, вони чимось допомагають ЗСУ?
- Підтримую і, наприклад, якщо взяти 2022-й рік, то наші друзі просили нас виїхати ще до 24 лютого. Бо поляки, наприклад, чітко розуміли, що війна буде. Потім вони радо приймали біженців у себе, наприклад, наше об'єднання Red wing — Armia Boleslawa, яке очолює реконструктор з Польщі, позивний "Князь Любомир". Вони організували і пункт прийому біженців, і членів родин реконструкції приймали у себе, намагалися розселити в Польщі.
Також об'єднання збирало гроші, наприклад, для нашого підрозділу. Допомагало купувати рюкзаки і певне обладнання. Це не зброя, а допоміжні речі, починаючи навіть від одягу до компасів. Загальне спорядження, яке можна було передати через митницю без проблем. Наприклад, більше сотні магазинів до АК-74 вони придбали, і я розповсюджував це серед представників історичної реконструкції, які на той момент служили у війську. Також допомагали з турнікетами. Зараз продовжуємо спілкуватися, але це вже більше моральна підтримка, ніж матеріальна, бо, в принципі, потреби в ній зараз стало набагато менше. Забезпечення у війську стало кращим, виплати дозволяють себе екіпірувати краще, ніж це було у 2022-му.
- А чи були такі випадки, коли члени Вашої реконструкторської спільноти повністю ігнорували повномасштабне вторгнення? Чи навіть виїжджали до Білорусі або РФ?
- Щоб так повністю ігнорувати - навряд чи. Кілька чоловіків виїхали за кордон, але за співвідношенням, мабуть, 90% - у Збройних силах, навіть дівчата з київських клубів подалися до лав оборонців України. Тобто ми не гралися у вікінгів, ми були ними. Навіть власна мотивація була. Я їздив на фестивалі, ми брали участь у відтворенні боїв, де все-таки травматизм був присутній. Летальних випадків не було, але переломи, забої, досить серйозні травми траплялися. І навіть думки такої, що у відтворенні історичних подій я брав участь, а в реальних історичних — не зможу взяти участь — не було.
Тільки-но з'явилася можливість, бо ми були в окупації за Черніговом, відразу пішов до військкомату. Це було 11 квітня 2022 року.
"Реконструкція готує до реальних бойових дій досить наближено"
- Які паралелі можна провести між життям воїна, яке Ви реконструювали у свій час, та життям бійця Сил оборони, ким Ви є зараз?
- Реконструкція підготовлює до несення служби. Навіть виїзд на фестиваль — це подорож. Потрібно зібрати речі, їх немало, але вони мають закривати основні потреби. Приїзд на територію фестивалю, а зазвичай це мінімальні умови, води мало, всього мало, їжу потрібно готувати самому, і все це дуже наближено до реальних, навіть сучасних бойових дій, попри сухпайки, які певний час можна їсти, а потім все одно доводиться щось готувати.
Взаємодія з товаришами, тому що ти сам по собі воювати не можеш. Це воює певний організм, і ви маєте налагодити взаємодію між собою, і що на відтворенні історичних боїв, що в реальних бойових діях, це досить схоже.
У мене є знайомий, який до повномасштабної війни виїхав з України до Португалії. То він повернувся, щоб вступити до лав ЗСУ. Наразі продовжує виконання своїх обов'язків. Так, він виїхав, покинув реконструкцію, навіть свої речі роздав друзям, колегам, але вирішив повернутися до України, тому що вважав - це його обов'язок.
Так і більшість людей, наприклад, з київських клубів стали офіцерами. Вони очолювали клуби, реконструкторські бої. Тепер вони очолюють справжні бої. Реконструкція готує до реальних бойових дій досить наближено. Наприклад, я не служив строкову службу, але у війську доволі швидко зрозумів, як це працює. Тому що бачив паралелі на наших фестивалях у відтворених бойових діях.
Побут дуже сильно допомагає. Людина, яка, наприклад, приїхала з села, у неї - ті самі навички, що і в мене. Тобто нарубати дров, викопати швидко яму - побутові такі речі, з яких війна, в основному, і складається. Тому що стрілянина, перестрілки, виконання бойових задач — присутні, але на це йде мало часу. Це короткі епізоди. В основному, на війні потрібно просто бути та підтримувати себе в боєздатному стані, не захворіти, це гігієна, їжа, житло і звичка до обмежених, я б сказав, спартанських умов. На наших фестивалях це було, і це допомагає навіть морально зараз. Деякі люди, які з міста виїжджають в поле, запитують: "Як тут можна спати?” Та легко, каремат кинув і спиш.
"Я прорахувався, тому що не думав, що ми потрапимо в окупацію в перші дні"
- Чи готувалися Ви до повномасштабної війни через те, що могли провести історичні паралелі в реконструкціях?
- Насправді — не готувався. Підтримував своїх знайомих, які пішли в Сили оборони у 2014-2015-х роках. Частина з них продовжувала бути залученими до руху реконструкції. Те, що почнуться якісь активні бойові дії, - я це вже розумів і знав. Але освіта історика казала, що 150 тисяч угрупування, яке зібрали росіяни для вторгнення, - цього недостатньо для повномасштабної війни. Я розумів, що буде ескалація на півдні, на сході. І, можливо, на Чернігівщині будуть заходи, щоб скувати певну частину наших військ саме на кордоні. Не дати можливості їх перекинути в зону основних бойових дій. Але росіяни вирішили інакше. Я в цьому плані прорахувався, тому що не думав, що ми потрапимо в окупацію в перші дні.
- А чи є зараз серед членів Вашої історичної спільноти в Силах оборони втрати?
- Звичайно. Мій товариш Вадим Багмет навчався зі мною в одній групі. Він багато чим цікавився, в тому числі й реконструкцією, і ковальською справою, і це нас підтримувало. Він, до речі, в перший день пішов до війська, в 1-шу окрему танкову Сіверську бригаду. Брав участь в обороні Чернігова, пережив її. Але, на жаль, у 2023-му загинув на сході. Крім нього ще були втрати. До десятка людей точно.
- До повномасштабної війни Ви шили історичне взуття епохи вікінгів. Наскільки зручний військовий одяг у сучасній війні?
- Важко сказати. Коли ми були в Чернігові, я ходив у пікселі ЗСУ не для служби. Мені він подобається. Але коли виїжджаємо в поля, то я намагаюся купувати дорожчі зразки або українського виробництва, або закордонного. У них інша якість матеріалів, якість шиття, крій інший, набагато зручніше. Зараз військовий одяг і взуття функціональне.
"Ми збереглись і як армія, і як військовий інститут, і протистоїмо сильному противнику"
- Як вважаєте, чи будуть наші нащадки через кількасот років проводити історичну реконструкцію російсько-української війни?
- Звичайно, будуть. Оскільки й зараз це вже відбувається. Це ж не тільки епоха Середньовіччя захоплювала людей, а й Наполеонівські війни, козацькі війни XVII-XVIII століття. Я вже мовчу про клуби, які займаються відтворенням Другої Світової війни, В'єтнамської війни, навіть деякі бачив невеликі осередки афганських подій.
Україна вже в цьому плані в тренді. Оскільки менша армія воює проти більшої армії. І не як повстанці, а як армія до армії. Ми збереглись і як армія, і як військовий інститут, і протистоїмо сильному противнику. Це не тільки оборонна позиція, а й наступальні дії.
- Щодо наступальних дій, як Ви оцінюєте дії на Курському напрямку українськими Силами оборони?
- Це потрібно було зробити, оскільки б росіяни перетнули кордон на Сумщині. Я в той час був на тому напрямку, але кордон з РФ не перетинав. Ця атака була несподіванкою для армії противника. Так, наша операція не досягла поставлених цілей. Там були тяжкі втрати, але нашим бійцям війна там була цікавіша, ніж на сході. Через те, що там були атаки, маневри й сам факт - територія ворога. В обороні війну виграти неможливо, тому такі атаки все одно необхідні.
- Історичною реконструкцією Ви займались разом з дружиною Ольгою. Наразі вона продовжує чи не на часі?
- Майже ні. Оскільки рух в Україні затих, ніхто цим не займається. Але вона допомагає пошиттям різного роду чохлів, сумок. Бо деяке обладнання потрібно ховати, переносити, прикривати від дощу. І в цьому плані вона реально допомагає, підтримує, створює надійний тил. Особливо цінно для мене, коли є відчуття дому, є, куди повертатися. Це дуже сильно допомагає в зоні бойових дій. Відчуття, що я тут роблю свою роботу, а вона робить вдома свою. Це морально дуже сильно підтримує. До речі, і закордонні друзі теж, коли пишуть, що чекають на нас, то ці слова, що ти комусь ще потрібен, мотивують.
Чернігівська Медіа Група
Спеціально для PECHERA.info
