Вишеньки й Черешеньки — два сусідні села на берегах Десни, що зберігають у собі цілий пласт історії Лівобережної України. Тут переплелися легенди про гетьманів і графів, архітектурна спадщина XVIII століття та автентична атмосфера українського села. Сьогодні ці місця дивують тишею, красою природи й пам’яттю про події, що формували обличчя регіону протягом століть.
Вишеньки
Вишеньки — невелике село на березі Десни, яке приховує чимало несподіванок для тих, хто цікавиться історією Лівобережної України. Сьогодні тут проживає трохи понад п'ять сотень людей, але минуле села переплетене з іменами гетьманів Івана Самойловича, Івана Мазепи та Павла Полуботка, а також із графом Петром Румянцевим-Задунайським — генерал-губернатором Лівобережної України. Саме завдяки йому у Вишеньках з’явився палац, який став справжньою архітектурною перлиною XVIII століття. Його проєкт вважають роботою талановитих майстрів класицизму, а незвичні форми будівлі роблять садибу унікальною навіть для Європи того часу. Кажуть, у січні 1787 року тут гостювала імператриця Катерина II, і ця зустріч увійшла до літопису села.
Вишеньки відомі не лише архітектурою. У місцевому гербі поєднані образи, що напряму відсилають до української культури: гілка вишні символізує назву села та його багатий садівничий край, а зображений хрущ — натяк на всім відомий рядок Тараса Шевченка «садок вишневий коло хати». Десна, яка протікає поруч, завжди була дорогою життя — по ній рухалися торгові й військові шляхи, а саме село опинялося у вирі історичних подій. Тут колись мешкали гуттерити й меноніти, які після подорожі з Балкан знайшли у Вишеньках прихисток і створили нову громаду.
Архітектурна спадщина села теж вражає. Окрім палацу Румянцева-Задунайського, у Вишеньках збереглася старовинна Успенська церква XVIII століття — пам’ятка у формах класицизму, зведена на кошти того ж графа. За легендами, колись від палацу через Десну до луків перекидався міст, залишки якого нагадують про минулу велич садиби. З плином часу багато споруд занепало, але навіть у сучасному вигляді Вишеньки зберігають ауру величі та таємниць.
Сьогодні це спокійне село Коропської громади, однак, гуляючи його вулицями чи зупинившись біля палацу на пагорбі над Десною, легко уявити, як тут вирували події кілька століть тому. Вишеньки — це місце, де зійшлися історія гетьманів, архітектурна фантазія майстрів класицизму й українські культурні образи, які назавжди залишили слід у нашій пам’яті.
Черешеньки
Черешеньки — маленьке, але колоритне село на березі Десни, де сьогодні мешкає менш як три сотні людей. Усього 36 дворів, тиша і спокій довкола, проте історія цього місця набагато глибша, ніж може здатися. Свою назву село отримало від черешень, які здавна росли тут рясними садами, а герб із двома черешнями символізує ще й нерозривний зв’язок із сусідніми Вишеньками — колись вони мали одного господаря.
Символіка села промовиста й насичена: золотий колір нагадує про піщані береги Десни, синя смуга — про її рівну й швидку течію, а козацький хрест підкреслює славетне минуле цих земель. Недарма саме тут, у XVIII столітті, маєтності мав граф Петро Румянцев-Задунайський, генерал-губернатор Лівобережної України, який залишив слід і в історії Черешеньок. Пізніше село перейшло у власність князів Довгоруких, а радянські й сучасні адміністративні зміни зробили його частиною Коропської громади.
Сьогодні Черешеньки — це куточок автентичної української сільської історії. Тут збереглася особлива тиша Десни, мальовничі пейзажі та відчуття глибокого коріння. Це село ніби тримає пам'ять про свій шлях — від козацьких часів до сучасності, від старих господарів до нинішніх кількох десятків родин, які бережуть цю землю.
