«Трагедія у гуртожитку на Попудренка» – 8 років тому обвал частини будівлі гуртожитка, через який загинула дівчина, та ще понад 200 людей залишилися без даху над головою, був головною подією у Чернігові. 8 років – то майже ціла вічність, особливо зважаючи на події останніх днів, місяців і років. Бо тоді, у грудні 2016-го, мало хто міг уявити повномасштабне вторгнення і те, що війна дістанеться і до Чернігова, а коронавірусний карантин – безпрецедентний за останні 100 років – здавався взагалі чимось неможливим.
Тож за подіями, та що вже там – за болем останніх 8 років – трагедія гуртожитку на Попудренка здається вже не такою значущою. Але ця трагедія торкнулася сотень чернігівців, і, як би не було парадоксально, ця історія, схоже, далека від свого закінчення. Тож, про долю гуртожитку «на Попудренка» (наразі то вже вулиця Мацієвського) і піде сьогодні мова.
Будинок з проблемами, які хронічно не вирішувалися
Одразу після трагедії, 12 грудня 2016-го року повідомлялося, що у будинку був вибух. Але це не так. Щоб зрозуміти, що тоді сталося, ми наведемо довгу цитату - з тих, що, як ми знаємо, не надто люблять читати (і то зрозуміло, чесно). Але все ж вона тут потрібна для того, щоб розібратися, що та як тоді сталося:
— 12 грудня 2016 року, о 16 годині 19 хвилин, у будівлі гуртожитку відбулося руйнування несучих елементів будівлі, зокрема фундаментів та стін, яке виникло в результаті нерівномірних деформацій ґрунтової основи, спричинених: тривалим зволоженням підвальних приміщень будинку, відсутністю по периметру житлового будинку вимощення, яке б забезпечувало в повній мірі відвід атмосферних опадів від фундаменту, відсутністю гідроізоляції фундаменту житлового будинку, характеристикою рельєфу земельної ділянки що розташована вище та має ухил в сторону зруйнованої частини будинку, що створювало додаткове зволоження ґрунту біля будинку, постійними витоками побутових вод безпосередньо в підвальне приміщення, не приєднанням трубопроводу стоків з душової у підвальному приміщенні до загальної системи водовідведення та каналізації, відсутністю системи вентиляції в душових та в місцях загального користування, безпосередньою близькістю розташування насипних та лесовидних ґрунтів, на яких зведений житловий будинок, незадовільним технічним станом інженерних мереж, а також відсутністю належної експлуатації житлового будинку, що виражається в несвоєчасному виконанні попереджувальних ремонтно-будівельних робіт та підтримання технічного стану житлового будинку для забезпечення безпечного та безперебійного його функціонування, інженерних мереж та обладнання протягом установленого терміну служби житлового будинку,— про це йдеться у Постанові Верховного суду України від 8 червня 2021-го року і саме описана тут причина (вірніше, причини) призвела до трагедії.
Втім, майже певні, що повністю наведену цитату ви не осилили. Тому перейдемо до історії та спогадів.
Гуртожиток будувався для працівників швейної фабрики «Елегант» – у 1972-му туди почали заселяти людей. 38 років, до 2010-го будинок належав фабриці. Але за 6 років до трагедії його передали на баланс ЖЕКу, точніше – до КП «Новозаводське».
— Всі знали, що будинок був на скобах. Він був аварійний, він «підтікав», там каналізація текла. Він з самого початку був побудований невірно. Будинок стояв на насипних ґрунтах. В нього не було майбутнього. Те, що він так довго простояв… — розповідає Олена Сущева, мешканка гуртожитку. — Його будували. До третього поверху добудували, він тріснув, його четвертим «закрили». Його побудували і вже були скоби на ньому.
Отже, проблеми у будинку почалися задовго до трагедії. І сигналізували про стан гуртожитку його мешканці теж не один рік: однією з найбільш важливих проблем було підтікання душу – частина води через плити стікала одразу у підвал.
Телефонували до КП «Новозаводське» мешканці і в день трагедії, але, як розповідають постраждалі, комісія з ЖЕКу мала приїхати лише на наступний день, коли, як ми знаємо тепер, вже було занадто пізно.
— За 4 місяці до обвалу, пам’ятаю, прийшли представники ЖЕКу: «Ми будемо за вами слідкувати, тільки ж залишайтеся з ЖЕКом» (тоді почалася історія з переходом до ОСББ). За тиждень до трагедії вже пішли тріщини, бокова стіна вже почала відходити. У день обвалу, вранці, ми кричали: «Там провисла плита перекриття. Ситуація критична!» Особисто я телефонувала, сусідка телефонувала. Там вже зі стелі сипалася штукатурка. Ніхто не приїхав. Сказали: «Ми створимо комісію і завтра прийдемо», — згадує пані Олена.
Їй того дня пощастило – у день обвалу пані Олена була вдома, але її кімната розташовувалася в іншому кінці будівлі.
— Коли це сталося, відбувся «хлопок», крізь двері пройшов такий ніби протяг. Я думала: «Може з даху сніг скидають?» Вибігла у коридор, люди кричать, клуби диму. Електрика почала блимати. Люди почали вибігати з дому. Багатьох тоді не було вдома – інакше було б більше жертв, – згадує вона ту трагічну подію.
Однак пощастило того дня не усім. Молода жінка загинула, юнака рятувальники дістали з-під завалів. Як каже пані Олена, той «наче у сорочці народився», адже вижив, коли буквально на нього обвалився будинок.
Після трагедії
Так, могло би здатися, що головна трагедія – то обвал. Але насправді митарства тих, хто тоді втратив житло, почалися буквально одразу та не закінчуються і через 8 років.
Як розповідала пані Олена, від міської ради тоді, на межі 2016/17 років їм виділили допомогу: по 830 гривень на кожного зареєстрованого. Ті, в кого було зруйноване абсолютно все, отримали більше – по 5 тисяч гривень. І хоча за останні 8 років, на жаль, гривня значно знецінилася, ці 830 гривень на людину були невеликою сумою і у ті часи:
— На вантажоперевезення ми витратили більше, ніж нам дали, — визнає Олена Сущева.
Як згадує моя співрозмовинця, навіть у школі № 17, де вчилися її діти, батьки та небайдужі зібрали для родини більшу суму – 3,5 тисячі.
Але головне, що запам’яталося тоді – не гроші та їхня кількість, а те, що, хоча по гуртожитку ходили різні комісії, а кімната пані Олени була далеко від місця обвалу, їй тривалий час не давали забрати ані продукти, ані ліки.
— Фактично, я вийшла без нічого. На наступний день, коли там вже працювала комісія, я просила: «Дайте мені зайти та взяти тонометр та ліки». Але вони не давали зайти у дім. Перший тиждень нам, фактично, не дозволяли брати взагалі нічого. Потім дозволили брати ручну поклажу: спочатку давали по пів години, потім – до заходу сонця. Це було принизливо та образливо, — ділиться спогадами жінка.
Що сталося з жителями
Як нам розповіли у міській раді, на момент трагедії у гуртожитку на тогочасній вулиці Попудренка жили 218 людей, з яких 178 були зареєстровані у цьому будинку, а ще 40 реєстрації у гуртожитку не мали. З цих 218 людей приблизно половина – 104 особи (55 сімей) досі живуть у гуртожитках. Але в інших – студентських. За найм житла у двох з них, тих, що належать залізничному та будівельному ліцеям, сплачує міська рада. Щодо третього гуртожитка, який відноситься до НУ «Чернігівська політехніка», – між ВНЗ та міськрадою був підписаний меморандум, який і дозволяє тим, хто раніше жив на Попудренка, жити у студентському гуртожитку.
При цьому комунальні послуги у всіх трьох гуртожитках оплачують самі вимушені переселенці.
— Ми прийшли, тут було дуже холодно, студентський гуртожиток був запущений. Довелося і сантехніку змінювати, і труби. Комунальні в нас тут були захмарні. Десь у 2020-му я добилася встановлення лічильників на поверсі, — згадує пані Олена перші дні з моменту заселення своєї родини до гуртожитку залізничного ліцею.
І тут є ще одне важливе зауваження: договори з ліцеями та меморандум з «Чернігівською політехнікою» підписують терміном на 1 рік. Останнє рішення щодо цього виконком міської ради прийняв наприкінці листопада 2024-го року і стосується воно проживання на 2025-й рік. Отже, де-факто, колишні мешканці гуртожитка на нинішній вулиці Мацієвського досі не є колишніми, адже реєстрація в них залишається за тією, старою адресою, а їх стан у гуртожитках, де вони живуть зараз, – досі «підвішений». Бо що буде після 2025-го року? Чи домовляться влада та навчальні заклади на 2026-й рік? Це залежатиме не від жителів, а від політичної волі місцевої влади.
Від Атрошенка до Президента
— Відразу, на наступний день о 9-й ранку, нас зібрав мер (на той час Владислав Атрошенко, — прим.) і він сказав одразу: «Ніхто нікому нічого не винний, я вас розселив, ви і так маєте радіти. У вас приватизоване житло. Я працював, щоб не жити так, як ви». Позицію мера ми зрозуміли з першого дня. Квартиру дали тільки матері загиблої дівчини, — розповідає Олена Сущева.
Мешканці запрошували архітектора, який, за їх словами, підтвердив, що будинок не підлягає відновленню.
— Дім, в якого не має фундаменту, – не має майбутнього. Запорука гарного будинку – це гарний фундамент. Буде поганий фундамент – почнуться тріщини, — підкреслює пані Олена.
За ці роки мешканці зруйнованого гуртожитку ходили на телеефірі, до них приїжджали журналісти та депутати, а одного разу пані Олені вдалося навіть зустрітися з Президентом Володимиром Зеленським аби особисто передати йому листа з описом проблеми:
— Це було влітку: здається, 2021-й рік. Ми – я та ще одна жінка з нашого будинку — передали йому офіційний лист. Був Атрошенко (Владислав, на той час – міський голова Чернігова, — прим.), Зеленський, Семінський (Олег, депутат Верховної Ради від Чернігова, — прим.). Семінський був поруч, пояснив ситуацію, показав світлини будинку. Я думала, що Зеленський щось вирішить. Але на цьому і все… — пригадує жінка.
Як каже пані Олена, близько 15 людей, котрі жили у гуртожитку на тогочасній вулиці Попудренка, померли так і не дочекавшись вирішення ситуації.
— Дайте нам те, що в нас було, і все — або мої «квадрати», або фінансову компенсацію. Ніхто не просить квартиру. У відновлений будинок ми вже не підемо. Тим більше, він 8 років простояв, — підсумовує пані Олена.
Хтось винний?
На початку цього тексту ми згадували рішення Верховного суду від червня 2021-го. У судовому реєстрі обвинувачений у цій справі знеособлений (проходить під псевдонімом «ОСОБА_7»), проте вказаний у реєстрі стану розглядів судових справ – це Вячеслав Николенко, який, на момент трагедії, очолював КП «Новозаводське». Його звинувачували у вчиненні службової недбалості, яка спричинила тяжкі наслідки. Як йдеться у рішенні суду, посадовець знав про результати огляду гуртожитку навесні та восені 2016-го року, але не забезпечив попереджувальні ремонтно-будівельні роботи, хоча повинен був це зробити.
Чернігівський апеляційний суд (саме рішення цього суду набрало законної сили) визнав посадовця винним та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі на 4 роки з позбавленням права обіймати певні посади 3 роки. Втім, відбування покарання екс-чиновнику замінили на 2 роки іспитового терміну. Також з нього стягнули 5 тисяч витрат на лікування потерпілого у другій лікарні, частково задовольнили цивільні позови частини потерпілих та стягнули з екс-посадовця 64 тисячі гривень за залучення до цієї справи експертів.
При цьому сам пан Николенко, як йдеться у судовій постанові, не вважав себе винним та переконував суд, що не мав реальної можливості усунути причини, що спровокували обвал будинку. Втім, скаргу колишнього чиновника Верховний Суд залишив без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції – без змін. Простіше кажучи, Вячеслава Николенка визнали винним в цій трагедії.
Що це значить для мешканців? Як каже пані Олена, частині з них присудили по 50 тисяч компенсації від пана Николенка. Втім, ці гроші досі не виплачені.
— Мабуть, тисяч 12, від сили (виплатили на цей час, — прим.). Щомісяця щось приходить – іноді по 500, іноді по 1000 гривень. За два роки, мабуть, 12 тисяч «накрапало», — говорить Олена Сущева.
Але жінка підкреслює, що на момент передачі будинку комунальному ЖЕКу у будівлі вже були проблеми. При цьому приймав будинок у 2010-му не Вячеслав Николенко: згідно його офіційної біографії, КП «Новозаводське» посадовець очолив тільки у лютому 2016-го, тобто менше ніж за рік до трагедії.
Що з майбутнім?
У січні 2025-го року вигляд колишнього гуртожитку на сучасній вулиці Мацієвського формує гнітюче враження. І не тільки через поличку, шафу та диван, що досі стоять на другому поверсі на місці обваленої стіни та нагадують історію «незламної шафи» Бородянки. І не через вибиті шибки, крізь які проглядаються рештки майже забутого чужого відносно спокійного життя. Будинок схожий на смертельно пораненого звіра, якого кинули вмирати, і ще жива плоть якого почала гнисти. Відчуття це доповнює запах (можна навіть сказати — сморід), який зустрічає тебе, якщо зайти у двір.
Ну, а те, що цей «звір» ще остаточно не вмер, підкреслює, зокрема, щось на кшталт саморобного мангалу під козирком під’їзду: схоже, іноді тут хтось, так би мовити, «тусить».
Перебуваючи біля будинку складно уявити, що зараз, 8 років потому, тут щось можна відбудувати. Втім, буквально до початку повномасштабного вторгнення міська влада дотримувалася протилежної думки. Як йдеться у відповіді міської ради на наш запит, у липні 2017-го був розроблений проєкт відновлення будівлі та отриманий позитивний експертний звіт, а у серпні того ж року відбувся тендер на це відновлення. Втім, до грудня 2020-го (до рішення Чернігівського апеляційного суду по справі Николенка) будівля перебувала під арештом, а тому у 2018-му році перший договір на відбудову був розірваний.
Однак у серпні 2021-го року відбувся другий тендер з капремонту гуртожитку на тогочасній вулиці Попудренка. Переможцем було визнане ТОВ «УТБ-Інжиніринг», що було готове провести ремонт за 31,8 мільйони гривень. Ремонт мав бути закінчений до кінця серпня 2022-го року.
Однак договір так і не був укладений, адже у листопаді 2021-го, тобто за кілька місяців до повномасштабного вторгнення, після перевірки Держаудитслужби, управління капітального будівництва міської ради вирішило відмінити закупівлю з формулюванням: «у зв'язку з неможливості усунення порушень, що виникли через виявлені порушення законодавства у сфері публічних закупівель».
Однак у відповіді, яку в останні дні 2024-го року нашій редакції надіслала міська рада, не згадують тендер 2021-го року. Там зазначають, що у 2018-му році ДП «Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій» провів повторне обстеження технічного стану та експлуатаційної придатності будівельних конструкцій гуртожитку. І хоча, як підкреслюють у міській раді, відповідно до українського законодавства проєкт капремонту гуртожитку досі є чинним, посадовці звертають увагу на два моменти: відсутність грошей та можливі зміни у стані будівлі за останні роки.
— Зазначаємо, що чинне законодавство не передбачає процедури втрати чинності розробленої проєктно-кошторисної, а отже, проект «Капітальний ремонт будівлі по вул. Попудренка, 16 в м. Чернігові» є чинним, — заявила у відповіді нашому виданню заступниця міського голови Вікторія Пекур. — В свою чергу, проєктні рішення вказаного проєкту не враховують можливу зміну стану будівлі, що відбулася з 2021 року, а також зміни державних будівельних норм, які введені в дію за цей час. Отже, при прийнятті рішення щодо подальшої реалізації вказаного вище проєкту буде проведене повторне обстеження технічного стану та експлуатаційної придатності будівельних конструкцій зазначеної будівлі та за його результатом буде прийняте рішення щодо здійснення коригування наявної проєктно-кошторисної документації або розробки технічної документації на демонтаж вказаної вище будівлі.
Отже, навіть через 8 років зарано ставити крапку у головній трагедії Чернігова грудня 2016-го року. Певним рішенням могло би стати розселення мешканців цього гуртожитку у будинки, які за рахунок данців цьогоріч мають розпочати будувати на Масанах. Там мають побудувати 8 будинків на 420 квартир для соціально незахищених мешканців Чернігова.
Втім, після облоги нашого міста російсько-білоруськими окупантами та наступних обстрілів Чернігова, один з яких стався вже на початку 2025-го, соціально незахищених городян, чиє житло або зруйновано, або значно постраждало, м’яко кажучи, чимало. Тому остаточне рішення – за місцевою владою. І навряд чи це рішення зможе влаштувати усіх.
