У чернігівському кінному клубі «Гармонія» наполегливо тренуються юні вершниці. Дівчата активно готуються до змагань з конкуру та з радістю допомагають доглядати своїх партнерів. Про кінний спорт, підготовку до змагань і будні кінного клубу розповімо у цій статті.
Кінний клуб «Гармонія» існує близько 7 років. За цей час вершниці, які займаються конкуром (подоланням перешкод верхи на коні), вже неодноразово брали участь у змаганнях і виборювали призові місця.
Тренувань не припиняють навіть взимку
На жаль, у березні 2022 року ворожа ракета зруйнувала стайню, де проживали коні до повномасштабного вторгнення. Власниця кінного клубу Анна Сидляренко ділиться:
У старій конюшні стояв 21 кінь, а вижили на той час лише 12. Потім ще декілька коней загинули, коли ми їх забрали, не витримали (загинули через пережитий стрес, – ред.). Зараз зі старої стайні маємо лише 10 коней. Всі інші – це вже нові тварини.
До осені 2023 року тварини «Гармонії» перебували в іншому кінному клубі міста. Повернутися на свою територію вдалося у вересні. Неподалік зруйнованої стайні збудували нову, завдяки чому у спортсменок з’явилася можливість тренуватися взимку.
У нашій області раніше не було змоги дітям займатися зимою, – пояснює власниця кінного клубу. – Тому що, наприклад, як зараз, замерзла земля на вулиці, і ти вже не проведеш тренування, бо дуже твердий ґрунт, коні там можуть ноги зламати. Раніше у дітей випадали тренування зимою, на початку весни, бо не було місця, де займатися. Коли ми приїхали в це приміщення, перше що зробили, – побудували зимовий манеж.
Поставити 10 бар’єрів у приміщенні не вдається, але навіть 2-3 штуки допомагають триматися у формі. Тож наразі чернігівські спортсменки можуть тренуватися за будь-якої погоди.
«У мене всі іграшки були лише коні»
Кінний клуб «Гармонія» має трьох тренерів. Один з них – Віталій Сухацький. Він з дитинства займається кіньми, має всі навички професійного вершника та спортивний розряд з конкуру. Анна зауважує, що Віталій Іванович є універсальною людиною, адже окрім спортивних навичок тренер розуміється на догляді за тваринами: підковує коней, обстригає копита, «заїжджає» (привчає до ходіння в упряжі та під сідлом). Підопічні характеризують тренера як суворого та вимогливого наставника, однак зауважують, що це лише допомагає впевнено йти до своєї мети.
Юні чернігівки Юлія Чаленко та Владислава Фурса, яких тренує Віталій Сухацький, також отримали спортивні розряди, і вже можуть повноцінно навчати дітей. «Влітку у них буде досить багато роботи, тому що всі хочуть з ними тренуватися», – зауважує Анна Сидляренко.
Владислава вже близько 11 років працює з кіньми. Свій шлях у кінному спорті розпочала з 5 років. Спочатку навчалася на поні, згодом почала тренуватися в інших кінних клубах, а з часом перейшла на заняття в «Гармонії». Свої перші тренування Владислава згадує так:
Спочатку ми просто ходили парком, нас водили кроком. Потім поступово я вже почала ходити в «Поні-клуб», і почали ходити риссю. Мені завжди було цікаво, я рвалася на тренування кожного дня.
Дівчина говорить, що любов до коней – це сімейне. Тато Владислави в дитинстві також полюбляв проводити час із кіньми.
Молода тренерка Юлія займається конкуром близько 7 років. З 11 дівчина займалася іншому кінному клубі, а в 13 перейшла в «Гармонію».
Мені дуже подобалися коні ще з дитинства. У мене всі іграшки були - лише коні. Я абсолютно не боялася їх, навпаки, мене дуже тягнуло до них завжди. Я бачила, що це могутня тварина, гарна, велика, і її велич просто захоплювала, – ділиться Юлія.
«Якщо літо, спека, тренування бувають і з 6-ї ранку»
Людина, яка професійно займається конкуром, має тренуватися 2-3 рази на тиждень. Як і будь-якій спортивній секції, важливі регулярні заняття. Завдяки зимовому манежу чернігівські спортсменки мають змогу тренуватися без великих перерв, як було раніше. Важливо підтримувати форму, аби бути готовим до сезону змагань, що починається з весни.
Попри те, що 13-річна спортсменка Арина Мельниченко ще жодного разу не брала участі в змаганнях, вона наполегливо тренується навіть взимку. Арина двічі на тиждень їздить в «Гармонію» з Михайло-Коцюбинського.
Я займаюся вже 3 роки. В змаганнях ще не брала участі, але дуже хочеться спробувати, – говорить дівчина.
Перші тренування Арини проходили ще в старій конюшні, дівчина займалася на гнідому коні. Вона згадує:
Ініціатива була за мною, але батьки погодилися, вони допомагають мені розвиватися. Я була дуже рада, бо захоплююся кіньми з дитинства. Мені подобається проводити з ними час. Це завжди позитивні емоції, коні мене заспокоюють.
Пані Анна наголошує, що в кінному спорті обов’язково має бути дисципліна:
Конкур – це стиль життя. Ти знаєш, що у тебе зранку спортивні тренування, тому ввечері треба лягти спати вчасно. А якщо це літо, спека, то тренування у дівчат і з 6-ї ранку бувають, бо потім важко і вершнику, і коню.
До речі, власниця кінного клубу також мала успіхи у конкурі, однак для занять професійним спортом їй бракує часу. Пані Анна впевнено почувається в сідлі, проте постійно тренуватися не вдається.
Конкуренція велика, але виборюємо призові місця
Найпершим етапом у підготовці до змагань є формування спортивної пари. Людині, яка займається верховою їздою, необхідно підібрати коня.
Не будь-який кінь готовий їздити на змагання, працювати з дитиною, поїхати кудись в інше місце і там себе добре поводити. Тому, якщо дитина хоче займатися спортом, їй підбираємо коня. І потім дитина продовжує тренування вже з певною твариною. Вони стають як одне ціле. Дитина знає цю тварину, щодня працює з нею, знає поведінку, як правильно потягнути, зупинити. І кінь призвичаюється до цієї дитини.
Підготовка до перших змагань може тривати роками. Як і для спортсмена, так і для коня, поїздка в інше місто супроводжується хвилюванням та стресом.
Юлія Чаленко поділилася спогадами про свої перші змагання:
Це було дуже хвилююче. Це було в кінному клубі Київської області, моїм партнером був Параграф. Все пройшло не дуже вдало, але загалом результативно, адже це перший досвід, перший виступ, тому було досить цікаво і захоплююче.
Чернігівки поки що беруть участь лише у всеукраїнських змаганнях. Пані Анна зізнається, що для міжнародного рівня потрібно ще більше працювати. Вона говорить:
На міжнародні змагання їздять спортсмени, які вже є чемпіонами України, кандидатами в майстри спорту, майстри спорту. Поки що наші досягнення в тому, що ми їздимо на всеукраїнські змагання, куди приїжджають спортсмени зі всієї України. Це великий рівень для нас.
Самі спортсменки наголошують, що конкуренція велика, і виборювати призові місця в Україні не так вже й легко.
Ми досить часто змагаємося, але це тяжко, скажу відверто, тому що сильна конкуренція. Попри це посідаємо призові місця, хоча не завжди перші, але ми не в кінці, – розповідає Юлія.
Наразі мета тренера та дівчат – отримати звання кандидата в майстри спорту або навіть і майстра спорту. Вже після цього можна задуматися про міжнародні змагання.
«Коли підходжу до коня, відчуваю його настрій»
Чернігівський кінний клуб має тварин спортивної породи – Ганноверської. Саме на них і тренуються спортсменки. Вірна партнерка Владислави на змаганнях – кобила Барбариска. Власниця «Гармонії» зазначає, що характер у неї як у справжньої жінки: може бути з настроєм чи без. 9-річна Барбариска стала першою спортивною партнеркою Владислави.
Якщо кінь доволі вередливий, з характером, то може піти багато часу на те, щоб він почав довіряти, а потім вже відносився як до партнера. Він повинен поважати вершника. А якщо кінь лагідний, він одразу буде розуміти, що ти - друг, – пояснює спортсменка.
А спортивний партнер Юлії – кінь Параграф. До речі, дівчина поділилася цікавим фактом про вибір імені для коня: перша літера - це початок клички мами, а остання – батька. У Параграфа маму звали Памєха, тому ім’я починається на «п», а тата – Фігляр, тому остання літера «ф».
Завдяки рокам спільної роботи, дівчина вже добре вивчила свого коня.
Я вже знаю, що він може, знаю його звички, чого від нього очікувати, який настрій, – розповідає Юлія. – Коли я підходжу до коня, навіть візуально вже можу із впевненістю сказати, який в нього сьогодні настрій, що він буде робити, що хоче. Це напрацьовується з досвідом.
Анна Сидляренко наголошує, що кожен кінь має свій характер. Наприклад, Бернадет трішки лінивий, Барбариска - норовлива, а Епітет, на якому ледь не пів Чернігова вчилося їздити верхи, - спокійний.
«Діти приходили, фарбували бар'єри, стійла»
Юні спортсменки полюбляють просто проводити час із кіньми. Також дівчата допомагають доглядати за своїми партнерами. Наприклад, 13-річна Арина не лише самостійно одягає амуніцію на коня, а й може почистити тварину, випустити на леваду, поганяти когось у манежі.
Дівчат, які займаються тут спортом, і всіх дітей, які займаються верховою їздою, звідси навіть не виженеш. Вони не хочуть іти, завжди самі запитують: чим допомогти, що робити, у кого прибрати, кого почистити? Коли літо й канікули, вони тут готові бути взагалі з ранку до вечора. Діти, котрі в нас займаються, доглядають за своїми кіньми, чистять їх, вигулюють, контролюють раціон, – говорить Анна.
Спортсменки долучалися й до відновлення кінного клубу. Звісно, будівельні роботи не виконували, але доклали зусиль, аби привести територію до ладу.
Навіть батьки клієнтів пропонували допомогу: пофарбувати, прибрати, зробити все, що могли. Діти приходили, фарбували бар'єри, стійла. Це було дуже приємно
Крім того, молоді тренерки допомагають заїжджати інших коней. Наприклад, коли наші журналісти відвідали «Гармонію», Юлія займалася з Керагесом.
Власниця кінного клубу говорить, що верховою їздою може займатися кожен, а от конкур підійде не всім. Проте, як би важко не було, чернігівські спортсменки продовжують тренуватися та йти до своєї мети. Хоч конкур і доволі небезпечний вид спорту, дівчата впевнено почуваються в сідлі.
Чому саме кінний спорт? Владислава відповідає:
Це дуже розумні тварини. Від коня йде багато позитивної енергетики. Це релакс, постійні емоції та спорт водночас.
