Рік тому, у листопаді 2023-го року, на сесію міської ради Чернігова прийшли мешканці вулиці та провулку Ніни Сагайдак. Прийшли з проблемою: після облоги міста російсько-білоруськими окупантами чернігівці не могли відновити водопостачання до своїх осель, адже ціна питання була захмарною – біля тисячі доларів з одного двору. Тоді виконувач обов’язків міського голови Олександр Ломако пообіцяв вирішити ситуацію з водою без витрат з боку мешканців.
Минув рік. Вулицю та провулок Сагайдак перейменували — тепер це нові вулиця та провулок Седнівські (нові, бо до 2022-го року вулиця Седнівська у Чернігові була у районі Електрону). А воду, як кажуть у міській раді, відновили:
— Комунальним підприємством «Чернігівводоканал» в період з 07.03.2024 по 02.04.2024 було змонтовано водопровід ПЕ ДУ-25 мм довжиною 115 м та ДУ-32 мм довжиною 10 м, встановлено шість колодязів та виконано приєднання до мереж централізованого водопостачання за наступними адресами: вул. Сагайдак (Седнівська), буд. № 1,5, 7, 14, 16, 18; провул. Сагайдак, буд. № 9А, 13А; 1-й Глухівський провулок, буд. № 1A, — розповів нам керуючий справами виконавчого комітету Чернігівської міської ради Сергій Фесенко.
Тож наші журналісти вирішили завітати за цими адресами, дізнатися, чи виконала влада свою обіцянку, та чи не виникає у місцевих плутанини з новими назвами.
Вулиця Седнівська
Нинішні вулиця та провулок Седнівські (колишні – Сагайдак) – це самісінький краєчок Чернігова. Провулок фактично переходить у Новоселівку, а вулиця йде трохи у бік та вгору (умовно, в сторону Яцево).
Якщо ті, хто живе у центральній частині Чернігова, іноді можуть забути про пережите Черніговом у лютому-квітні 2022-го року, то на Седнівській так не вийде: тутешні «краєвиди» досі нагадують про війну. Зруйновані будинки, пошкоджені паркани, посічені дерева і остови спалених автівок – все це аж ніяк не виглядає органічно в умовно мирному місті. Але все це – реальність, в якій живемо. Реальність, яка зустрічає тут, – на Бобровиці.
Любов Корець: готувала їжу для оборонців
Пані Любов зустрічаємо біля останньої чернігівської автобусної зупинки – далі вже Новоселівка, тобто Чернігівський район. Вона гукає сусіда, котрий не забрав обід. Справа у тому, що організація World Central Kitchen досі кожного дня привозить постраждалим мешканцям Бобровиці обіди. А пані Любов допомагає роздавати їх сусідам.
Будинку родини, що стояв у провулку Сагайдак (тепер – Седнівському) фактично немає. На подвір’ї лишився тільки остов того, що мало би стати затишною домівкою у старості. Жили тут трьома родинами: в одній третині — пані Любов з чоловіком, у двох інших – сини з власними сім’ями.
Ділянку родина отримала у 1970-х. Будувалися 7 років:
— Добудували і що? Нема нічого. Мансарда була, другий поверх. Все своїми руками переважно будували… — згадує пані Любов.
Під час облоги пані Любов допомагала оборонцям міста – варила їжу. Як розповідає сусідка, Людмила Петрівна, продукти, зокрема, яйця, усі сусіди несли саме до Любові Корець, щоб вона годувала хлопців. Виїхала з провулку Сагайдак (нині – Седнівського) 10 березня, вже після кількаразових прильотів по будинку.
Зараз поруч зі зруйнованою будівлею притулився модульний будиночок, трохи схожий чи то на вагончик, чи то на контейнер, якими возять товари на кораблях. Поставили модульні будиночки (їх на цій вулиці та провулку декілька) благодійники з організації «Рокада». Все в модульному будинку працює від електрики. Тож приготувати їжу під час відключень світла неможливо – електроплита не працює. Для опалення обладнали буржуйку.
— Все на електриці. Тільки ото, як холодно, буржуйку поставили. Переважно узимку тут не живемо, бо коли морози, тут така холоденна підлога! В мене у діда серце і все – не може він тут знаходитися, — зізнається Любов Корець.
Наразі родина чекає гроші (вочевидь, у рамках «єВідновлення», але пані Любов говорить, що то якась інша програма), щоб купити квартиру, бо сил відновлювати будинок у пенсіонерів немає.
До речі, пані Любов була однією з тих, хто приходив у міську раду та просив вирішити проблеми жителів з водою.
— Ми 8 місяців ходили по всіх інстанціях. Виходили, дякуємо! Зараз все зробили. Усе добре. Просто диво – нам ні за що платити не довелося, — розповідає нам, показуючи люк перед будинком.
Про перейменування жінка чула, але вважає, що перейменовувати провулок не треба було, адже Надя Сагайдак (підліток-підпільниця зі Сновська,котра загинула під час Другої світової) була українкою.
Людмила Кужельна: сумує за згорілими фотографіями
Людмилу Петрівну зустрічаємо у дворі пані Любові – та кличе сусідку, тому що прийшли журналісти. Жінка теж живе у Седнівському провулку. Вірніше, жила. Бо від її будинку лишився лише фундамент та газова труба, що стирчить з нього.
— Весь час з лопатами, гілля їм, щоб трошки замаскувати, — розповідає Людмила Кужельна, як у 2022-му жителі провулку допомагали нашим військовим створювати оборонні рубежі.
Жінка показує металевий паркан власного будинку, посічений уламками. Розповідає, що по її оселі снаряди прилітали з трьох сторін.
— Спочатку на сусідському городі лягали снаряди – там було 9 вирв. Спершу в нас повилітали вікна. 10 березня пробило стінку. Тоді ми виїхали недалеко, до родичів, ближче до 23-ої школи. Виїхали… Ми бігли туди. Майже рачки виповзали на вулицю – снаряди лягали, це взагалі не передати… А 11-го тут все палало. Я чогось і думала, що то наше все горить. 13-го о 5-й ранку ми прийшли – воно тільки-тільки догорало, — згадує Любов Петрівна про руйнування її оселі.
Втім, і біля 23-ої школи було не надто безпечніше – вже 15-го березня цей район бомбили з літаків. Родина тоді сиділа у погребі.
Шість соток тогочасного провулку Сагайдак ця родина купила у середині 1970-х.
— 20 років ми будувалися. Зайшли сюди у 2000 році. Я була вчителем, чоловік – водій. Тільки заробітна плата. Все своїми руками: щось купили, щось зробили, допомагали друзі, знайомі, родичі. Коли я пішла на пенсію, всім розповідала, що живу у раю. Ми все зробили так, як хотіли. Ми купили великий телевізор. До того ніколи не мала змоги дивитися той телевізор… Будинок в нас був хороший: брус, обкладений білою цеглою. Я думала, що тут все залишиться праправнукам, — розповідає пані Людмила. — І потім, коли ми приїхали, а тут все завалено… Я до сьогодні збираю уламки. Спочатку складала, потім викинула, щоб на очі не траплялися… Якщо раніше я вірила у майбутнє, будувала свої плани, то зараз у житті поставлена величезна крапка.
Ледь не найбільше жінка сумує за тим, що разом з будинком згоріли всі фотографії, які були в родини.
— Виходить, і минулого немає, — із сумом каже вона.
До речі, воду на ділянку Людмили Петрівни теж провели. Говорить, що робити закінчили у квітні 2024-го. Хоча до того, як місцеві пішли на сесію міської ради, зізнається, знайти порозуміння з «Чернігівводоканалом» тривалий час не вдавалося.
Наразі сім’я живе в орендованій квартирі. Родина подала документи, щоб отримати гроші у рамках «єВідновлення». У червні, за словами жінки, щодо них було прийняте позитивне рішення. Втім, грошей наразі немає. Однак навіть у разі отримання коштів, з відбудовою можуть виникнути проблеми.
— Та сума, яку нам нарахували, – її вистачає тільки на зведення стін та даху. Наприклад, зараз треба вже по-іншому планувати газ. Щоб замовити новий робочий план газифікації, кажуть, треба 120 тисяч, — зазначає пані Людмила.
Про перейменування свого провулку пані Людмила теж чула. Каже, що спочатку місцеві обурювалися. А тепер змірилися:
— Вирішили, значить, вирішили. Життя покаже, де були наші помилки, а де ми зробили правильно.
На прощання жінка трохи поскаржилася, що жителям цього куточку Бобровиці нині дуже мало уваги приділяють представники влади. За її словами, єдиний, хто відгукувався на прохання про допомогу, це Ігор Полуян – депутат Чернігівської районної ради від «Європейської солідарності».
Пані Алла: почала відновлювати оселю самостійно
Будинок, а вірніше, пів будинку пані Алли та її родини — на початку вулиці Седнівської. На відміну від сусідів, чиє житло повністю зруйноване, на подвір’ї в пані Алли помітнє якесь життя: двором бігають коти, а усередині гріє дров’яна пічка.
— Опалення було централізоване, газом. Але котел розвалили, пробили. Газ тепер підведений тільки до плити, — розповідає нам пані Алла.
Будинок, в якому живе родина, теж постраждав під час облоги. Тоді сім’я спочатку ховалася у погребі, а потім, коли в будинку вже не було вікон, які «винесло» після прильоту до сусідів, родина перебралася до родичів на Доценка (наразі це — вулиця Соборності). Тож сім’я знаходилася у трохи безпечнішому місці, коли цю вулицю бомбардували з літаків.
— Ми зайшли у наш двір у квітні 2022-го, як відійшли кацапи, так ось і стали у дворі – пройти було неможливо, — згадує жителька Седнівської.
Не знаючи, чи будуть якісь компенсації, пані Алла та її близькі почали самостійно відновлювати оселю. Допомагали волонтери з «Рокади» та норвежці (чи була то державна організація, чи громадська, пані Алла не пригадує) – давали гіпсокартон, шифер, вікна. Ще 20 тисяч виділила міська рада. На ці гроші придбали шлакоблоки, щоб закласти вибиту стіну.
Наразі ремонт дуже далекий від закінчення, але, як не дивно, самостійне відновлення будинку стало проблемою для родини, адже через це вони не можуть отримати виплати у рамках програми «єВідновлення».
— Нам казали: «Треба було все розвалити самим і чекати грошей». Але спочатку ніхто конкретно нічого не казав і не обіцяв. Тих людей, які самі почали відбудовувати, треба підтримувати. На той момент, коли ми почали відновлюватися, програм ще не було, — підкреслює жінка.
Ще одна проблема, з якою зіткнулася родина, – будинок розділений на дві половини. І хоча сусіди жили відокремлено, виплати у рамках «єВідновлення» – 1,5 мільйони гривень — їм нарахували на двох. Втім, як зазначалося, і ці гроші отримати не можуть, адже частину пошкодженого відбудували самостійно.
При цьому, щоб повністю відновити будинок, пані Аллі та її родині потрібно зробити новий проєкт. І хоча наразі у будинку є і вода, і газ, при відбудові їх треба буде робити за новини правилами, що влетить зовсім не в «копійочку», а серйозну суму.
— Треба заново робити проєкти на воду, на газ. Газ – 120 тисяч. Проєкт на воду сам по собі – це встановлення шахти на вулиці, лічильнику у шахті. Це коштує дуже багато – нам казали про суму у 40 тисяч гривень. Не знаю, за що ми будемо робити. Попереду купа проблем, а як їх будемо вирішувати, я не знаю. Я – інвалід, чоловік в мене вже пенсіонер. Спробуй все це побудувати та зробити, — розповідає пані Алла.
Про перейменування своєї вулиці пані Алла чула. Ставиться до зміни назви негативно:
— До чого тут Седнів? Взагалі незрозуміло. Я розмовляю з нашими, бобровицькими. Ніхто не підтримує.
Щодо проблем жителів Седнівської та Бобровиці загалом, жінка звертає увагу на відсутність аптек, садочків і шкіл:
— Район дуже великий, але у школу всі їздять на «Ниву».
Ані на вулиці, ані у провулку Седнівському нам не зустрілося жодної сучасної назви. Всюди, де таблички збереглися, значиться назва «Сагайдак». Однак можлива плутанина з перейменуванням, вочевидь, – найменша з проблем жителів Седнівської. Бо дуже гострою є тема відновлення житла та відновлення життя. Було би правильно, щоб і влада, і різноманітні комунальні служби максимально допомагали чернігівцям на шляху відновлення, щоб у місцевих знову з’явилося позитивне бачення майбутнього.
