На околиці Чернігова неподалік мікрорайону, який місцеві кличуть Нахабівка (назва мікрорайону утворилася ще за радянських часів, коли людей, котрі захоплювали земельні ділянки, називали російською “нахали”, - Ред.), панує спокій та тиша. Лише періодично її розбавляють звуки потягів, мінітракторів та балачки дачників. Хоча деякі ділянки й залишилися без вмілих рук, на інших кипить життя.
Будній сонячний день. На годиннику 10-та ранку. Йдемо в передмістя Чернігова, аби дізнатися більше про життя місцевих дачників. Тут закінчується асфальт, і починається ґрунтова дорога. Замість міської метушні - спокій, ближче до ділянок у повітрі відчувається аромат квітучих дерев. Найбільше привертає увагу рожевий цвіт персиків, який вирізняється серед біло-зеленої палітри.
Ранок розпочинається під звуки мінітрактора
Подекуди рішення дачників дивують. Наприклад, на одній із ділянок замість звичного будиночку стоїть старий кіоск, на якому ще видніється напис «свіжа випічка», а інша обгороджена саморобним парканом з пластикових пляшок.
Зустріти людей вдається не одразу, мабуть, мало хто може вибратися на дачу серед робочого тижня. Проте вже здалеку чути звук мінітрактора – на нього й прямуємо. На одній із ділянок сидять дві жінки, які спостерігають за роботою техніки. Власниця ділянки Ніна Олексіївна одразу ж заявляє, що головна проблема дачників – немає кому орати землю.
Нема чоловіків, які б цим займалися. У нас тут було багато тих, хто пахав, а зараз хлопців немає: той служить, той далеко. Дуже важко, а кинути шкода, – бідкається пані Ніна.
На маленькому синьому тракторі працює літній чоловік. Його сусідки неодноразово згадали, що в нього проблеми зі спиною, тож чи вийде за день зорати кілька ділянок – не відомо. Ніна Олексіївна говорить:
Сини служать, поїхали в Краматорськ, а ми тут домовляємося: завтра одному сидимо, потім – другому, а далі – наступному. Допомагаємо одне одному.
Справжня дачниця навіть в Америці зробить грядки
Поки на ділянці пані Ніни триває робота, її подруга та сусідка Аліна Павліна запрошує до себе, аби показати свою доглянуту дачу. Хіба можемо відмовити? Йдемо через щойно зорану землю, не шкодуючи взуття (все таки білі кросівки – не найкращий варіант для походу на дачі).
Перше, що привертає увагу на ділянці пані Аліни, – колодязь. Виявилося, що жінка має власну свердловину. Виноград, яблуні, груша, вишні, маленький персик, 15 сортів півоній – що тільки не росте на цій ділянці. Жінка говорить, що садить лише традиційні культури, не використовуючи особливих хитрощів. Однак згодом зясовуємо, що в її маленькій теплиці росте капуста з Америки.
Зробила теплицю, посадила капусту різних сортів, і з Америки привезла, у мене донька там вже 17 років живе. Це цвітна капуста, я не знаю, чи буде вона рости, чи ні. І ще кукурудзу американську привезла, спробую посадити. Було насіння в доньки, я й забрала. Якщо чесно, насіння заборонено ввозити, – зізнається Аліна Павлівна.
Як справжня українська господиня, жінка навіть в Америці зробила грядки.
Вони у приватному будинку живуть, але в них там немає городів, – продовжує наша співрозмовниця. – Це я їм дві грядки зробила. В мене зять – американець, ми з ним їздили купувати землю, аби росло. Я їм посадила трішки помідорів, перець, огірки, ще полуницю садили, діти дуже люблять. Там малесенькі грядочки.
Аліна Павлівна наголошує, що любить працювати на землі, але не забуває й про фізичний відпочинок. Наприклад, на Великдень в жінки зібралася компанія з 10 людей. Дачниця ділиться:
Ми два столики поставили під виноградом і відмічали тут Пасху, смажили шашлик. Ми часто тут збираємося, сусіди переважно до мене йдуть, бо є, де посидіти.
Обробляти дачу – не така вже й дешева справа. Аліна Павлівна попередньо зорала землю на зиму, заплативши 750 грн, і тепер знову потрібно когось наймати. Але не всі дачники двічі обробляють грунт, бо це дорого.
Виявляється, власникам ділянок доводиться стикатися зі ще однією серйозною проблемою – крадіями.
У нас стояла величезна залізна бочка, і як вони її тільки викотили?! Товщина – десятка, син у ній купався, вона діаметром була 1,5-2м. Мабуть, відкривали ворота й у машину закотили. Дуже крали метал, частину паркана розібрали, – згадує пані Алла.
Наприкінці розмови на ділянку Алли Павлівни завітав особливий чотирилапий гість. Жінка постійно підгодовує місцеву собаку, і цей день не став винятком. Тож пані Аліна йде годувати хвостатого друга, а нам час вирушати далі.
«Що подужаю, то подужаю, а як не подужала – покинула й пішла»
В кінці вулиці зустрічаємо інших людей, які працюють на ділянці. Проте це не дачники, це люди, яким доводиться тіснитися в маленькому будиночку через війну. Вони приїхали з прикордоння, з села, яке щодня потерпає від ворожих обстрілів. Але ділитися своєю болючою історією не поспішають, тому йдемо далі.
Трішки поблукавши місцевими дачами та двічі усвідомивши, що ми ходимо по колу, застаємо у звичній для дачників позі 67-річну пані Анну. Кредо цієї позитивної жінки: «Що подужаю, то подужаю, а як не подужала – покинула й пішла, ніхто мені в лоба не вдарить». Пані Анна говорить, що відвідує дачу навіть поза сезоном:
Я й зимою ходжу, бо лазять різні нехороші люди. Ось попалили нещодавно навколо, то приходимо провідувати. Тут у 2022 розірвалася якась зараза, так побила будиночок, попробивало все. Тепер ходиш, замазуєш. Одна на городі впала, друга теж не далеко. В сусідів сараї погоріли, як будиночки вціліли - й не знаємо. Тут тоді багато падало.
Сусідня ділянка біля дачі жінки занедбана на вигляд. Як розповіла пані Анна, сусідка поїхала до сина в Німеччину, а город заростає. Таких ділянок на цьому дачному масиві багато. Однак є такі люди, котрі живуть на своїх дачах майже постійно, а дехто орендує.
Здають в оренду, особливо там, де старі дачі. А там у нас сусід живе постійно, він курей тримає. Жінка десь виїхала, немає, а він сам уже. 72 роки, але все одно не кидає. У лісі багато людей живе, що ближче до озера, – уточнює дачниця.
На своїй ділянці пані Анна працює сама. Вирощує традиційні культури, проте зазначає, що раніше кавуни не росли, а тепер їх садять частіше. Окрім дачі, жінка має город у селі, який також обробляє сама. Стосунки між дачниками дружні. Вони обмінюються порадами, рослинами, готують разом перекус, спілкуються.
У нас завжди вогонь горить, суп варимо, особливо, якщо з подругою вдвох на ділянках. Ще бувало, діти раніше приїжджали, ми нас стіл накривали, сиділи, дуже весело було, а тепер всім - ніколи. Моїх дітей тут немає. Одна донька в Німеччині з дітьми, а друга під Броварами. Сама довбуся. Що подужаю, то подужаю, а як не подужала – покинула й пішла. Ніхто мені в лоба не вдарить, ніхто не покарає, – жартує пані Анна.
Жінка розповідає, що зорати 12 соток землі коштувало 500 грн. Однак це не заважає їй дбати й про сусідню ділянку. Як говорить пані Анна, шкода, що земля гуляє.
Цибульку посадила, картоплю посадила, а тепер уже треба бур'яни полоть. Я ще й працюю, завтра на добову зміну мені, і знову день пропадає. Я виховую таких дітей, як і ви. Хоча молодь зараз шустра, хитра, але я хитріша, – сміється жінка.
Дачні крадії активізувалися
На одній із дач зустрічаємо двох втомлених пенсіонерів – пані Тетяну та пана Миколу. У планах дачників було перекопати землю та посадити овочі. Як і решта власників ділянок, подружжя зазначає, що наразі відчувається брак чоловіків, які могли би зорати землю.
Для Тетяни та Миколи дача – відпочинок для душі, але водночас фізичне навантаження, після якого, як зазначив чоловік, треба ще день відлежуватися.
Кожного року завжди думаєш, що все, це останній рік, більше не саджаю, але все одно їдемо, – ділиться жінка. – Ціле літо просидіти на дивані – ну, як це? Буває, діти з онуками на шашлики приїжджають, але поки вони готують, ми все одно щось робимо.
На відміну від Аліни Павлівни, власники цієї ділянки говорять, що крадіжок стало більше. Цієї зими обікрали пані Тетяну та пана Миколу. Злодії виламали замки та забрали переважно інструменти, які можна здати на метал: молотки, плоскогубці, ключі, сокири.
Одного разу чоловіку вдалося впіймати крадія на гарячому. Він розповідає:
Колись прийшов рано, а в нас уже виламано, і молодий хлопець повитягував із сараю інструменти різні. У нього якраз сокира в руках була, ще й не відомо, чи не стоять десь напарники, то якось розгубився.
Трішки перепочили – час далі обробляти землю, тож відпускаємо подружжя працювати, а самі залишаємо затишні дачі.
Попри важку фізичну працю, всі дачники наголошують, що вони кайфують від роботи на землі. На околицях міста з кожним роком стає все більше закинутих ділянок, однак тут продовжує вирувати життя. І навіть якщо у вас немає власної дачі, можете орендувати ділянку та відчути всю цю атмосферу. Деякі власники готові навіть безкоштовно надати город в користування, аби лише земля не заросла чагарниками.
Фото: Валентин Бобир
