Здається, всі чернігівці знають про Масани. Наразі це район, який найбільш активно розвивається – тут побудували новий садочок, активно зростають багатоповерхівки та навіть планується багатомільйонне будівництво житла для ВПО. Ось тільки є одне «але»: ці Масани не зовсім Масани – історично це було село Забарівка.
А де ж тоді Масани? А Масани знаходяться далі – на виїзді з міста у бік Любеча (ну або міського сміттєзвалища). Наші журналісти побували на «справжніх» Масанах, поговорили з його мешканцями та дізналися про його історію та сьогодення.
Село на березі річки
Масани – це село з майже 400-річною історією. Вперше воно згадується у 1638-му році. Як припускає чернігівський історик Сергій Горобець, назва села, найймовірніше, пішла від Юрія Масана – отця чернігівського бурмістра Іллі Масановця.
Інша дослідниця історії Масанів – Віра Зайченко зазначає, що у XVII-XVIII столітті село звалося не Масани, а Мосани, і, можливо, було пов’язано з прізвищем «Мосан», яке зустрічається у сусідньому Старому Білоусі.
До речі, хоча більшість чернігівців, гадаємо, сходу назве тільки дві міські річки – Десну та Стрижень (хтось більш «прокачаного» рівня згадає третю – Чорторийку)… Але це не єдині річки нашого міста, адже і Масани теж були засновані на березі річки. Назва, як і сама річка, не зберіглася.
Хоча вгадати річку на Масанах можна легко – одна з головних вулиць колишнього села – Масанівська, по середині перетинається невеличким заболоченим гайком з трьома озерцями. У двох з них плавають домашні гуси та качки (видовище то дивовижне, особливо пригадуючи, що ми досі знаходимося у мегаполісі – обласному центрі).
Трете озеро набагато більше та, як розповіли нам місцеві, виконує функцію пожежної водойми. Домашні птахи тут не плавають, зате в очереті ховається самотня пташка (здається, водяна курочка, втім, автор цього матеріалу не надто сильний в орнітології).
- Вода йшла трохи далі, у бік Кошівки (село Новобілоуської громади, – прим.) річечка текла, – згадує дослідниця історії Масанів Віра Зайченко.
З колгоспу в обласний центр
- Село було невелике, – каже про розмір Масанів пані Зайченко. Масани умовно були поділені на дві частини – та, що на виїзді на Любеч, звалося «Шлях», інша – з церквою Різдва Пресвятої Богородиці, так і звалося – «Село».
Масанівська церква була доволі старою – кінця XVII–початку XVIII століть і, як кажуть, була схожа на Новобілоуську. Першим місцевим священиком вважають отця Карпа (Колодкевича). Церква майже пережила Радянський союз. Але лише «майже» – напочатку горбачовської «Перебудови», у 1985-му храм знесли. Як кажуть масанівці, частково це пов’язано з тим, що під час Другої світової втратилися документи на храм, через що її не визнавали пам’яткою архітектури:
- Вона була така, як Новобілоуська церква. Чуть-чуть позжє, на півсотні лєт. Але під час війни втратилися дакументи на їє. Закрили, так як вона не історична пам’ятка. Дерев’яна церква і дзвіниця – усе разом було. Іконостас був очень красивєй, – згадує мешканець Масанів Михайло Зайченко.
На початку XXI століття на цьому місці побудували нову церкву – також Різдва Пресвятої Богородиці. Гроші на храм давали місцеві – хто скільки міг. Наразі храм на вулиці Масанівській належить до УПЦ Московського патріархату (тут варто нагадати, що ця церква, відповідно до висновків Держслужби з етнополітики, є структурним підрозділом російської РПЦ).
До Чернігова Масани приєднали 51 рік тому – у 1973-му. До того тут існував колгосп, причому спільний з іншим колишнім селом, а нині – районом Чернігова – з Котами. І хоча до Чернігова від Масанів було буквально рукою подати, масанівці, як й котівчани, стикалися з банальною проблемою для радянських селян – в них тривалий час не було… паспортів:
- Було проблематично навіть зі мною. В мене був паспорт до армії. Відслужив я, потім прийшов у 1963-му, а паспорт мені вже не давали… – згадує Михайло Зайченко.
Дитячий майданчик заріс
Приблизно до кінця 90-х років у Масанах була своя школа. Після приєднання до Чернігова вона отримала № 26.
- Школа була – ви в’їжджали, повертали праворуч з траси, що на Любеч йде – це по території школи ви проїхали, – розповідає Сергій Бреденко. Зараз у приміщенні колишньої школи, знаходиться обласний центр соціально-психологічної допомоги. А сама будівля постраждала під час облоги міста: у паркані досі дірки від уламків. А ось на вулиці Масанівській дитячій майданчик ледве вгадується за високою травою. Як кажуть місцеві, після початку повномасштабного вторгнення, дітей на Масанах лишилося небагато.
Калі ви чули говірку масанівську?
Зараз набирає популярність менська говірка. Минулого літа у Мені навіть провели фестиваль «Балачки на рундучку», присвячений місцевому варіанту української. Але своя говірка була і на Масанах:
- Де ти був? У Чернігові почуєте такеє? – наводить варіант місцевої говірки масанівець Сергій Бреденко. – От у нас слова: «Калі ти прийдеш»? Це чисто такая наша разговорная.
Масанівську говірку, характерну для місцевих пісень, у своїй книзі «Село Масани, яким воно було» зафіксувала історикиня Віра Зайченко. Наприклад, вона наводить таку місцеву пісню:
Хадив-блудив малодчичек
Па крутой гаре.
Чесав би я кудерушки
Увх сваей галаве.
Расческаю, гребенкаю
Поглажуваеть,
На чужие харошие
Поглядываеть.
То чужие харошие,
Як розавий цвет,
А над маей невдашечки
В белом свети нет.
Облога та проблеми
Про проблеми на Масанах говорять багато, адже район віддалений. Умовно, поділити проблеми масанівців можна на дві частини: «мирні» та «воєнні». До мирних відносяться стан доріг (частину з них місцеві за свій рахунок засипали асфальтовою кріхтою), каналізація (центральної тут немає), періодичний запах зі сміттєзвалища та мала кількість магазинів:
- Магазин тут в нас тільки один поблизу. Пенсіонерів багато, а магазин тільки один і все, – розповідає мешканка Масанів пані Лариса. Іншою проблемою, яка з 2022-го року об’єднує мешканців різних районів Чернігова, є наслідки облоги. «Жителям с. Масаны сожженными живьём фашистами 27 февраля 1943 г.» – такий напис на невеличкій кам’яній плиті зустрічає тих, хто йде вулицею Трудовою. На задньому фоні, за цієї плитою, видніється великий, судячи за все, колись двоповерховий спалений будинок – зараз тут, на Масанах, можна побачити наслідки дій вже інших, рашистських окупантів.
Михайлу Зайченку снаряд вгатив у двір, коли чоловік був вдома. Влучило у старий горіх. Як вважає пан Михайло, це і врятувало будинок від повного руйнування. Втім, пошкодило вікна, побило сараї та мототранспорт. А холодильник… у холодильнику уламок пробив обшивку двері та вилетів у стіну. Цікаво, що при цьому холодильник працює. Хоча про обстріл можна згадати кожного разу, як його відкриваєш.
- У мене тут знесло і крильце, і… Це ж вже ремонт зробили, завдяки родичам й трохи ж допомогли государ… ну, не государство, а ці – іноземні фірми – норвезька і здається, американська, – розповідає Михайло Зайченко.
Дісталося і будинку пана Дмитра, що знаходиться буквально навпроти пана Михайла. Як він розповідає, згідно складеного акту, будинок визнали пошкодженим на 50%. Постраждали і всі комунікації – газ, світло, вода. Чоловіку досі доводиться опалюватися буржуйкою, адже підключення газу дороговартісне:
- Газу немає до цього часу. Буржуйкою доводиться опалювати. Навіть на платне перепідключення треба чекати. Скільки чекати? Я не знаю, – каже пан Дмитро.
На уточнення: «Чи немає для постраждалих якихось пільг?», – чоловік відповідає:
- Я не брешу. Я кажу правду: 21,5 тисяча за підключення півметра газу, яке вирвало «із м’ясом».
