Нещодавно ми спілкувалися з чернігівцями, котрі вже багато років проживають у США. Америка — наш стратегічний партнер, і нам важливо розуміти настрої американців та чого чекати від Трампа. Та виявилося, що ті, хто розвиває партнерство й комунікацію між Україною та Сполученими Штатами, значно ближче, ніж ми думали.
Знайомтеся, це Наталія Іванова — професорка та очільниця кафедри підприємництва і торгівлі в Національному університеті «Чернігівська політехніка», доктор економічних наук.
Цьогоріч вона відвідала Ukrainian Week 2025 у Вашингтоні та розповіла:
- що це за захід – Ukrainian Week 2025, і як новий уряд США впливає на освіту українців;
- про культуру водіння, дорожні знаки та громадський транспорт в Америці;
- що роблять таксисти, коли бачать українську символіку;
- про побут американців, який дивує українців.
Український тиждень у Вашингтоні — один із наймасштабніших майданчиків адвокації та партнерства України та США. Він посилює зобов’язання США підтримувати Україну, об’єднуючи американців і українців у спільному прагненні до демократії, релігійної свободи та суверенітету. Проводиться захід щорічно в перший тиждень лютого. Цьогоріч понад 1000 осіб — конгресменів, сенаторів, державних управлінців США й України, науковців, очільників церков і релігійних об’єднань, громадських діячів, бізнесменів, благодійників і меценатів — обговорювали шляхи подолання наслідків війни та відновлення України.
ЯК ЗМІНА УРЯДУ США ВПЛИНУЛА НА ОСВІТУ УКРАЇНЦІВ
Ukrainian Week 2025 дав змогу бути почутими американським урядом та суспільством, побудувати нові мости партнерства. Захід проходить вже вчетверте й об’єднує представників політичної, ділової, релігійної, академічної та громадської сфер обох країн. Цього разу я перебувала у США впродовж двох тижнів. Я відвідала Університет Делаверу (University of Delaware), зрозуміла особливості американської вищої освіти, та як нам можна співпрацювати на університетському рівні. Кожен такий візит до колег в іншу країну надає мені впевненості, що все не так і погано у нашій сфері освіти та науки.
На жаль, у зв’язку зі зміною політики уряду США суттєво зменшилась кількість доступних для наших студентів програм. Особливо це стосується обмінів з державними університетами. Однак напрацьований американський та європейський досвід допоможе Україні впроваджувати інноваційні підходи до досліджень та інженерної освіти. А це критично важливо для розвитку економіки та обороноздатності країни.
ПРО КУЛЬТУРУ ВОДІННЯ, ДОРОЖНІ ЗНАКИ ТА ГРОМАДСЬКИЙ ТРАНСПОРТ В АМЕРИЦІ
«Повідомити про агресивне водіння» і номер телефону — такі борди розміщені на міжміських трасах кожні 10-15 миль. Американські дороги — це приклад високої культури та взаємоповаги за кермом. Водії зупиняються перед пішохідними переходами, навіть якщо пішохід ще тільки наближається до зебри (щоправда, це не стосується Нью-Йорка, там пішоходи часто не звертають уваги на червоне світло). Також помітила, що всі пасажири користуються пасками безпеки не тому, що загрожує штраф, а тому що так звикли.
Багато дорожніх знаків не лише позначені, але й прописані великим шрифтом. Усе налаштовано так, щоб навіть гість міг без проблем зорієнтуватися. Незвичні світлофори з багатьма секціями потребують окремого розуміння. Проте згодом звикаєш і до них. Дороги доглянуті, розмітка свіжа. Ніхто не намагається пролізти без черги у заторі, об’їхати узбіччям або «підрізати».
Метро у Вашингтоні охоплює не всі райони, а подекуди нема навіть тротуарів, щоби йти пішки! Я очікувала побачити більш розвинену систему громадського транспорту. Але пересуватись без автомобіля виявилось дуже складно. Автобусні маршрути ходять вкрай нечасто, зупинки розташовані незручно.
«Є ЧИМАЛО РЕЧЕЙ У ПОБУТІ АМЕРИКАНЦІВ, ЯКІ ВАРТО ЗАПОЗИЧИТИ І НАМ»
Ніхто не відпускає двері у громадських місцях у тебе перед носом! Завжди притримають як чоловіки, так і жінки. Я дуже ніяковіла, коли жінки дуже дорослого віку тримували мені двері в магазині, посміхалися й казали: «Гарного дня, приємна леді»! Не порушуючи при тому мій особистий простір. І наступного разу так вчиняла вже я сама.
Для них звичайним є зробити комплімент незнайомій людині. Американці дуже комунікабельні. Часто від жінок я чула: «Яка гарна сукня», «Який гарний колір пальто, я його обожнюю», «Леді, ви маєте гарний вигляд». Чоловіки були більш стримані в компліментах, просто привітно посміхалися. Можливо, це пов’язано зі страхом звинувачень у домаганнях, чи, можливо, я просто не їх смаку. До речі, про смак. Смачних тістечок і кондитерських виробів навіть у кав’ярнях немає. А всі цукерки й торти занадто солодкі.
Дивним було бачити у великих містах пакунки із замовленнями біля дверей, де повз їде купа машин та ходять люди. Це безконтактна доставка з опцією «leave at door». Тобто кур’єр просто залишає замовлення біля дверей отримувача.
Вразили сміттєві подрібнювачі, вмонтовані в кухонну мийку. Це надзвичайно зручна річ, яка дозволяє уникнути неприємного запаху органічних відходів. В Україні це майже не поширено.
Розвинута система абонементів і підписок. Щотижневі доставки їжі, доглядової косметики, книг, вітамінів, відвідування фітнес-центру — усе максимально автоматизоване.
Від громадського транспорту до університетських аудиторій і вбиралень у кафе — повністю інклюзивна інфраструктура. Багато продавців, касирів, офіціанти, охорона в магазинах — це люди поважного віку або з інвалідністю. Також відчувається глибока повага до приватного простору. Тут не прийнято дуже близько підходити, паркувати авто біля чужого будинку чи не на своєму місці.
Спостереження, які не можна назвати приємними: велика кількість безхатьок, старі занедбані будівлі, сміття на вулицях великих міст. Усе це похитнуло тезу про Америку як країну рівних можливостей.
МЕНТАЛІТЕТ АМЕРИКАНЦІВ, УКРАЇНСЬКІ ПРАПОРИ В ЦЕНТРІ ВАШИНГТОНА ТА ПАМ’ЯТНИК ТАРАСУ ШЕВЧЕНКУ ПОБЛИЗУ БІЛОГО ДОМУ
Запам’яталася розмова з таксистом у Вашингтоні, який впізнав за стрічкою на моїй сумці українську символіку. Він не лише був дуже обізнаний щодо війни в Україні, але й висловив неабияку підтримку. Американці вражають своєю щирою емпатією. В центрі Вашингтона на житлових будинках ми нарахували п’ять українських прапорів. А за дві милі від Білого Дому стоїть пам’ятник Тарасові Шевченку.
Ми не були «представниками держави», ми були українцями — тобто людьми, які приїхали з країни, що бореться за свою свободу. До нас ставились із повагою, часто навіть із захопленням.
Сполучені Штати виявилися не ідеальними, але справжніми. У Вашингтоні панує стримана елегантність, класичні костюми, діловий темп, все чітко регламентовано. Нью-Йорк запам’ятався хмарочосами, вуличними музикантами, кавою на ходу та активним нічним життям. Філадельфія надихає на роздуми про історію, цінність незалежності, гідність людини. У Ньюарку більше студентської свободи, ініціатив, творчості. Думка про американські міста як про «кам’яні джунглі», на мій погляд, сильно перебільшена. У згаданих мною великих містах на вулицях багато зелені, парків, алей. Один тільки славнозвісний Центральний парк у Нью-Йорку чого вартий!
Загалом, це країна, до якої кожного разу я їду із задоволенням, але з ще більшою радістю повертаюся додому!
Усі фото з особистого архіву Наталії Іванової
