Каністерапія – доволі популярний у світі метод реабілітації. Спеціально навчені песики під наглядом кінолога та психолога взаємодіють з людьми, що позитивно впливає на їх ментальний і фізичний стан. Тривожні та депресивні розлади, ПТСР, порушення моторики та координації рухів, проблеми з комунікацією – перелік показань до каністерапії дуже широкий. Тож як це працює?
Щоб дізнатися про це, наші журналісти завітали до ветеранського простору «Серцевір». Там щосереди проходять сеанси каністерапії з кане-корсо Лілу, яка вже багато років допомагає дітям і дорослим почуватися краще – як ментально, так і фізично.
У чому ж полягають тонкощі підготовки та специфіка однієї з найблагородніших «собачих робіт» у світі? Про це розповідає кінолог, Євген Усенко:
«Зазвичай характер собаки формується до двох років. Лише тоді можна зрозуміти, чи годиться вона до такої роботи. Причому цю оцінку мають зробити фахівці. Звісно, справа не тільки в характері: треба тренувати та вчити собаку. Лілу пройшла всі необхідні навчальні програми, тестування й 7 з 9 років свого життя працює терапевткою.
Робочий графік у Лілу строго нормований – по пів години два рази на тиждень. Перед заняттям розігріваємось іграми. Заняття зазвичай проходять з невеликими групами, щоб уникнути стресу. Ми маємо дбати не тільки про людей, а й про комфорт собаки».
Кому та як може допомогти каністерапія? Інна Каращук , психологиня, керівниця секції соціальної відповідальності компанії «COLLAR», яка проводить заняття, стверджує, що взаємодія з собакою – це велика емоційна і психологічна підтримка. Пес перебуває в стані резонансу з людиною, відчуває її. А люди налаштовуються на його енергетику. Він перебуває у спокої, бо знає, що ніхто нічого йому не зробить. І цей стан спокою передається людям, які знаходяться поряд, вони почуваються в безпеці.
Заняття з Лілу спрямовані на різні цілі – залежно від того, з якою групою вона працює. Для малечі це, передусім, зниження рівня стресу та тривоги, розвиток комунікативних навичок. Взаємодіючи з собакою діти стають відкритішими в спілкуванні та впевненішими в собі.
«Зазвичай діти виконують те, про що просять дорослі. А тут вони самі дають команди собаці, а вона слухається. А ще Лілу – найкращий помічник у навчанні. Наприклад, дитині треба краще навчитися читати. Але дорослі її критикують: не так кажеш, не так робиш. А собака не критикує, вона просто слухає, тому дітям простіше розкритися у групі, коли є собака», - пояснює психологиня.
Для учасників бойових дій це працює не лише як психологічна, а й як фізична реабілітація.
«Наприклад, у людини щось болить після поранення, пригнічений стан, нема бажання через біль виконувати якісь дії. Але хочетьcя поводити собаку за поводок – і вони підводяться, йдуть. За рахунок гри в м’ячик та перетяжку покращується координація рухів.
Після контузії часто страждає короткочасна пам'ять. І коли ми говоримо: «Поклич Лілу» або «Кинь м’ячик» – людина може забувати те, що щойно почула. Тож ми проговорюємо кілька разів і за рахунок того, що це відбувається системно, людина починає запам'ятовувати: ось собака, її звати Лілу, їй можна кинути м'ячик. Тобто ми працюємо таким чином з пам'яттю і з фізичними процесами. А коли годуєш собаку з руки смаколиком або гладиш - доторк до вологого язика або м’якої шерсті повертає тактильність», - продовжує розповідь пані Інна.
Користь каністерапії для ветеранів, за словами фахівчині, полягає ще й в тому, що повернення до цивільного життя після участі в бойових діях може бути непростим. Люди часто закриваються, не бачать розуміння серед оточуючих, не знають, як правильно комунікувати з ними. За допомогою собаки-терапевтки ветерани помалу відкриваються, починають спілкуватися з іншими, в них з'являється позиція безпеки та довіри.
Ольга Островідова, проєктна менеджерка ГО «Ветеранська спільнота України «Серцевір» додає:
«Проводити заняття з каністерапії нам запропонувала компанія COLLAR. Компанія має не лише велике бажання допомагати, а й всі необхідні ресурси та знання, щоб проводити такі заняття. Заняття проходять на безкоштовній основі, тож кожен з нашої цільової аудиторії – ветерани або члени їх родин – можуть долучитися».
Під наглядом пана Євгена та у супроводі пані Інни з Лілу на заняттях можна грати в м’яча та перетяжку, обходити перепони з Лілу на повідку, заплющивши очі й спрямовуючи собаку голосом. Можна віддавати команди підійти, сісти та дати лапу (звісно, за винагороду у вигляді смаколика, яким треба годувати з руки). А ще – обійматися, сидіти або лежати поряд, чухати та гладити. Своїми враженнями від заняття діляться мама Анастасія та Надійка з Андрійком, рідні військового:
Анастасія:
«Нам було дуже комфортно на занятті, ми змогли добре розслабитися й отримали велике задоволення від взаємодії з Лілу. Вона чудова собака, дуже вихована! Ми вдома маємо маленького песика, ще дуже молодого. І тепер хочемо навчити його таким гарним манерам, як у Лілу”.
Надія:
«Мені було дуже цікаво з Лілу, вона велика, але добра, з нею не страшно… Вона мене слухалась!»
Андрій:
«Було прикольно, хочу ще! У нас теж вдома є собака Боня, вона знає трошки команд, типу «До мене!» Хочу навчити ще більше!»
Що казати про малечу, якщо навіть дорослі сяяли від радості після взаємодії з собакою! Ми, журналістки, переконалися в цьому на власному досвіді. Якщо спершу відмовлялися долучитися й казали: «Та що ви, ми на роботі, просто постоїмо подивимось» - то наприкінці заняття вже чухали, гладили та обнімали Лілу разом з іншими. А ще – обмінювали смаколик на «Дай лапу!» і непомітно для себе увійшли в режим перманентної посмішки до самих вух.
Хай пробачать нас палкі шанувальники котів, ми їх теж дуже любимо… Але вислів «Собака – найкращий друг людини» - таки багато в чому справедливий. Утім, якщо десь проходитимуть заняття з фелінотерапії (себто “лікування котиками”) – просто «маякніть» і ми прийдемо до вас!
Фото та відео - Олександра Федоренко
