Україна. Початок березня 2025 року. Голова йде обертом після щоденних новин з фронту та заяв політиків. Найважче військовим на фронті. В тилу настрої різні. Різні приклади трагічних подій і особистих переживань.
Чим важче стає, тим частіше згадую події три річної давнини, під час оточення Чернігова. Ситуація була критична, але військові і місцеві жителі не дали зайти ворогу в місто. Оточене місто вистояло і здобуло статус "місто - герой".
Після зняття облоги Чернігова, у квітні 2022 року, я вперше виїхав з міста з початку повномасштабного вторгнення. Дороги були розбиті, центральні траси переважно зруйновані, і машини рухались вузькими другорядними шляхами на маленькій швидкості так, що можна було гарно роздивитись обличчя в зустрічних машинах. Практично на кожному такому обличчі була безпорадність і страх.
Саме тоді я згадав фільм Apocalypto Мела Гібсона 2006 року. В цьому фільмі була сцена, де плем'я головного героя зустрічає і інше плем'я у яких теж на обличчі була безпорадність і страх.
Під час облоги Чернігова у містян щоденно було багато клопоту. Хтось боронив околиці міста, допомагав військовим, хтось допомагав сусідам. У кожного був щоденний клопіт зарядити телефон, набрати води та знайти продовольство. Але в обличчях цих містян я не зустрічав безпорадності та страху! Все в нашій голові! Наші перемоги та поразки! Наші емоції та почуття!
Тримаймося купи, громадяни українці! Ворог безжальний і міцний, але ми вистоїмо! Не дозволяйте страху володіти вашими думками та поведінкою! Робимо щоденно свою роботу і допомагаємо військовим! Слава Героям!
