Сучасні учні вивчають шкільну програму не тільки з підручників, а й беруть інформацію з соціальних мереж: Instagram, TikTok, YouTube. Українська мова та література стала не тільки обов'язковим предметом у школі для здачі НМТ, це стало самоідентифікацією, це модно та патріотично. Переломним моментом стало повномасштабне російське вторгнення. Також піднесення української літератури відбувається і завдяки державі. Наприклад, є програма "єКнига" від Президента України Володимира Зеленського. Українці, яким виповнилось 18 років, та батьки дитини, якій виповнюється 18, можуть отримати 908 гривень для купівлі книжок.
Привити дітям любов до книги і читання — завдання важливе і амбітне. Але часто можна почути думку, що твори зі шкільної програми з української літератури не зрозумілі та важко даються сучасним підліткам 14-15 років. Співзасновниця та викладачка "БеркоШко" Валентина Мержиєвська наголошувала на цьому ще у 2021 році у своїй колонці на NV:
"Щоб збагнути ці твори, необхідно мати не лише психологічну зрілість і певну стресостійкість, а й власний життєвий досвід, на який можна спертися, і трохи розуміння історичних обставин".
А засновник всеукраїнської освітньої компанії Setstud Олександр Кондратюк розповів, що коли навчався у школі, не розумів: чому українська література така сумна? Тільки у дорослому віці до нього прийшло це розуміння. А особливо ясним воно стало під час повномасштабної війни.
Тож, чи дійсно шкільна програма з української літератури сумна та нецікава? Що зараз вивчають у школі, якій літературі надають перевагу учні: українській чи зарубіжний? На якій програмі базується вивчення української літератури? Чи є в ній сучасні письменники та який відсоток українських класиків?
Щоб відповісти на всі ці питання, ми поспілкувалися з вчителькою української літератури 7 класу чернігівської гімназії №28 Ольгою Петренко, завідувачкою кафедри філологічних дисциплін та методик їх викладання Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Ушинського Світланою Молочко.
Також у цій статті ми наводимо коментарі засновника всеукраїнської освітньої компанії Setstud Олександра Кондратюка та книжкової блогерки nevelychka_drama Анастасії Григоренко.
"Ти читаєш і думаєш: а навіщо мені це зараз?"
Олександр Кондратюк вважає: важливо, аби вчителі літератури в обов'язковому порядку глибоко пояснювали та передавали причини та наслідки: коли твір було написано, ким, навіщо, в яких обставинах.
"Інакше ти читаєш і думаєш: а навіщо мені це зараз? Дуже важливо, щоб крім формування національної ідентичності ми дотримувалися балансу з цікавістю. Заохочували сучасними письменниками, які більш все-таки позитивні. Наприклад, «Тореадори з Васюківки». Нехай не зовсім сучасний твір, але надзвичайно цікавий, легкий і простий. Таких творів необхідно ще більше включати в програму з української літератури, щоб учні хотіли всю ту сумну частину теж читати, щоб вона була розбавлена".
Також засновник Setstud зауважує: вчителям треба переймати і навчатися базової психології, щоб глибоко пояснювати предмет.
"Якщо кожен з цих дітей буде в якомусь творі знаходити головного героя, схожого на себе за характером, він краще розумітиме себе, а не матиме тільки якісь нав'язані батьками чи суспільством, школою, способи мислення".
І якщо ці твори розбавляти, продовжує далі експерт, то суміш психології та історії буде прищеплювати любов до читання ще більше.
"Основну проблему я вбачаю в тому, що педагогу не пояснили: як це можна зробити. На практиці програма — це лише одна половина, а те, як її інтерпретувати, — значно важливіше. Можна мати влучну програму, але викладач може не розуміти, наскільки це глибока річ, як подати її дітям. В першу чергу, необхідно наново перевідкривати ці твори викладачам: не тільки програмою, а й серією тренінгів”.
Що стосується сучасної програми укрліту, то вона, на думку Олександра Кондратюка, наразі призначена формувати певну національну свідомість, історичне розуміння та передавати культуру.
"Як ще краще можна підлітку донести про різноманітність людей, про їхні способи мислення, звички, характери, психотипи людей, які їм зустрічатимуться? Через літературу, звісно, і влучно підібрані твори. То нам тут необхідно тримати баланс між тим, щоб формувати національну свідомість, і між тим, щоб дійсно не забити того 15-річного підлітка якимись творами типу «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», де настільки все дико та сумно".
Підсумовуючи свою думку, Кондратюк зауважив, що навіть сумний твір можна подавати так, що дітям буде зрозуміло та цікаво. Це все майстерність вчителя.
“Річ у тому, що велике слово важливе для формування українця. І негативний твір, сильна драматургія, мають бути у програмі. Я сказав би, що програма буде сама автоматично трансформується тоді, коли ми змінимо мислення викладача, розбавляючи його сучасними різноманітними методиками".
Що кажуть батьки
Мати 9-класника Юлія Синиця вважає так: більшість творів у книжках з української літератури — про страждання.
"Це, напевно, для того, щоб молодь розуміла: все, що зараз в них є, це не прийшло просто так. Це було завдяки комусь, що раніше люди дуже страждали. Але у сучасної молоді, на жаль, інші страждання та інші переживання. Вони не розуміють, що раніше було по-іншому чи якось не так".
На думку Юлії, у програмі не вистачає погляду сучасних авторів, які зрозуміліші дітям.
"Це було б їм рідніше, а не те, що було колись і те, що когось водили по селу, хтось за когось воював і таке інше. Для війни в них є реальний приклад, реальні історії”.
Юлія Павленко — мати студента коледж, який зараз вивчає літературу у 10 класі, такої думки:
"Мій син казав, що класичні твори «важкі енергетично», «важко» написані та не зрозумілі. Їх не хочеться читати. Але, щоб це відбивало охоту до читання, такого немає. Він сам вже знає свої вподобання і підбирає собі книжки. Також казав, що в програмі йому особисто не вистачає сучасної української прози та поезії".
"Склався стереотип, що українська література – це суцільний плач"
На думку вчительки української літератури Ольги Петренко, наразі шкільна програма з української літератури перевантажена.
"Вивчаємо дуже багато творів. Для того, щоб ретельно, досконало зрозуміти, ґрунтовно проаналізувати той чи інший твір, потрібні не один і не два уроки. Це твори і класичної літератури, і наших сучасників, але на них дуже мало часу відводять. Вони вивчаються поверхнево. Наприклад, у сьомому класі ми вивчали твір «Захар Беркут», то на нього дається із вивченням біографії письменника чотири години. По суті, щоб розкрити постать Івана Франка, — один урок і три уроки на вивчення цієї повісті. Це дуже мало".
Філологиня Світлана Молочко такої ж думки — на вивчення творчості конкретного письменника бажано виділяти більше годин.
"Щоб у програмі було менше вивчення самих постатей (авторів — ред.), а у нас навпаки — більше. І в результаті виходить, що потрібно опановувати дуже багато авторів за короткий час. Це я вважаю недоліком. Але є плюс в тому, що учитель сьогодні може на власний розсуд приділити більше уваги одному творові й менше — іншому. Є право вибору, можна балансувати з урахуванням різних аспектів. І я б не сказала, що програма з української літератури нецікава. Зараз вона оновлюється. Також є кілька авторських колективів. Тож є здорова конкуренція, коли учитель має право вибору".
Пані Світлана каже, що погоджується з деякими тезами батьків і учнів, що є такі твори у програмі, які для дітей можуть бути незрозумілими.
"Але це питання виникало ще у 2017 році — про те, що там нецікаве все. Це той стереотип, який сформувався ще тоді. Я пам'ятаю, наприклад, одинадцятий клас. Спочатку у них за програмою йшло розстріляне відродження — Микола Хвильовий, «Я (Романтика)». Це депресивний твір. Далі Улас Самчук — «Марія» про Голодомор. По цій програмі йшов такий сум. Там тільки розрада була в Остапі Вишні. І тоді склався такий стереотип, що українська література – це суцільний плач".
Наразі, за словами філологині, є зміни, і нових авторів уже додають до програми.
Ольга Петренко вважає також, що велику роль у вивченні та зацікавленні української літератури відіграє сам учитель, як він подає матеріал.
"Наприклад, нещодавно я готувалася до уроків про Тараса Шевченка. Я дивилася, як його пропонують подавати зараз дітям, тому що це відрізняється від тієї парадигми, яку освоювала я. Є спірні моменти, як подають його постать. З чимось я погоджуюся, з чимось — не погоджуюсь. Бо певні якісь матеріали, які я бачила, не є підтвердженими. Для того, щоб дитина мала об'єктивний образ. Ми ж не повинні нав'язувати свою думку. Коли я навчилася ще в школі, спостерігався такий момент, коли дітям нав'язувалася думка вчителя. От я пам'ятаю навіть, як наша вчителька казала: «Ви можете думати, як хочете, а повинні відповідати так, як я вам сказала». То, можливо, це ще відштовхує дітей".
Якщо одразу все буде сумно, нецікаво, то діти ніколи цим не зацікавляться, каже Світлана Молочко. Це вже майстерність учителя — зацікавити, залучити інші види мистецтва.
Класика в поєднанні з сучасною літературою
Світлано Молочко пояснює: для того, аби вивчати сучасне, має бути також сформоване розуміння класики та літературних напрямів.
"Є уроки позакласного читання, на яких учитель може пропонувати твори, наприклад, більш сучасні. Але класика є основою".
Філологиня додає: учні не зможуть зрозуміти імпресіонізм в літературі без творів Михайла Коцюбинського, який був його основоположником.
"І от як не вивчати Коцюбинського? Це ж класика. Так само, наприклад, реалістичну манеру письма ми не можемо зрозуміти без творів Івана Нечуя-Левицького. Це теж класика. А як, наприклад, збагнути основи драматургії без творчості представників театру корифеїв? Це 70-ті, 90-ті роки XIX століття, теж це нереально. Тому класичні твори мають бути".
Сьогодні учні у школах Чернігова працюють за різними програмами, розповідає пані Молочко. Звідси також можуть виникати питання у батьків та учнів до матеріалу, який вивчається.
Також впроваджується концепція нової української школи, дещо можна скорочувати в межах 20%, пояснює Молочко. З її слів, програми, які стосуються нової української школи, — осучаснені, там багато матеріалів сучасних поетів і прозаїків, є також драматичні твори.
"Зрозуміло, що є Тарас Шевченко, Леся Українка — класика. Без цього, я вважаю, зовсім не можна. Можна просто збалансувати та дати на вивчення творчості одного митця, наприклад, годину, а на сучасників — більше".
Те, що сучасної літератури у програмі стає більше, каже й Ольга Петренко.
"Наприклад, в цьому році сьомий клас вивчав оповідання «Маленький дзвонар із Конотопу» Леоніда Полтави. Раніше цей твір не вивчався у школі. Потім Наталка Малетич «Усе шкереберть. І у цьому насправді є сенс». Це оповідання про перше кохання, і, до речі, воно дітям дуже зайшло. Я навіть і не думала, що сьомий клас так його підхопить. Вони його всі прочитали із задоволенням. Але, знову ж таки, ми говорили про цей твір два уроки, а я бачу, що дітям хотілося б ще розгулятися, ще поговорити, дослідити".
З практичного досвіду пані Ольга розповідає, що учням сьомого класу подобаються читати твори про кохання, а вже старші класи не цікавляться подібною літературою.
Сьогодні, коли українці знаходяться в інформаційно-тривожній атаці, на уроках учням хочеться веселого та оптимістичного, вважає Світлана Молочко.
"І коли вивчаємо твори про боротьбу Богдана Хмельницького з ляхами, то зрозуміло, що для учнів це депресивні твори. Але ж ми маємо знати історію. Не можна викидати з програми «Україна у вогні» Олександра Довженка. Дехто мені казав, що це радянщина і таке інше. Але я все-таки переконана, що хоча би фрагментарно учитель міг обрати цей твір, тому що сьогодні те, що відбувається, називають «Україна у вогні номер два».
"Для підлітків 10-15 років Жадан — вже дід старий"
Щодо того, яку сучасну літературу варто викладати в школі, які твори цікавіші, Ольга Петренко вважає так:
"Наприклад, Сергія Жадана хоч і вивчають в 11-х класах, але це для мого покоління він — культова особа. А для підлітків 10-15 років, Жадан, — вибачте, вже дід старий. Тому, з моїх спостережень, діти більше читають все ж таки зарубіжну літературу. Я зробила такий висновок: що, можливо, книга, яка потрапляє до їхніх рук, більш яскрава і більш приваблива. Можливо, це справа видавництва. Важливе оформлення книги. Бо дитина бере книжку не стільки за текстом, як за обкладинкою".
Книжки читають ті діти, які люблять читати, додає Світлана Молочко.
"На сьогодні в новій українській школі вивчення поезії на пам'ять не є обов'язковим. Це дається на розсуд учителя та учнів. От навіть тут демократичний підхід і академічна свобода. Але, на мою думку, зовсім не вивчати на пам'ять — не можна. Тобто цей аспект дуже важливий. Тому що це розвиває пам'ять, вміння виразно читати, інтонацією розставити якісь акценти, логічні паузи робити".
Олена Петренко додає, що зараз в учнів також і зруйнований стереотип, що письменників немає серед живих.
"Це був 2016 чи 2017 рік, коли ми до школи запросили Олену Печорну — нашу землячку, письменницю, то просто зібрали всіх дітей, які б хотіли поспілкуватись з нею. То вони казали: «Що? Жива письменниця»? То, в принципі, за ці вісім років цей стереотип уже зруйновано. Діти вже знають, що письменники є живими, і вони ходять поміж нас".
"Підлітки не мають випускатися зі школи з уявленням про українську літературу як про кріпацьку"
Але ж все-таки шкільна програма, на думку книжкової блогерки Анастасії Григоренко, має бути переглянута відповідно до сучасних викликів.
"Зокрема, має бути враховано вік учнів, їхню навантаженість та кінцеву мету вивчення літератури. Для того, аби після школи діти хотіли й продовжували читати українське, вони мають ще за шкільною партою сформувати уявлення про неї, як про цікаву та різноманітну".
З її слів, питання змін в шкільній програмі доволі часто почало підійматися в експертних колах під час повномасштабного вторгнення.
"Думки щодо того, чи потребує шкільна програма змін, відверто різняться. Здебільшого люди схильні вважати шкільну програму з української літератури нудною та такою, що потребує перегляду. Також у суспільстві побутує стереотип, що українська література — це література про кріпаків, герої завжди страждають, борються за свободу і так далі. Ці стереотипи мають глибоке коріння, яке сягає досвіду, набутого саме за шкільною партою. На фоні такого ставлення і уявлення про українську літературу, зарубіжна здається кращою, цікавішою, повнішою. Насправді ж, українська література нічим їй не поступається. В ній так само знаходимо пригодницькі історії, інтелектуальні романи, детективні сюжети та заплутані любовні трикутники".
"Як на мене, проблема зі шкільною програмою полягає не тільки в її наповненні, а ще й в тому, що головною задачею шкільної програми є формування в учнів коректного та правильного ставлення до нашої літератури. Підлітки не мають випускатися зі школи з уявленням про українську літературу як про кріпацьку, сільську літературу. Вони мають знати не тільки Шевченка, Франка та Українку. Водночас у прагненні розширення в учнів знань про наших письменників, шкільна програма є перенавантаженою. Занадто багато творів і занадто мало часу, щоб їх пояснити, ба навіть, щоб прочитати".
Книжкова блогерка вважає, що твори, які читають в школі мають бути зорієнтовані, в першу чергу, на відповідну вікову категорію.
"Я беззаперечно погоджуюся, що «Земля» Кобилянської є прекрасним і важливим твором, але читати її в 10 класі — не дуже гарна ідея. І я можу лише уявити, яким би задоволенням було ще в підлітковому віці почитати «Царівну» тієї ж авторки, або «Невеличку драму» Підмогильного, або будь-який феміністичний твір. Натомість маємо «Чорну раду» Куліша, «Зачаровану Десну» Довженка і ще багато творів для додаткового читання, які насправді мало хто читає повністю".
Анастасія Григоренко каже: ці твори чудові, але не для підлітків. Адже, школа — це той час, коли у тебе купа предметів, домашніх завдань, додаткових занять, а ще — хвилювань, почуттів, страхів, переживань та бажань.
