24-й світанок останнього місяця зими у 2022 році став лютим для кожного українця. Замість сонця – у небо піднялася російська авіація. Замість будильника – гуркіт ракетних ударів по всій території України. Холодна вогкість підвалу, яка замінила затишне ліжко. Перші звуки звивистого виття сирени. Ми нагадаємо про перший день повномасштабного російського вторгнення очима чернігівців. Багато хто описував свій лютневий світанок у соцмережах. Ми промоніторили одну з них і зробили скриншоти з того дня, коли всіх містян розбудила війна.
Усе почалося з вибухів.
Та на світанку офіційної інформації щодо того як просуваються російські війська, як ЗСУ відбиває наступи та що робити цивільним було обмаль. Зберігати спокій, не виходити з дому, а якщо вже вийшли — піти здати кров, закликали Владислав Атрошенко, Олександр Ломако та В’ячеслав Чаус.
До слова, містяни писали, що черга у пунктах переливання крові неабияк конкурувала з чергою до продуктових магазинів.
Зверталися до російського населення з проханням зупинити путіна.
А коли зрозуміли, що всі ці спроби марні — стали звертатися напряму до російського президента.
На жаль, не дослухався. Поки що :)
Він, як і багато російських «асвабадітєлєй» були певні, що Чернігів їх прийме із хлібом та сіллю. Тож, наші військові нагодували їх, як то кажуть, від пуза!
Щоправда, від такого рецепту у ворогів «скрутило животи» просто на підступах до міста.
Та попри увесь хаос, нерозуміння, безперервні обстріли й виття сирени, ночі у підвалі й брак їжі кожен намагався думати не лише про себе.
Виходило не у всіх. Залишали тварин у замкнених квартирах або випускали їх на вулицю, а самі евакуювалися до інших міст. Власники приватних садиб лишали собак на ланцюгах. На щастя чотирилапих, у Чернігові залишалися ті, хто забирав їх до себе додому та активно працювали зооволонтери.
Та найголовніше, що три роки тому, як і сьогодні, усі вірять в ЗСУ та дякують українським захисникам та захисницям.
