Почнемо з того, що я дуже щаслива в цей момент, коли ви почали читати цей текст. Попри все. Знаєте чому? Бо відчуваю, що роблю важливу справу. Яку саме? - Звісно, улюблену. Можна сказати, що це мій супер skill - об'єднувати людей.
1.
Так воно і працює багато років - дорослі і діти, діти і дорослі і я - надихаюсь і вчусь роздивлятись - їх красу або крихкість, їх особливість або дитячість, раптову ніжність або навпаки відстороненість,
Запам’ятовую сміх, копіюю поведінку, словом витягаю на поверхню все те, що на жаль, заклопотані дорослі люди навчились ховати - свою справжність та щирість, без яких неможливе ані життя, ані мистецтво.
Зараз в умовах війни ці якості стали ще більш важливими, але й дефіцитними.
Ми граємо в довгу - привіт, вигорання!
Наші втрати пам’яті величезні і вони тривають не перше століття, на жаль, ми складаємо нашу історію по шматкам.
Я завжди надихалась людьми - митцями, дослідниками, археологами, істориками, рятівниками мистецтва, колекціонерами.
Мене вражало, що те, що ми знаємо і бачимо в нашому культурному полі, це не “само собою” зрозуміла історія, це результат дій, відкриттів, досліджень конкретних людей.
Богдан та Варвара Ханенки, Іван Гончар, Борис Возницький, Стефан Таранушенко, Василь Тарновський, Григорій Галаган, Борис Мозолевський, Ігор Диченко, Дмитро Горбачов та багато інших надихали мене на щось більше.
“Розкопати” нову інформацію, підсвітити зв’язки, врятувати художній твір - це завдання iз “зірочкою”, але саме так я відчуваю смак життя.
Ставити собі завдання, які надихають.
Так сталось і у 2019 році, коли я почала свою активну роботу як дослідниця, створивши відому спільноту Chernihiv Monumentalism з метою збереження та популяризації українського монументального мистецтва другої половини 20 ст..
В нас зібралась фантастична команда, завдяки якій нам вдалось втілити в життя фестиваль монументального мистецтва Перезавантаження у 2021 році та врятувати низку мистецьких творів - мозаїку Євгена Павлова “Материнство”, декілька вітражів, декоративне риштування Андрія Карнабеда, і, безумовно - найпопулярніший врятований твір - це панно видатної художниці-шістдесятниці Галини Севрук Давній Чернігів 1981-83 року з колишнього готелю Градецький.
Цей випадок став зірковим для мене особисто, і, думаю, для всіх, хто долучився до цього порятунку, адже сама Галина Севрук приїхала в Чернігів на фестиваль, не дивлячись на свій поважний вік, щоб побачити врятований твір і відчути любов та повагу від нащадків.
Це був тріумф!
Ця історія мені дала крила та важливі сенси.
Біля панно «Давній Чернігів» з авторкою Галиною Севрук під час фестивалю Перезавантаження, Чернігів, 2021 р..
Фото – Роман Закревський
2.
Під час повномасштабної війни ситуація змінилась кардинально.
Попередні тривалі зв’язки мутували - спілкування на відстані, іноді його припинення, військова служба друзів, приїзди-від’їзди, намагання бути в ресурсі в новому житті, пошук внутрішньої опори та тимчасове залягання на дно.
В один з таких моментів я зрозуміла, як я скучила за тим життям, яке вже ніколи не повернеться, переглядаючи фото та відео різних подій.
Ці архівні матеріали наче самі промовляли до мене - ділись!
І я вирішила розказати про близьких та важливих для мене людей, і не просто про людей, а про мистецьку спільноту, частиною якої я є.
Цю ідею було підтримано в рамках програми Documenting Ukraine Інституту наук про людину IWM у Відні.
І ось вже декілька місяців я активно працюю з архівами та анкетами своїх друзів-митців-однодумців.
Буду рада ділитись новинами про це дослідження, завдяки якому ви зможете дізнатись багато нової інформації про людей, які змінюють щоденність - кожний у свій особливий спосіб.
В рамках дослідження було створено серію портретів учасників спільноти відомою українською фотографкою Олєю Коваль.
В близькому майбутньому з’явиться сторінка, на якій будуть публікуватись більше інформації про учасників спільноти.
Художник Сергій Тонканов в майстерні, 2025 р. Фото – Оля Коваль
Наша культурна зброя – більше розповідати про себе, відкривати нові сторінки історії, давати можливість бути почутими, документувати наше життя під час війни та прибирати «білі плями». Ділитись життям попри все. Підтримувати одне одного.
3.
Common Cause або Спільна Справа
Фраза «спільна справа» стосується спільного інтересу чи мети, яка об’єднує окремих осіб або групи, часто спонукаючи до спільних зусиль для досягнення цієї мети.
Спільна справа втілює дух солідарності, коли різні сторони збираються разом, визнаючи, що їхні спільні дії можуть призвести до більшого впливу та ефективності. Ця концепція поширена в соціальних рухах, громадських ініціативах і громадянській активності, виражаючи, як колективними зусиллями можна подолати виклики та спричинити зміни. (взято з відкритих джерел).
Коли я думала над назвою свого дослідження та архіву, ця фраза постійно крутилась в голові. Тому я вирішила відштовхуватись від неї, оскільки раніше спільна справа для нас була - створювати мистецтво та культурні події, а зараз - спільна справа - це наш щоденний спротив ( військовий та культурний) знищенню нашої країни та її культури.
Cпільна справа – це архів практик локальних митців, що входили до об’єднання Культпросвіт. Це перша спроба зафіксувати діяльність спільноти в недалекому минулому та діяльність її учасників зараз, під час війни. Це дослідження, що допомагає зафіксувати зміни, які відбуваються.
Спільнота « Культпросвіт» складається з художників, фотографів, музикантів, менеджерів, дизайнерів, активістів, дослідників, які через свою діяльність активно впливають на формування культурного ландшафту міста, який не завжди є офіційним, а скоріш альтернативним.
Сама спільнота виникла як реакція на майже постійну відсутність змістовних культурних подій, «шароварщину» та, в першу чергу, бажання створити осередок «живої» культури в місті своїми зусиллями та на свій смак.
Деякі митці зараз захищають Україну і змінили свою мистецьку практику на військову
Художник-військовий Атрем Сиворакша у відпустці вдома, 2024. Фото – Оля Коваль
Частина учасників продовжує займатися мистецькими проектами.
Художниця Леся Синиченко, 2025. Фото – Оля Коваль
На мою думку, об’єднання «Культпросвіт» було одним з небагатьох цікавих локальних явищ, яке об’єднувало навколо себе різні соціальні групи та прагнуло зібрати найбільш зацікавлених у мистецтві навколо себе.
Виставки, кінопокази, концерти, воркшопи, активізм, потужна комунікація, кураторська та просвітницька робота, співпраця з митцями з різних міст та з-за кордону, тривала співпраця з Художнім музеєм Григорія Галагана, з фестивалем «Зелена Сцена», з музеєм сучасного мистецтва «Пласт-Арт», з чернігівським осередком Спілки художників України.
Заснування власних культурних осередків, таких як - арт- цех Ремзавод, Писана Торба, пізніше – мистецька платформа Жива Шафа, кіноклуб «Ілюзіон», Співоча майстерня, майстерня Автошкола, спільнота Сhernihiv Monumentalism.
Все це дає можливість говорити про спільноту як про яскраве та унікальне явище, де кожен учасник є представником як локальної, так і української культурної сцени в цілому.
Це дослідження торкається проблематики культурного ландшафту невеликих українських міст на прикладі Чернігова, які через певні причини (територіальні, економічні, політичні) залишаються на периферії глобальних культурних та мистецьких процесів, але безумовно варті того, аби про них було достатньо інформації задля нових відкриттів та культурного різноманіття.
Музикант Федір Ткачов, 2025. Фото – Оля Коваль.
Додатковий вплив на культурну ситуацію Чернігова – близькість Києва, який абсолютно логічно є продовженням мистецької кар’єри.
Але бажання творити та жити в Чернігові - майже вітальне, необхідне.
Сила міста - в можливості зануритись в себе, жити своє життя тут і зараз.
Під час війни з особливою силою.
Серед учасників спільноти - Дмитро Янчук, Олена Загребіна, Сергій Тонканов, Аркадій Сімкін, Микола Нечасний, Артем Сиворакша, Віра Ібрямова-Сиворакша, Роман Закревський, Леся Синиченко, Ліза Синиченко-Гавронська, Олена Морачевська, Валерій Лисиця, Інга Леві, Дмитро Зуганов, Катерина Янчук, Дмитро Куровський, Артем Фурсенко, Віктор Онищенко, Роман та Федір Ткачови, Григорій Коцюра, Антон Гаркуша, Наталія Воронцовська та інші учасники.
Дуже радію, що згадка про Спільну Справу з’явиться саме на сторінках чернігівського онлайн-видання Pechera.info у «Поглядах».
Окрема подяка Лесі Федоренко за запрошення.
Дослідження та створення архіву Спільна Справа відбувається за підтримки Documenting Ukraine, a program of the Institute for Human Sciences, IWM Vienna.
