Цей матеріал є продовженням теми про тривожність, яку ми обговорювали із чернігівськими психологинями. Одна з наших читачок у чаті спільноти «Печера» зауважила, що насправді подолати тривожність часто допомагає психіатр, і що ситуація може бути набагато складнішою та потребувати медикаментозного лікування, а не лише психологічних консультацій і дихальних вправ.
З цим важко не погодитись, тому ми поговорили з Тетяною Фененко — психіатринею Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні, яка має понад 20 років досвіду роботи в медичній сфері. Вона працювала лікаркою «швидкої допомоги» – надавала допомогу у невідкладних станах, згодом – наркологинею, а з 2023 року – психіатринею. Зараз працює з людьми з психічними розладами і посттравматичним стресовим синдромом (ПТСР).
Фото - зі сторінки Тетяни Фененко в Фейсбук
Тривога – від норми до патології
– Пані Тетяно, що таке тривожний розлад? Це хронічний чи гострий стан? І які симптоми мають бути, аби розуміти, що точно варто звертатися за психіатричною допомогою?
– Насамперед, тривога – це дуже необхідний стан для виживання людини. Ймовірно, без тривоги людство як вид не змогло б вижити, оскільки завжди існувала зустріч із невідомістю, що вимагає відповідної реакції. Це природна реакція.
Тривога – це негативний емоційний стан, що виникає в ситуаціях, коли небезпека не визначена, а також передбачає очікування негативного перебігу подій. Страх завжди має підґрунтя: ми боїмося конкретно чогось, а ось тривога – це боязнь чогось невідомого, що може статися. Колись на лекції нам образно порівняли тривогу з новими правилами гри, яких людина просто не розуміє.
Крім цього, тривога може бути феноменом – це щось тимчасове. Наприклад, людина почула звук гудіння, який нагадує рух дрона, і моментально відчула тривогу, тому що дрон – це небезпечно. А потім побачила: це не дрон і одразу заспокоїлася. Тривога зникла, це тимчасова тривога – феномен. Водночас, тривога може бути синдромом – це стійкий патологічний стан. У цьому випадку гудіння, навіть якщо це не дрон, викликає тривалу тривогу – людина не може довго заспокоїтися. Людині в такій ситуації важко опанувати себе, навіть якщо переконувати, що все добре, вона однаково відчуває хвилювання. До того ж, тривога може бути нозологією – тривожний розлад – це вже хвороба. Це коли тривога є постійною.
Тривожний розлад – це вже ситуація, коли людина не може з цього стану самостійно вийти та повернутися до спокійного стану. Існує певний перелік захворювань, одним із симптомів яких є тривога. Насамперед, генералізований тривожний розлад – це стан надмірної тривоги, що не відповідає ситуації, триває впродовж 6 місяців і складно контролюється. Панічний розлад - це раптовий напад страху, що досягає піку за кілька хвилин, а потім минає. У цих ситуаціях страх є дуже сильним, супроводжується такими реакціями як пітливість, прискорене серцебиття, відчуття нестачі повітря, запаморочення. Цей стан, як правило, нетривалий, але пацієнти його описують як ситуацію, коли мають відчуття, що помирають.
Існують різні групи симптомів тривожного розладу. Щоб лікар говорив саме про цю хворобу, мають проявлятися 6 чи навіть більше симптомів із 18.
– Тобто тривога може бути нормальним станом, а може бути і патологією?
– Так. Вона досить часто може бути нормальною еволюційно виправданою реакцією. А ще може бути особливістю характеру людини. Припускаю, що кожен з нас має в своєму колі спілкування має людей, які «спокійні, як удави» за будь-яких ситуацій, і «нервових» друзів, які будуть бити на сполох, коли є для цього підстави і коли немає. Представники та представниці цих характерів будуть по-різному почуватися та реагувати в однакових ситуаціях.
І я вже сказала про тривогу як хворобливий прояв — у результаті виснаження нервової системи, що є результатом тривалої тривоги, відсутності відновлення власних адаптаційних можливостей; у складі тривожного розладу, коли тривога є основним проявом; та в складі іншого захворювання, де тривога є одним з проявів.
Може «запустити» інші хвороби, а «ресурсний» стан дозволяє краще протидіяти
– Які причини тривожних розладів і чи можна їх попередити? Якою має бути профілактика?
– Рівень тривоги завжди визначається індивідуальними психічними особливостями людини більшою мірою, ніж об'єктивною ситуацією. Тривогу можуть викликати особисто усвідомлені людиною причини, що можуть бути небезпечними, так і неусвідомлені нею причини.
Інколи тривога може бути одним із проявів іншого захворювання, і тоді вона не буде залежати від умовно пережитого стресу. Попередити тривожні розлади можна лише частково. Реактивні розлади (тривога як феномен) не виникнуть за відсутності подразника. На жаль, це фактор, на який ми не впливаємо.
Крім цього, добре відомо, що людина легше впорається з тривогою, якщо перебуває в стані, який психологи називають «ресурсним». Це означає увагу до свого тіла, вчасне лікування соматичних та ендокринних захворювань, помірні фізичні навантаження, звичні щоденні ритуали, нормалізація режиму сну (це особливо важливо!), а також вчасне звернення за психологічною підтримкою і допомогою.
– Як тривога впливає на професійне та особисте життя людини?
– Тривале відчуття тривоги впливає на людину однозначно негативно, в тому числі - підвищує ймовірність розвитку патології різних органів та систем організму.
Хоча організм людини чудово пристосовується до різних умов життя як фізично так і психологічно, та й еволюційно відчуття тривоги допомагало людині вижити як виду. Тому короткотривала тривога не спричинить значного порушення здоров'я. Небезпечними будуть або занадто сильна тривога, що призведе до дисбалансу в організмі, наприклад, спровокує серцевий напад, або тривога, що триває дуже довго. Останній варіант, на жаль, актуальний для багатьох із нас в умовах війни.
Тривала тривожність негативно впливає на сон і настрій, знижує працездатність, також може призвести до зниження опірності організму інфекційним захворюванням, загострити хронічні хвороби і навіть «запустити» психосоматичні захворювання.
– Маємо багато інформації про посттравматичний синдром під час війни. Чи має ПТСР щось спільне з тривожними розладами? Зустрічала думку, що ПТСР більшою чи меншою мірою може бути в усіх українців після завершення війни, оскільки суспільство зазнало сильної травми - і військові, і цивільні, і навіть ті, хто залишив країну, але постійно живе новинами з війни, емоційно переживає катастрофи. Наскільки це відповідає дійсності з точки зору психіатра?
– Якщо говорити коротко, то тривога та ПТСР – це не тотожні поняття, але тривога – частина ПТСР. Також вважаю, що передбачення – невдячна справа. Але я впевнена, що ПТСР не буде у всіх чи більшості українців.
«Чарівної пігулки» не існує, а здоровий спосіб життя і підтримка — помічні
Фото - зі сторінки Тетяни Фененко в Фейсбук
– Чи завжди тривожні розлади вимагають медикаментозного лікування? Коли може виникнути залежність від ліків і як її уникнути? Які загалом є методи лікування?
– Це все дуже індивідуально. Комусь буде достатньо методів психологічної самодопомоги, комусь ліки потрібні будуть тимчасово, а деякі випадки потребуватимуть тривалого і систематичного прийому ліків.
Мені дуже шкода, але “чарівної пігулки”, яка б вирішила одразу всі проблеми, не існує. Лікарі мають в арсеналі кілька груп препаратів, більшість з яких потребують курсу лікування, тривалість якого визначає лікар у співпраці з пацієнтом, орієнтуючись на його стан. Звісно, у препаратів бувають побічні ефекти, які необхідно враховувати. А безконтрольне вживання частини ліків може призвести до залежності від них. Зі своєї практики додам, що деякі стани добре лікуються медикаментозно, інші залишаються стійкими до терапії.
Водночас, варто памʼятати, що, за прогнозами МОЗ, внаслідок війни в майбутньому близько 15 млн українців потребуватимуть психологічної допомоги, потребу в прийомі ліків матимуть 3-4 млн людей.
– Доводилося чути про когнітивно-поведінкову терапію. Наскільки вона дієва?
– Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) – один із видів психотерапії, що базується на вмінні усвідомити власні думки, дати їм оцінку, зрозуміти, як думки і установки впливають на поведінку, і виробити нові патерни поведінки, які можна застосовувати в житті.
Я вважаю КПТ чудовим методом для опанування власної тривожності. До речі, її часто використовують практикуючі клінічні психологи та психотерапевти.
– Багато людей відчувають високу тривожність через постійний інформаційний потік (новини, соціальні мережі). Як можна себе убезпечити від постійного негативу та якою має бути «інформаційна гігієна»?
– Думаю, що фразу про «їжачків, які плакали, кололись, але продовжували їсти кактус» чули майже всі. Вибачте, тривожні люди, але якщо у вас купа телеграм-каналів, у яких ви відстежуєте все, що можна відстежити, а потім ще прочитати про наслідки всього, що сталось незалежно від вашого відстеження, і ваш стан після цього погіршується, — то ви поводитеся, як ті нещасні їжачки.
Не заганяйте себе власними руками в тривожне коло, з якого потім так важко вирватися. Залиште один канал, який вважаєте правдивим, а решту — просто видаліть. Визначіть час на читання новин і не перевищуйте ліміт, таймер — у допомогу. А перед сном читайте художню книжку — і цікаво, і спокійно, і для мозку розминка.
– Які поради можуть бути корисні людям, які живуть поруч із тими, хто страждає від тривожного розладу? Як правильно надавати підтримку?
– Насправді готових рецептів і рішень немає. Я хочу повторити загальновідомі: помірна рухова активність, дотримання режиму праці та відпочинку, гігієна сну тощо. Можливо, комусь допоможе порада дотримуватись рутини.
Тривога там, де є невідомість. Тому чудово, якщо вдома буде щось постійне і спокійне: сімейна вечеря в той самий час, розмови про день, що минув, заняття йогою, прогулянка з собакою, читання казки дитині перед сном.
Однак розумію, що такі прості поради можуть викликати у читачів нерозуміння чи навіть агресивність. Між тим, дрібні приємні справи як чашка кави зранку чи улюблене хобі, зустрічі з друзями можуть бути помічними багатьом із нас під час війни.
– Пані Тетяно, що порадити людині, яка відчуває тривогу тривалий час, але соромиться звернутися до психіатра?
– З одного боку, сором — нормальна людська реакція, яка доволі часто супроводжує звернення до лікарів будь-яких спеціальностей, не лише психіатрів. З іншого — мабуть, історично це найбільш стигматизована галузь медицини. Цьому сприяли і страх перед психічними захворюваннями та людьми, поведінка яких інколи сильно відрізняється від загальноприйнятої в суспільстві, і небажання ототожнювати себе з хворими, і «каральна» психіатрія, особливо в радянські часи, і страх «стати овочем», втратити свою індивідуальність через вплив ліків.
Однак, на жаль, є ситуації, коли людина не може впоратись з хворобою самостійно, навіть якщо це дуже сильна людина. Завжди памʼятайте, що лікар – ваш союзник у боротьбі з хворобою. Лікуючи хвороби тіла, ви приймаєте допомогу лікаря, прийміть і тоді, коли потрібно допомогти душі.
